tag:blogger.com,1999:blog-40100433120687770642024-03-27T08:35:42.524+02:00Сонячна скарбниця:враження від книг, кіно, музики, мандрівIryna Khomchukhttp://www.blogger.com/profile/04866217187551178211noreply@blogger.comBlogger722125tag:blogger.com,1999:blog-4010043312068777064.post-47655666783338478272023-07-30T18:22:00.006+03:002023-08-02T18:28:38.667+03:00Юрай Червенак "Богатир. Сталеве жезло" / Juraj Červenák - Bohatýr #1- Ocelové žezlo<p></p><div class="separator" style="clear: right; float: right; margin-bottom: 1em; margin-left: 1em; text-align: center;"><a href="https://blogger.googleusercontent.com/img/a/AVvXsEgjW-Pt5iADMWLRksG-pmMBWssjR6-Ye8G7eGwcbkO7J4z4iQtI1BYEXZ0CM8F6pXXYlTvkpjaObQuCbarJjCZUSEk0jZ-IzqD8YqNR5xNsXedYJpRcjSXUXAIDsrU7ed06BSs_N1K7TkGyz9KZaZMQP88FYKSdMn10EgesvzfwY9_hdOLPpMYb-0TDvyg" style="margin-left: 1em; margin-right: 1em;"><span style="font-family: inherit;"><img alt="" data-original-height="284" data-original-width="178" height="240" src="https://blogger.googleusercontent.com/img/a/AVvXsEgjW-Pt5iADMWLRksG-pmMBWssjR6-Ye8G7eGwcbkO7J4z4iQtI1BYEXZ0CM8F6pXXYlTvkpjaObQuCbarJjCZUSEk0jZ-IzqD8YqNR5xNsXedYJpRcjSXUXAIDsrU7ed06BSs_N1K7TkGyz9KZaZMQP88FYKSdMn10EgesvzfwY9_hdOLPpMYb-0TDvyg" width="150" /></span></a></div><span style="font-family: inherit;">Фентезі, події якого відбуваються в часи й на території Київської Русі, — це ж просто вау! Саме так я і подумала, коли побачила книгу на полиці магазину і... поставила її назад: долати 400 сторінок дрібненьнько надрукованого словацького тексту видалося мені поганою ідеєю. Але потім повернулася й купила роман — перший із серії.</span><p></p><p><span style="font-family: inherit;">Подолавши сотні півтори тексту, спіймала себе на тому, що вже майже вільно крокую історією разом із її героями. А це — ті самі (ну, майже) богатирі, якими так пишаються падлюки, що вкрали у нас багато чого, і які в цій історії зовсім, зовсім інші. Ілля Муромець і його побратими — Микита Селянович, Єгор Святогор, Олешко Княжич тощо — члени дружини київського князя Святослава. А Святослав, своєю чергою, — просто взірець мудрого, людяного, цілеспрямованого й класнючого в інших відношеннях вождя, який підкорював численні племена, що жили на території сучасної росії, не стільки й не тільки мечем і силою, скільки мудрими й головне — далекоглядними рішеннями. <span style="background-color: white; color: #050505; font-size: 15px; white-space: pre-wrap;">Магія й чарівники </span><span style="background-color: white; color: #050505; font-size: 15px; white-space: pre-wrap;">(один, до речі, з племені древлян)</span><span style="background-color: white; color: #050505; font-size: 15px; white-space: pre-wrap;">, дракони й відьми, підкорення Булгарського царства й прилеглих племен, чоловіча дружба й щира любов, стугоніння кінських копит і брязкіт сталі, розмови біля багаття й прямолінійні жартики — це те, що створило атмосферу, яка мене захопила. А ще тут раз по раз над лісами, полями, болотами й військом супротивників лунає переможний для нас і страхітливий для інших клич: "Киїіііііііів!". І це дуже, дуже гарна картина. </span></span></p><p><span style="background-color: white; color: #050505; font-size: 15px; white-space: pre-wrap;"><span style="font-family: inherit;">У книзі, крім органічно вплетених в роман міфів та історичних фактів, дуже круто означене релігійне питання: язичники, християни, мусульмани й ті, хто вірить у дракона, виявляється, можуть разом жити й досягати спільних цілей, якщо дозволятимуть іншим бути інакшими...</span></span></p><p><span style="font-family: inherit;">Книгу читала словацькою мовою, але нині вона й наступна частина серії "Богатир" уже доступні українською.</span></p><p><span style="font-family: inherit;">Вид. "Букшеф", 2023.