Леонід Кононович "Феміністка"

Мимохіть я провела над собою експеримент. Натрапивши на одну електронну бібліотеку з купою української сучасної літератури, наповнила свій рідер зразками творчості зовсім незнайомих мені письменників. Українське? Сучасне? Цього мені видалося достатньо, аби спробувати його на зуб, а щоб зберегти інтригу, я навіть і не подумала пошукати-почитати якісь рецензії чи відгуки на знайдені книги, бльовкнувши в читання, як славнозвізна жаба з мосту в калюжу. Ні, то я не стільки себе з жабою порівнюю, скільки оте, у що я вльопнулася, з калюжею.))

Власне, один лишень епіграф до названої книги мав змусити мене забратися геть з того містка і не стрибати. "Феміністка - це жінка, яка ненавидить чоловіків. Мов голодні вовчиці, збираються феміністки у зграї, щоб творити свої чорні справи..." - таке безапеляційне визначення дає автор кревним ворогиням справжніх чоловіків. Власне, книгу можна назвати отаким собі зразком класичної "чоловічої" прози, обов'язково "з блек-джеком і шльондрами", обов'язково з головним героєм - ледь не суперменом, обов'язково зі стрілялками, переслідуваннями на автівках, бійками до першої, другої, третьої й т. д. крові, й обов'язково з сексуальним ощасливленням оцим справжнім чоловіком якоїсь дівчинки, яка ледь-ледь досягла повноліття.

Але виявилося, що я здатна чинити не лише, як вже згадана мною жабка, а ще і як сумнозвісні їжаки, котрі "плакали, матюкалися, проте вперто лізли на кактус". Отак і я вперто перегортувала сторінки цього детективу, аби пересвідчитися в тому, про що і так здогадалася з перших сторінок: чоловіки - то суперістоти, суперсправедливі, суперчесні, суперкльові, здатні всіх і все подолати, а жінки, які не вміють тупо хіхікати, без розмірковувань виконувати найбезглуздіші накази "сильної статі" й із готовністю та радістю розсувати ніжки перед згаданими суперістотами, - то феміністки, збоченки, хворі на всю голову ненависники чоловіків, які обов'язково стають наркоманками та з'їжджають із ґлузду. Власне, лише прочитання подібної книги досить для того, аби в нормальної жінки з'явилася симпатія до фемінізму)) Бо ж автор ні словом не обмовився про те, що всі згадані ним ненависниці чоловіків мали для отої ненависті всі підстави у вигляді його жорстоких і підлих одностатників (можна так сказати? чи краще - одностатенників?))), котрі зіпсували дівчатам життя...

Щось забагато тексту я написала, як для цієї, навіть не посередньої, книжки)) Втім, варто завважити, що мова твору досить гарна, українська-українська, включно з "коморковим телефоном". Й авторові дуже вдаються описи чоловічого оргазму. Ну, з моєї, жіночо-неповноцінної, точки зору)))