Підсумки читацького 2020 року

Ну ось і знову доводиться підбивати підсумки прочитаного за рік. 2020-й промайнув якось аж надто швидко, тож я більше готова розповісти про те, чого не встигла прочитати, хоча збиралася, аніж про прочитане. Втім, доведеться говорити про друге, бо такі правила))) Але скаржитися ці правила не забороняють (бо ж я їх сама тут встановлюю), тому ще раз погляну на картинку від Design Studio «King Julian», яку вибрала для цього допису, й поплачу над тим, що мені дуже рідко цьогоріч вдавалося втекти в книгу повністю, як я люблю. Читати так, щоб забути про час, місце й реальність. Щоб прожити ще одне повноцінне життя, як це вдавалося колись... Проте все-таки інколи вдавалося (бо ж інакше як пояснити те, що я кілька разів проїздила потрібну станцію))), і це вже непогано. У наступному році планую обирати більше таких "книг для втечі", а поки коротко (наскільки зможу))) про читане цьогоріч.

Спочатку цифри. Отже, загалом — 83 книги. З них:

- 36 — дитячі й підліткові;

- 30 — видані 2020 року;

- 22 — нонфікшн;

- 14 — написані українськими авторами;

- 2 — білоруською мовою;

- 1 — поетична збірка.

До невдач зараховую малу кількість українських книг і відсутність текстів англійською (причому другий рік поспіль, геть розслабилася). Беру на замітку й виправлятимуся. До досягнень однозначно належить читання разом із сином і навздогін за ним книг, за які просто так не взялася б, але які варті й згадок у блозі, й обговорень, і знайомства з ними загалом, а без дитини я цього точно не робила б. Також відкриття цього року — автобіографії (раніше цього жанру не любила) й український нонфікшн (наступного року, відчуваю, таких книг від українських авторів буде значно більше).

Тепер найскладніше й найцікавіше — списочки з вибраного (звісно, суб’єктивні)))

ТОП-10 художніх книг:

1. Альгерд Бахаревич "Собаки Європи".

2. Павло Дерев’янко "Тенета війни".

3. Софія Андрухович "Амадока".

4. Володимир Рафєєнко "Мондеґрін".

5. Жозе Сарамаґо "Рік смерті Рикардо Рейса".

6. Кен Лю "Паперовий звіринець".

7. Арт Шпіґельман "Маус".

8. Джордж Сондерс "Лінкольн у бардо".

9. Юркі Вайнонен "Німий бог".

10. Мілан Кундера "Безсмертя".

ТОП-5 нонфікшн:

1. Джошуа Д. Мезріч "Коли смерть дарує життя".

2. Ніна Брокманн, Еллен Сантеккен Дал "Книга для дівчат".

3. Арун К. Сінгх, Джон Генк "Твоє серце в моїх руках".

4. Святослав Беш "Три сторони щастя".

5. Ада Келгун "Чому ми не спимо".

ТОП-5 дитячих книг:

1. Ерін Гантер "Коти-вояки" (я прочитала поки що лише чотири книги серії, син дочитує восьму).

2. Суза Кольб "Вівсяна банда" (лінк на останню книгу з серії, але усі нас потішили).

3. Тімо Парвела, Бйорн Сортланд, Пасі Пітканен "Кеплер62" (прочитали всю серію).

4.  Всеволод Нестайко "Країна Сонячних зайчиків". 

5. Девід Вольямс "Бабця-бандитка".

АнтиТОП-5:

1. Іван Андрусяк "28 днів із життя Бурундука".

2. Люсі Гокінґ "Джордж і корабель часу".

3. Ельке Хайденрайх "Неро Корлеоне".

4. Жоель Діккер "Книга Балтиморів".

5. Срджан Срдич "Саторі".

І нова добірка з книг, дописи про які в блозі переглянуло найбільше читачів, —

ТОП-10 переглядів блоґу:

1. Володимир Рафєєнко "Мондеґрін".

2. Білоус Петро Васильович "Автобіографія. Бібілографія".

3. Джен Ґантер "Біблія вагіни".

4. Ніна Брокманн, Еллен Сантеккен Дал "Книга для дівчат".

5. Люсі Гутьєррес "Англійська для дорослих".

6. Кузько Кузякін "Біла трішки чорна-пречорна книжка". 

7. Всеволод Нестайко "Найновіші пригоди Колька Колючки й Косі Вуханя".

8. Гаська Шиян "За спиною". 

9. Всеволод Нестайко "Країна Сонячних зайчиків". 

10. Стів Пітерс "Парадокс Шимпанзе. Менеджмент розуму". 