</span></p>Iryna Khomchukhttp://www.blogger.com/profile/04866217187551178211noreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-4010043312068777064.post-76338797552134845402021-03-14T20:29:00.002+02:002021-03-14T20:29:15.441+02:00Ілларіон Павлюк "Я бачу, вас цікавить пітьма"<p></p><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEiJLA72nt7oRwjqRkCvdvd6J8USSs9mti5gMrAcqqQNg1Enjb9DaYgPFsTtd1o-dTq2URPvpTsW_n7DYzt0S8BMnCvFa3fHVfI2qM0WMTa1MhefZTxTMS0GehGWrsCfg1BJdQoUShG7bW4/" style="clear: right; float: right; margin-bottom: 1em; margin-left: 1em;"><img alt="" data-original-height="475" data-original-width="303" height="400" src="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEiJLA72nt7oRwjqRkCvdvd6J8USSs9mti5gMrAcqqQNg1Enjb9DaYgPFsTtd1o-dTq2URPvpTsW_n7DYzt0S8BMnCvFa3fHVfI2qM0WMTa1MhefZTxTMS0GehGWrsCfg1BJdQoUShG7bW4/w255-h400/image.png" width="255" /></a></div><div style="text-align: justify;">Спостерігати за тим, як росте автор, дуже круто! Круто, коли немає відчуття, що ти вже десь читав щось подібне, написане тим же почерком на тій же клавіатурі, бо в автора є лише такі образи, такі метафори й такі ідеї, й він їх просто міксує й переодягає. Круто, коли розгортаєш книгу і... провалюєшся в неї.</div><div style="text-align: justify;"><br /></div><div style="text-align: justify;">Усе це — про Ілларіона Павлюка. Перша прочитана мною його книга <a href="https://saulelobis.blogspot.com/2018/08/blog-post_7.html">"Білий попіл"</a> — це такий собі детективо-трилер, про який мережа 2018 року аж гуділа. Для мене головним гачечком став оригінальний переказ гоголівської історії про Вія. <a href="https://saulelobis.blogspot.com/2020/05/blog-post_14.html">"Танець недоумка"</a> — це космофантастика, дуже любий мені жанр. А тому, хоча сюжет мене й затягнув, я знайшла, до чого прискіпатися. А от "Я бачу, вас цікавить пітьма" — практично перфектний трилер про світ, аналогів якому я не зустрічала. Хіба що міст через річку, той самий, "калиновий" у міфології, і це було круто, бо засвідчує: щось таке таки може бути правдою.</div><div style="text-align: justify;"><br /></div><div style="text-align: justify;">Сюжет роману нелінійний, тож із моєї точки зору це ще один плюс. Якщо коротко й загальними фразами, то головний герой — чоловік із ПТСР після війни — повертається додому, намагається пристосуватися до нормального життя, однак щось десь пішло не так, як це часто буває, й він зрештою потрапляє в невеличке містечко, в якому зникла маленька дівчинка-аутист, яку ніхто чомусь не шукає. Найцікавіше — це не містично-детективна історія, а розвиток персонажів. І головного, й другорядних. Вони розкриваються поступово, часто кардинально змінюючи думку читача про себе, а відтак і ставлення. "Погані" виявляються "хорошими" і навпаки. А потім знову щось змінюється... І так до фіналу, який — тадаммм! — лишається відкритим. І ех як добре було би почитати "Я бачу, вас цікавить пітьма-2" чи щось на кшталт цього, але розумію, що навряд чи. Та разом із тим також розумію: щось новеньке від Ілларіона Павлюка обов’язково з’виться, і я буду однією з перших, хто замовить книгу.</div><div style="text-align: justify;"><br /></div><div style="text-align: justify;">П. С. А ще це видання — просто насолода книголюба. Чорно-біла обкладинка чудово доповнюється чорною фарбою на зрізах сторінок блоку й чорним лясе. Пітьма так і проситься назовні...