Ольга Слоньовська "Дівчинка на кулі"

Книга місцями про мене. Аж дивно було, читаючи, впізнавати в багатьох моментах, ситуаціях, думках, відчуттях себе. Певно, таке враження склалося тому, що головна героїня, від імені якої ведеться оповідь, звичайнісінька сільська дівчинка, котра росте у багатодітній родині й живе звичайнісіньким сільським життям. У неї купа обов’язків як по господарству, так і по догляду за молодшими. У неї шалене прагнення читати, а на це зазвичай не вистачає часу. Її сварять за багато що, а вона хоче, щоб її просто любили.

І її люблять. Але якось по-своєму. Героїна вважає виннгою маму. Та й читач, мимохіть, також. Але мені здається, що вина - на обох. Навіть доросла донька не поже порозумітися з мамою. Та і з собою, схоже, також, через що й проводить своєрідну психотерапію, повертаючись у дитинство, бо ж, як відомо, всі наші проблеми починаються саме там. 

Але гадаю, що героїні (авторці?) позбутися того "чогось" у дитинстві не вдасться. Бо хоч і намагається вона розповідати про все якомога чесніше, але раз-по-раз у мене, читача, виривалося оте класичне "Не вірю!". Головним чином, через якусь надмірну ідеалізацію себе. Так, знаю, ми всі сприймаємо себе подібним чином - кращими, ніж насправді, ми не хочемо, а часом і не здатні взяти на себе вину не стільки за скоєне, скільки за сприйняте певним чином. Проте в героїні навіть натяку я не побачила на те, що бути не таким, як вона, теж нормально. Тож красуня, відмінниця, грамотійка, правильна доня і сестра і ще щось там у мене якоїсь щирої прихильності не викликала. А у вас?

Ірен Роздобудько "Якби"

Люблю читати Роздобудько, дуже люблю... Але ця книга захопила якось по-особливому: і сюжетом, й образом героїні, котра, зрештою, спромоглася знайти себе, і посиланням про те, що життя потрібно жити, а не проживати і що не хлібом єдиним... 

Містика допомагає героїні виправити своє життя. І не стільки в минулому, а в теперішньому - бо ж минуле нам, попри всі намагання винайти машину часу, досі непідвладне. А спробувати переосмислити своє життя й спробувати виправити його читачам допоможе сама книга. 

Якщо на перший погляд роман - про жіночу долю і про кохання, то насправді - про долю цілого покоління людей, вихованих радянською системою й не навчених прагнути більшого. З одного боку, вміння задовольнятися тим, що маєш, досить важливе для того, аби почуватися якщо не щасливим, то принаймні задоволеним у будь-якій ситуації. Проте це ж уміння заважає прагнути більшого, а отже - розвиватися, змінюватися самим і змінювати світ, навіть якщо він - це лише твоє маленьке, але таке цінне й ціле життя.

Марія Метлицька "Щоденник свекрухи"/Мария Метлицкая - Дневник свекрови

Книгу порадив почитати чоловік, як не дивно...)) Прочитала не без задоволення, зізнаюся, хоча, чесно кажучи, літературою я це не назву, скорше - чтивом, не більше. 

Крім власне сюжету, до книги вплетено 100500 різних історій про родичів-знайомих-незнайомих-інших, та так густо, що часом заплутуєшся, хто, з ким, де й коли.

Головна героїня - звісно, свекруха - типова столична снобка, для якої всі люди - погані, окрім неї та її подруг (і то - не завжди). Бо ж, бачте, вона - інтелігентна, освічена, культурна, вихована тощо, а інші якось то недотягують до неї, то перетягують, ще ще гірше, ніж "недо".

Всі представники протилежної статі для неї - падлюки, навіть чоловік і син! А жінки - сильна стать, навіть ті, які слабкі. О, а ще - ця російська імперськість в усьому час від часу не просто ненароком проскакує, а кричить, і це - не данина моді, а нормальний стан героїні й, відповідно, авторки. Прикро, але як є...
 

Теодор Драйзер "Оплот"/Theodore Dreiser - The Bulwark

Епічне полотно про життя трьох поколінь великої американської родини квакерів змусило мене стати на місце своїх батьків, як би дивно це не прозвучало. Що відчувають вони, дивлячись, як руйнуються селянські й радянські устої, на яких виросло, виховалося, змужніло їхнє покоління? Як важко їм сприйняти і як іще важче зрозуміти те життя, яке закрутило-захопило й порозкидало світом їхніх дітей? Чого замість тяжкої і звичної селянської праці ми обрали не легший, але зовсім інакший розумовий труд? Чого цінності, якими жило їхнє покоління, для нас не лише втратили цінність, а подекуди й навпаки: отримали негативне забарвлення? Чого ті правила, якими вони керувалися, доглядаючи й ставлячи на ноги маленьких нас, категорично відхиляються нами як зовсім непідходящі для їхніх онуків?

Разом із тим, я змогла хоча б трошки зазирнути в майбутнє й приготуватися до того, що очікуватиме нас тоді, коли вже наші діти заживуть своїм життям. Так, воно так само руйнуватимуть наші устої, як і ми руйнуємо устої наших батьків. А ті, чого гріха таїти, робили теж саме зі своїми батьками... Ех... )))

Ще одна важлива й гостра для мене сьогоднішньої тема роману: співжиття порядної людини з людьми інших поглядів (політкоректно висловилася?))), пошуки комфортних для усіх точок дотику, вирішення протиріч, насамперед внутрішніх, особистісних. Головний герой розумів, що те, як живуть інші, не обтяжені ані квакерськими вірою та звичаями, ані власною совістю, - теж нормально, бо такою є більша частина суспільства, проте він не дозволяв втягувати себе в банківські й не лише махінації, бо хотів лишатися чистим і праведним. Чи покращує таке відмежування суспільство? Чи це просто бажання мати чисті руки? Ані я, ані, схоже, сам герой точної відповіді так і не знайшли.

Не можу не згадати про тему грошей і багатства. Чи є гріхом самі гроші, а чи те, як ними користуватися? Де межа між необхідним для життя і зайвими розкошами? Як впливають бажання на людей, які можуть дозволити собі їх задовольнити, і на людей, яким це недоступно? Чому одних це руйнує в будь-якому випадку, а інших - ні?

Купа питань, на більшість із яких відповіді лише схематично накреслені. Як і має бути після прочитання хорошої, глибокої, сильної і важливої книги.