Всеволод Нестайко "Пригода в кукурудзі"

Соромно зізнатися, але з творчістю Всеволода Нестайка син познайомився... сам. Узяв цю збірку в шкільній бібліотеці. Прочитати сам на ГПД не подужав, тому приніс додому, аби надолужити перед сном (є у нас така традиція). Я почала читати і... пропала. Повернулася на -дцять років назад, у своє дитинство, бо ж практично всіх героїв усіх оповідань, котрі увійшли до цієї збірки, добре пам’ятаю, як і обставини, в яких вони живуть (здебільшого це радянське село).

Проте найцікавішою була реакція сина, який виріс на Гокінґівському Джорджі, сучасних ілюстрованих енциклопедіях, зарубіжній пригодницькій літературі. Він так захопився, що, здавши цю книгу в бібліотеку, приніс звідти... чергове видання Нестайка)))

І я його розумію: герої культового (не побоюся цього слова) дитячого письменника такі живі-живісінькі, що мимохіть починаєш читати діалоги на різні голоси, хекати від бігу чи хлипати, бо сумно. Про них не дізнаєшся — з ними проживаєш кожну їхню пригоду, якою б вона не була. І неважливо, де й коли відбуваються події: у тій пресловутій кукурудзі півстоліття тому чи практично на сусідній вулиці позавчора — дитячі емоції ж не змінюються, як і проблеми та радощі.

А щойно я втямила ось що: добре, що син сам знайшов автора, який — я впевнена — стане одним із улюблених. Бо це вже виключно його, а не мій вибір. І добре, що цей вибір тішить не тільки його, а й мене))) Принаймні, наразі)))

Ілюстрації Юлій Радіч-Демидьонок, вид. "Країна Мрій", 2011

Всеволод Нестайко "Найновіші пригоди Колька Колючки та Косі Вуханя"

Синова нестайкоманія триває. Та й моя також, ніде правди діти, — підсадив мене син на автора, якого в дитинстві читала не надто багато. І це класно, а головне — весело, бо сміятися доводилося дуже часто.

З учнями лісової школи син познайомився, коли готувався до своєї школи: нам у цьому допомагала ціла серія навчальних зошитів "Лісова школа" (ВД "Школа", перепрошую за надмір повторень слова "школа")))) Тож тут ми зустріли старих добрих знайомих, а то й знайомі сюжети (подібність, зокрема, знайшлася з пригодами хлопчиків, описаними у книзі "Чарівні окуляри"). Однак абсолютно ніщо не завадило нам обом отримувати щире задоволення від читання. Тут і пригоди цікаві, і проблеми важливі, й повчальні моменти ненав’язливі, й малюнки прикольні, бо ілюстрували книгу самі маленькі читачі. А ще це ж Нестайко — товарний знак дитячої літератури високої якості для багатьох поколінь. І добре, що він ніколи не відставав від часу — різниця між, наприклад, цією книгою й збіркою "Пригода в кукурудзі" дуже помітна. І шкода, що письменника вже нема...

Ілюстрації дитячі, вид. "А-ба-ба-га-ла-ма-га", 2009

Підсумки читацького 2019 року

Мій читацький 2019 рік був значно біднішім, ніж минулий (на цілих 30 книг!). Однак не менш цікавим. Я свідомо відмовилася від різних челенджів і списків, читаючи те, що хочеться тут і зараз. Це, з одного боку, було плюсом, а з іншого — мінусом: коли хтось радить (чи й змушує))) прочитати ту чи іншу книгу, вона може виявитися як тією самою, найкрутішою, так і  навпаки — найгіршою (що й досить часто траплялося). Поміркувавши, я цьогоріч також вирішила утриматися від примусового читання — обиратиму найцікавіше.

Отож, у 2019 році загалом прочитано 83 книги. З них:

*35 — українські;

*45 — перекладні;

*21 — дитяча;

*21 — нонфікшн;

*31 — видана 2019 року;

*4 — ще невидані (з них 2 мають вийти цьогоріч, тому відгуки й опублікую, коли будуть обкладинки);

*1 — білоруською мовою.

На жаль, торік навіть не розгорнула жодної книги англійською (урочисто обіцяю виправитися!), не прочитала навіть половини з того, що назбиралося на поличці з придбаними й ще нечитаними виданнями, закинула свою інстаграм-сторінку (от міркую, чи варто її реанімувати? Що скажете?).

А тепер традиційні списки найкращого прочитаного (доросла й дитяча література) і найменш вдалих книг (нині антирейтинг складався саме за таким принципом, а не з "найгірших", як раніше).

ТОП-10 найкращих книг:

1. Арундаті Рой "Міністерство граничного щастя".

2. Сергій Сингаївський "Дорога на Асмару".

3. Жауме Кабре "Моє каяття".

4. Юрій Руденко "Світло й цеглина".

5. Вікторія Амеліна "Дім для Дома".

6. Лю Цисінь "Темний ліс".

7. Дорж Бату "Франческа. Володарка офіцерського жетона".

8. Ілля Гурнік "Ієрихонські трубачі". Оксана Забужко "Код Гурніка".