</div><div style="text-align: justify;"><br /></div><div style="text-align: justify;">Вид. "Видавництво Старого Лева", 2020</div><p></p><p></p>Iryna Khomchukhttp://www.blogger.com/profile/04866217187551178211noreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-4010043312068777064.post-17860645266575355792021-03-14T19:59:00.001+02:002021-03-14T19:59:41.809+02:00Джим Квік "Без меж. Вдосконалюй мозок, вчися швидше, роби своє життя яскравішим" / Jim Kwik - Limitless: Core Techniques to Improve Performance, Productivity, and Focus<p></p><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEgXByspn7R4M80Rez3adkKlCXJG-v1l7Je7boNhc52l0XgbrHkoitbkXFOFrbcypNXRD7tyA8Sa_nytXO4mfzfIB3e9lveE27MRZvsIJOAvqN19Dh_Rpv0GefrgWZpWyVRBWSxX4D-c9kk/" style="clear: right; float: right; margin-bottom: 1em; margin-left: 1em;"><span style="color: black; font-family: inherit;"><img alt="" data-original-height="1000" data-original-width="638" height="400" src="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEgXByspn7R4M80Rez3adkKlCXJG-v1l7Je7boNhc52l0XgbrHkoitbkXFOFrbcypNXRD7tyA8Sa_nytXO4mfzfIB3e9lveE27MRZvsIJOAvqN19Dh_Rpv0GefrgWZpWyVRBWSxX4D-c9kk/w255-h400/image.png" width="255" /></span></a></div><p></p><p style="text-align: justify;"><span style="font-family: inherit;">Найміцніше в моїй пам’яті засіла думка Джима Квіка про те, що насправді знання — ніяка не сила, якщо їх не використовувати для досягнення якихось цілей. Ти можеш бути крутим фахівцем, вивчити китайську, навчитися програмуванню чи ще чомусь, але коли ці всі знання лежать у твоїй голові й не юзаються — сенсу в їх наявності немає.</span></p><p style="text-align: justify;"><span style="font-family: inherit;">Тож величезний плюс цієї книги в тому, що автор не просто теоретично й голослівно розповідає, як використовувати наш на позір звичайний мозок для того, щоб швидше вчитися, якісніше засвоювати знання й витягувати їх потім на світ божий без зайвих зусиль, а й дає практичні інструменти для цього — включно з рецептами енергетичних (не тих, що в баночках, а міксованих власноруч) коктейлів, перекусів тощо для підзарядки вашого мозку.</span></p><p style="text-align: justify;"><span style="font-family: inherit;">Джим Квік — один із найвідоміших на сьогодні тренерів із навчання (настільки відомий, що вчив цьому Ілона Маска та співробітників його компаній), мав у дитинстві значні труднощі з цим. Настільки значні, що читав ледве-ледве, про запам’ятовування якихось текстів чи інформації навіть не йшлося. Після травми голови на нього повісили ярлик розумово відсталого хлопчика, та й усе. І цей ярлик він погодився носити, поки один чоловік не сказав йому: всі перепони — лише в тебе між вухами. І сказав це так, що хлопчина повірив: якщо це його внутрішні перепони, то йому під силу здолати їх.</span></p><p style="text-align: justify;"><span style="font-family: inherit;">Сама історія автора надихає не менше, ніж книга. Книга вчить, пропонує інструмент, дуже актуальний для заповненого інформаційним шумом сьогодення, а як ним скористатися — кожен вирішує сам.</span></p><p style="text-align: justify;">Переклад із англійської , вид. BookChef, 2021</p><p style="text-align: justify;"><span style="font-family: inherit;">Цитати:</span></p><p style="text-align: justify;"><span style="font-family: inherit;"><i></i></span></p><blockquote><span style="font-family: inherit;"><i>"<span style="text-align: left;">Повсюдна до</span><span style="text-align: left;">ступність інформації про все у світі також означає, що ми всюди маємо </span><span style="text-align: left;">і набори сформованих думок про все у світі. Якщо ви хочете дізнатися, </span><span style="text-align: left;">як потрібно ставитися до якогось актуального питання, достатньо вий</span><span style="text-align: left;">ти в мережу й зіставити чужі думки щодо цього. Якщо ви хочете дізна</span><span style="text-align: left;">тися про значення якоїсь події або тренду, швидкий пошук надасть вам </span><span style="text-align: left;">величезний обсяг аналітики. Унаслідок цього дедукція — поєднання </span><span style="text-align: left;">критичного мислення, процесу виконання завдань та творчого підхо</span><span style="text-align: left;">ду, які є необхідними навичками для набуття безмежності, — просто автоматизується". </span></i></span></blockquote><span style="font-family: inherit;"><span style="text-align: left;"></span></span><p></p><p style="text-align: justify;"><span style="font-family: inherit;"><span style="text-align: left;"><i></i></span></span></p><blockquote><span style="font-family: inherit;"><i><span style="text-align: left;">"</span><span style="text-align: left;">До виникнення інтернету наш до</span><span style="text-align: left;">ступ до чужих думок був обмежений. В ідеальному світі здатність ознайо</span><span style="text-align: left;">митися з максимальною кількістю думок на будь-яку тему стала б для нас </span><span style="text-align: left;">надзвичайно цінною допомогою у процесі формування власної думки. </span><span style="text-align: left;">На жаль, у реальності так трапляється дуже рідко. Натомість ми схильні </span><span style="text-align: left;">виділяти якийсь невеликий набір джерел, з якими погоджуємося, а потім </span><span style="text-align: left;">дозволяємо їм вчиняти надзвичайно потужний вплив на наше мислення </span><span style="text-align: left;">і рішення. Водночас «м’язи» критичного мислення й аналізу піддаються </span><span style="text-align: left;">атрофії. Ми дозволяємо технологіям здійснювати дедукцію замість нас. </span><span style="text-align: left;">Передоручивши технологіям свої дедуктивні функції, ми водночас так </span><span style="text-align: left;">чи інак передаємо їм і процес ухвалення рішень".</span></i></span></blockquote><span style="font-family: inherit;"><span style="text-align: left;"></span></span><p></p><div class="gmail_default"><span style="font-family: inherit;"></span></div><blockquote><div class="gmail_default"><i><span style="font-family: inherit;">"Ми на порозі епохи експертної </span><span style="font-family: inherit;">економіки, де сила мозку переважує грубу фізичну силу. Те, що ви ма</span><span style="font-family: inherit;">єте між вухами, є вашим найбільшим активом. Є ті, хто знає, й ті, хто </span><span style="font-family: inherit;">не знає. У цих умовах знання є не лише силою, а й джерелом прибутку. </span><span style="font-family: inherit;">Ми створюємо цінності саме завдяки нашій здатності мислити, вирі</span><span style="font-family: inherit;">шувати проблеми, ухвалювати правильні рішення, творити, винахо</span><span style="font-family: inherit;">дити й фантазувати. Чим швидше ви вчитеся, тим швидше заробляєте".</span></i></div><div class="gmail_default"><span style="font-family: inherit;"><i><br /></i></span></div><div class="gmail_default"><span style="font-family: inherit;"><i>"А правда ось: знання не є силою. Вони лише потенційно можуть перетворитися на силу. Ви можете прочитати цю книгу і засвоїти всю інформацію з неї, але якщо ви не використаєте ці знання на практиці, сенсу в цьому немає. Усі книжки, подкасти, семінари, онлайнові програми і життєствердні пости в соціальних мережах — все це ні до чого, поки ви не застосуєте отримані знання у своєму житті. Розповідати про те, що ви дізналися, дуже легко, але я закликаю вас не розповідати, а демонструвати. Краще добре зробити, ніж добре сказати. Не обіцяйте, а доведіть. Результати скажуть усе за вас".<br /></i></span></div><div class="gmail_default"><span style="font-family: inherit;"><i><br /></i></span></div><div class="gmail_default"><span style="font-family: inherit;"><i>"Ми часто чуємо слова «мета» і «ціль», коли йдеться про бізнес, але чи знаємо їх значення, що між ними спільного і в чому різниця? Ціль — це точка, якої ми хочемо досягнути. Мета — це причина, навіщо нам досягати цієї цілі".