9. Петро Білоус, Оксана Савенко "Демонізація української міфології".

10. Таня Касьян "Про що мовчать".

ТОП-5 дитячих книг:

1. Матс Венблад "Ось як працює тіло людини всередині і зовні".

2. Люсі Гокінґ, Стівен Гокінґ "Джордж і незламний код".

3. Всеволод Нестайко "Чарівні окуляри".

4. Олександр Корешков "Захар Беркут: Легенда".

5. "Від тиранозавра до півня! Велика книга еволюції тварин".

Антирейтинг:

1. Дмитро Кудряшов, Євген Козлов "Адміністратор Instagram. Керівництво із заробітку".

2. Фредерік Пол "Брама".

3. Тетяна Трофименко "#окололітературне. Усе, що ви хотіли знати про українську літературу".

4. Олена Монова, Сергей Сергеевич, Олег Коваленко, Яків Кутовий "Чемоданные истории".

5. Василь Карп’юк "Ще літо, але вже все зрозуміло".

Всеволод Нестайко "Країна Сонячних Зайчиків"

Синова нестайкоманія триває. Після "Пригоди в кукурудзі" та "Чарівних окулярів" він приніс із бібліотеки збірку "Країна Сонячних Зайчиків", до якої увійшли три повісті, об’єднані головними героями — зайчиками: сонячними та місячними.

Пропущу їх сюжети, образи дітлахів, якусь радянську повчальність історій тощо. Хочу поміркувати про феномен Всеволода Нестайка. Адже між моїм і синовим поколінням — ціла прірва, якщо зважати на те, як змінилася реальність. Порівняти моє і його дитинство неможливо. Просто неможливо. І я не матеріальні умови маю на увазі, а радше світоглядні. Не перелічуватиму по пунктах, надто багато їх набереться. Проте я рада, що є речі, які і я свого часу, й він нині сприймаємо з однаковим дитячим захопленням. Ми регочемо, коли Вася Глечик вчергове пірнає в кущі, ховаючись від вражої сили, переживаємо за милих добрих зайчиків, захоплюємося хоробрістю дітлахів. Наївно? Так, трохи є. Проте все це щиро, як може бути лише в дитинстві, точніше — в дитинствах, таких різних і таких схожих водночас, коли йдеться про вічне: доброту, яка просто мусить перемогти, дружбу — цінувати її дитячу щирість починаєш лише в дорослому житті, віру в дива, котрі трапляються, якщо в них по-справжньому вірити...

Проте я все-таки читаю Нестайка вже як доросла людина з критичним мисленням і часом жахаюся закладеним у творах, свідомо чи ні, посилам для читачів. Наприклад, у повісті "В Країні Місячних Зайчиків" до вражої сили належать лісовик, польовик, водяник. Вони лихі, злі й підступні істоти, готові шкодити навіть собі (наприклад, лісовик Трісь свідомо сприяє знищенню лісу, забороняючи ростити нові дерева й кущі). Мимохіть згадалася нещодавно прочитана монографія Петра Білоуса та Оксани Савенкл "Демонізація української міфології": виявляється, не лише християнство вбивало всі позитивні згадки про цих язичницьких духів, цю естафету перехопили радянські атеїсти, як не смішно це нині звучить. І це — лише один малесенький приклад маніпулювання, загальні масштаби якого годі й уявити. Та й, може, не варто й уявляти наразі  — ми ж усе-таки про добру дитячу літературу говоримо. Чи ні?

Ілюстрації Юлії Радіч-Демидьонок, вид. "Країна Мрій", 2010

Всеволод Нестайко "Чарівні окуляри"

Я вже розповідала, що син захопився творчістю Всеволода Нестайка. Так от — не минуло й двох тижнів, як він приніс із бібліотеки наступну книгу цього автора. "Чарівних окулярів" я в дитинстві не читала, тож пригоди двох друзів ми переживали разом.

Реальність, фантастичність і якась наївна казковість поєдналися в цьому творі дивним чином досить гармонійно. Навіть козачок на невидимому конику сприйнявся сином нормально. А що? Різне трапляється в житті, особливо коли тобі геть мало років))) А вміння пробачати, враховувати помилки, виправляти їх і змінюватися знадобиться всім, незалежно від віку.

А ще я зрозуміла, що редакторською роботою, яку часто ношу додому, виховала в сина прискіпливого читача. "Помилка!" — раз по раз обурювався він. І якщо інколи за помилку сприймав щось недочуте чи неправильно прочитане мною, то, як не прикро, справжніх помилок та хибодруків у цьому виданні теж не бракувало. Що ж, принаймні редакторські навички в дитини вже сформовані))) А ще він виявився дуже послідовним. Яку книгу наступною він приніс зі шкільної бібліотеки, як гадаєте?))

Ілюстрації Юлії Радіч-Демидьонок, вид. "Країна Мрій", 2012