<br /></i></span></div><div class="gmail_default"><span style="font-family: inherit;"><i><br /></i></span></div><div class="gmail_default"><span style="font-family: inherit;"><i>"Любов до себе здебільшого проявляється у здатності берегти свій час і сили. Встановити межі, аби захистити свій час, емоції, психічне здоров’я й особистий простір, — все це надзвичайно важливо в будь-якому разі, особливо тоді, коли ви недосипаєте. Коли вам бракує якогось ключового ресурсу, наприклад, сну або їжі, і сил у вас не так багато, як в інших випадках, дуже важливо захистити те, що ви маєте. Коли я ухвалюю якесь рішення, моє «так» або «ні» завжди щире на всі 100%. Якщо я не відчуваю щирого прагнення до чогось, то не роблю цього, бо у мене немає зайвої енергії для того, щоб її тринькати".<br /></i></span></div><div class="gmail_default"><span style="font-family: inherit;"><i><br /></i></span></div><div class="gmail_default"><span style="font-family: inherit;"><i>"Більшість із нас хронічно втомлені й виснажені. Я гадаю, причина полягає у тому, що ми відчуваємо потребу казати «так» кожній можливості, кожному запрошенню або проханню. Безпосередність і готовність розглянути будь-які варіанти, звісно, є важливими, однак коли в якійсь ситуації ви кажете «так», то мимоволі можете сказати «ні» самому собі та своїм справжнім потребам".</i></span></div></blockquote><p></p>Iryna Khomchukhttp://www.blogger.com/profile/04866217187551178211noreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-4010043312068777064.post-37190103958576585512021-03-07T12:57:00.003+02:002021-03-07T13:01:45.965+02:00Дж. М. Кутзее "Безчестя" / J.M. Coetzee - Disgrace<p></p><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEgOGHPTwB0olhZVg92sK_CYNhvxVy77z3C4dzsBCEDnRCxiyWuo-8XmMkbY3GdcUpVoKoivUaa5a09MoTUx-LsMd10GAMRYNZPAc2Nw3q3WImLWlz5p3IDNHdirioLsF5ukuNsyeRy7zJI/" style="clear: right; float: right; margin-bottom: 1em; margin-left: 1em;"><img alt="" data-original-height="475" data-original-width="311" height="400" src="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEgOGHPTwB0olhZVg92sK_CYNhvxVy77z3C4dzsBCEDnRCxiyWuo-8XmMkbY3GdcUpVoKoivUaa5a09MoTUx-LsMd10GAMRYNZPAc2Nw3q3WImLWlz5p3IDNHdirioLsF5ukuNsyeRy7zJI/w262-h400/image.png" width="262" /></a></div><div style="text-align: justify;">Довіряти чи ні численним літературним преміям і яким — особиста справа кожного. От я, наприклад, люблю Букера — жодна книга, що здобула цю премію, мене ще не розчарувала (як-от <a href="https://saulelobis.blogspot.com/2020/08/georg-saunders-linkoln-in-bardo.html">"Лінкольн у бардо"</a> Джорджа Сондерса,<a href="https://saulelobis.blogspot.com/2016/01/eleanor-catton-luminaries.html"> "Світила"</a> Елеанор Каттон, <a href="https://saulelobis.blogspot.com/2019/02/margaret-atwood-blind-assassin.html">"Сліпий убивця"</a> Марґарет Етвуд, <a href="https://saulelobis.blogspot.com/2018/06/arundhati-roy-god-of-small-things.html">"Бог дрібниць"</a> Арундаті Рой, "Амстердам" Ієна Мак’юена, <a href="https://saulelobis.blogspot.com/2015/11/salman-rushdie-midnights-children.html">"Опівнічні діти"</a> Салмана Рушді). Тож я вирішила познайомитися з усім доступними букерівцями й от прочитала "Безчестя" (в іншому перекладі — "Ганьба") Дж. Кутзее.</div><div style="text-align: justify;"><br /></div><div style="text-align: justify;">І це була справжня насолода від читання, зізнаюся. Бо в цій книзі добре все: головний герой, свідомий своїх слабкостей, який, утім, їм потурає, бо навіщо жити, якщо відмовлятися від того, що приносить задоволення. Його донька, яка сама обрала своє життя й сама готова відповідати за все, що в ньому відбувається. Південно-Африканська Республіка з її фермами й містами, і протиріччями між чорно- та білошкірими, й такими загальнолюдськими проблемами, як довіра, злочин, стосунки батьків і дітей, життєві трагедії й те саме безчестя, зафіксоване на обкладинці роману.</div><div style="text-align: justify;"><br /></div><div style="text-align: justify;">Про такі книги складно розповідати. Та й чи треба? Головне ж те, як їх переживаєш у процесі читання, які емоції вони викликають, як змінюють. А в кожного це — по-своєму, бо накладається на життєвий досвід, на спосіб мислення й сприйняття світу, на світогляд і читацький досвід у тому числі.</div><div style="text-align: justify;"><br /></div><div style="text-align: justify;">Щодо мене, то автор нині — у моєму списку мастрід на майбутнє.</div><p></p><p style="text-align: justify;">Переклад Єлени Даскал, вид. "Клуб сімейного дозвілля", 2017</p><br /><p></p>Iryna Khomchukhttp://www.blogger.com/profile/04866217187551178211noreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-4010043312068777064.post-16430762754969909632021-03-07T11:53:00.002+02:002021-03-07T11:53:37.859+02:00Василь Шкляр "Ключ"<p></p><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEhaiGBL0YNYgf0k2APWpCzxeloaRjcYYvkkvtrp-L67LZeTQakH236GGIacOMgjtnGJf3sRzFA0BiRj5YcKl_G95eCvz9Gc-MnKid1nwQR_KYBYFH4moSDRK4emEwDFJeBA2IIKETNXmgM/" style="clear: right; float: right; margin-bottom: 1em; margin-left: 1em;"><img alt="" data-original-height="261" data-original-width="200" height="400" src="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEhaiGBL0YNYgf0k2APWpCzxeloaRjcYYvkkvtrp-L67LZeTQakH236GGIacOMgjtnGJf3sRzFA0BiRj5YcKl_G95eCvz9Gc-MnKid1nwQR_KYBYFH4moSDRK4emEwDFJeBA2IIKETNXmgM/w307-h400/image.png" width="307" /></a></div><div style="text-align: justify;">Люблю, коли<a href="https://saulelobis.blogspot.com/search?q=%D0%94%D0%B6%D0%BE%D0%B0%D0%BD%D0%BD+%D0%A5%D0%B0%D1%80%D1%80%D1%96%D1%81"> автор не виправдовує очікувань</a> — у хорошому сенсі, звісно. Коли звикаєш до стилістики й тематики, а тут — опа! — щось геть нове. Звісно, у випадку з <a href="https://saulelobis.blogspot.com/search?q=%D1%88%D0%BA%D0%BB%D1%8F%D1%80">Василем Шклярем</a> нове — це історичні твори, а не психологічні детективи, однак я ж тут розмірковую із суб’єктивної точки зору, чи не так? Тому старі його твори для мене є новими, бо не читаними.</div><div style="text-align: justify;"><br /></div><div style="text-align: justify;">Заплутала?))) Отож. Так само, як і автор "Ключа". Фінал відкритий — хто кого вбив (і чи вбив узагалі) — так і лишилося невідомим. Але сюжет вартий того, щоб плентатися або бігти (як коли) за ним і за автором у пошуках таємниці ключа.</div><div style="text-align: justify;"><br /></div><div style="text-align: justify;">Герой мені сподобався — він живий, справжній, не супермен, яким зазвичай змальовують героїв детективів голлівудські розважальні фільми й така ж література. Він сумнівається, боїться, плутається, але вроджена цікавість веде його далі. Куди — то вже інше питання.</div><div style="text-align: justify;"><br /></div><div style="text-align: justify;">Ще один плюс цього роману — еротичні сцени. Що не закидали б Шкляреві щодо описів ним фізіології стосунків — у цій книзі вони перфектні: чуттєві, реалістичні, стилістично виправдані (й стилістично виділені особливим синтаксисом), живі. Шкода, що фінал печальний... Але це вже спойлер, тому замовкаю))</div><div style="text-align: justify;"><br /></div><div style="text-align: justify;">Вид. "Фоліо", 1999</div><p></p><div style="text-align: justify;"><br /></div><p></p>Iryna Khomchukhttp://www.blogger.com/profile/04866217187551178211noreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-4010043312068777064.post-12001409495656550382021-02-21T19:02:00.002+02:002021-02-21T19:03:25.832+02:00Лю Цисінь "Вічне життя Смерті. Пам’ять про минуле Землі. Книга 3" / 刘慈欣 - 死神永生<p></p><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEi1GoHYTjP7LRZoW3m09h4pCz7ejvkjFg8REEURiK2eFeWtIUhF_EcUkIdcDCYP0CGIVGs5VGPkSXZSkTAqI6UJmXn5uit_M2-LfvE6D6mTX-HEK8941nMlAygRlUaufSd-UmMmH2dEeu4/" style="clear: right; float: right; margin-bottom: 1em; margin-left: 1em;"><img alt="" data-original-height="1000" data-original-width="624" height="400" src="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEi1GoHYTjP7LRZoW3m09h4pCz7ejvkjFg8REEURiK2eFeWtIUhF_EcUkIdcDCYP0CGIVGs5VGPkSXZSkTAqI6UJmXn5uit_M2-LfvE6D6mTX-HEK8941nMlAygRlUaufSd-UmMmH2dEeu4/w250-h400/image.png" width="250" /></a></div><div style="text-align: justify;">Я чекала на цю книгу, відколи перегорнула останню сторінку другої частини трилогії <a href="https://saulelobis.blogspot.com/2019/02/ii.html">"Темний ліс"</a>. Й ось минуло два роки (так, розумію, що це надто тривалий час для серії, проте...), і тепер я знаю, чим усе закінчиться.</div><div style="text-align: justify;"><br /></div><div style="text-align: justify;">...Всесвіт безмежний. І йдеться не про його розміри, а про незвіданість того, чим і якими можуть бути інші. І, власне, про те, чим і якими можемо бути ми, люди. Мимохіть напрошується метафора на кшталт "кожен із нас — цілий Всесвіт", але це надто банально й надто поверхнево, аби пояснити чи хоча б натякнути на неймовірність нашого внутрішнього світу. Тому найцікавішими моментами в книзі мені видалися ті, де йдеться не про безмежжя чорного холодного космосу, а про безмежжя внутрішнього світу героїв. </div><div style="text-align: justify;"><br /></div><div style="text-align: justify;">У кожного воно своє: хтось дійсно стирає кордони можливого, маючи відвагу крокувати далі й не опускати рук (навіть якщо їх у фізичному розумінні вже нема), а хтось будує міцні стіни й не може (бо насправді не хоче) вийти за них, хоча світ відкритий і досяжний. Єдине, що об’єднує й одних, і других, — вибір. Постійний вибір, від якого залежить життя й того, хто його робить (що справедливо), й багатьох інших (це вже несправедливо, але логічно). Тож і жити варто з глибоким усвідомленням цього — одного з багатьох — закону Всесвіту.</div><div style="text-align: justify;"><br /></div><div style="text-align: justify;">Переклад із китайської Євгена Шириноса, вид. BookChef, 2021</div><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><br /></div><br /><p></p>Iryna Khomchukhttp://www.blogger.com/profile/04866217187551178211noreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-4010043312068777064.post-21135963680799084922021-02-21T18:36:00.003+02:002021-02-21T18:38:42.634+02:00Макс Фрай "Казки старого Вільнюса VI" / Макс Фрай - Сказки старого Вильнюса VI<p></p><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEh1m1d-qxvKfjM3Gl44iQ0USDFaH80HwsxWZZpNgEk6z5E5naLYJDDe6VFk-s2ywM-sY-NPBJ-o9wyqO_alsfjhlWxOexo88yR_rNdPT_aY3b4c-Q5r7tcgWD7CgV42lZSjw6G1Xr3R1iI/" style="clear: right; float: right; margin-bottom: 1em; margin-left: 1em;"><img alt="" data-original-height="475" data-original-width="302" height="400" src="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEh1m1d-qxvKfjM3Gl44iQ0USDFaH80HwsxWZZpNgEk6z5E5naLYJDDe6VFk-s2ywM-sY-NPBJ-o9wyqO_alsfjhlWxOexo88yR_rNdPT_aY3b4c-Q5r7tcgWD7CgV42lZSjw6G1Xr3R1iI/w255-h400/image.png" width="255" /></a></div><div style="text-align: justify;">Традиція — щозими читати по одному тому <a href="https://saulelobis.blogspot.com/2020/01/vii-vii.html">"Казок старого Вільнюса"</a> Макса Фрая. Торік я прочитала сьомий том, пропустивши шостий, тож цьогоріч мимохіть зробила собі подарунок, з’ясувавши, що починати перечитувати все спочатку ще рано...</div><div style="text-align: justify;"><br /></div><div style="text-align: justify;">Терапевтичну силу казок Макса Фрая (<a href="https://saulelobis.blogspot.com/2016/11/blog-post_2.html">та й не лише їх</a>) оцінили й інші близькі мені люди. Тож у нас виникла мрія, ба навіть мета, реалізацією якої я обов’язково похвалюся, а поки що мандруватиму сторінками книги, на якій оживають всі 108 вулиць Старого міста — своєрідного Прикордоння, в якому може трапитися все, що завгодно, й де можна знайти й знайтися (що, власне, ще важливіше й складніше, ніж перше).</div><p></p><p style="text-align: justify;">Чому? Читайте відгуки на попередні книги цієї серії. А я цьогоріч вирішила бути небагатослівною))</p><p><br /></p>Iryna Khomchukhttp://www.blogger.com/profile/04866217187551178211noreply@blogger.com1tag:blogger.com,1999:blog-4010043312068777064.post-41878657982204636302021-01-03T12:30:00.003+02:002021-01-05T10:09:24.588+02:00Підсумки читацького 2020 року<p></p><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEgUutQwXT7bBXjenETzl33T4JCvbo3yw_yaZkprZ5PTX0FmTPR3sChnIAZ9QHY7RWu_DaCRLKd6BpZldEM15cIUBMm6ycRmTy0TWQEUUAxye9NNSrChUsFj7HKd6oRYvIePxbSNwMuQE0Y/s2048/111.jpg" style="clear: right; float: right; margin-bottom: 1em; margin-left: 1em;"><img border="0" data-original-height="1448" data-original-width="2048" height="283" src="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEgUutQwXT7bBXjenETzl33T4JCvbo3yw_yaZkprZ5PTX0FmTPR3sChnIAZ9QHY7RWu_DaCRLKd6BpZldEM15cIUBMm6ycRmTy0TWQEUUAxye9NNSrChUsFj7HKd6oRYvIePxbSNwMuQE0Y/w400-h283/111.jpg" width="400" /></a></div><div style="text-align: justify;">Ну ось і знову доводиться підбивати <a href="https://saulelobis.blogspot.com/2020/01/2019.html">підсумки прочитаного за рік</a>. 2020-й промайнув якось аж надто швидко, тож я більше готова розповісти про те, чого не встигла прочитати, хоча збиралася, аніж про прочитане. Втім, доведеться говорити про друге, бо такі правила))) Але скаржитися ці правила не забороняють (бо ж я їх сама тут встановлюю), тому ще раз погляну на картинку від<span style="font-family: inherit;"> </span><span style="background-color: white; color: #111111; font-family: inherit;">Design Studio «King Julian», яку вибрала для цього допису, й поплачу над тим, що мені дуже рідко цьогоріч вдавалося втекти в книгу повністю, як я люблю. Читати так, щоб забути про час, місце й реальність. Щоб прожити ще одне повноцінне життя, як це вдавалося колись... Проте все-таки інколи вдавалося (бо ж інакше як пояснити те, що я кілька разів проїздила потрібну станцію))), і це вже непогано. У наступному році планую обирати більше таких "книг для втечі", а поки коротко (наскільки зможу))) про читане цьогоріч.</span></div><div style="text-align: justify;"><span style="background-color: white; color: #111111; font-family: inherit;"><br /></span></div><div style="text-align: justify;"><span style="background-color: white; color: #111111; font-family: inherit;">Спочатку цифри. Отже, загалом — <b>83 книги</b>. З них:</span></div><div style="text-align: justify;"><span style="background-color: white; color: #111111; font-family: inherit;">- 36 — дитячі й підліткові;</span></div><div style="text-align: justify;"><span style="background-color: white; color: #111111; font-family: inherit;">- 30 — видані 2020 року;</span></div><div style="text-align: justify;"><span style="background-color: white; color: #111111; font-family: inherit;">- 22 — нонфікшн;</span></div><div style="text-align: justify;"><span style="background-color: white; color: #111111; font-family: inherit;">- 14 — написані українськими авторами;</span></div><div style="text-align: justify;"><span style="background-color: white; color: #111111; font-family: inherit;">- 2 — білоруською мовою;</span></div><div style="text-align: justify;"><span style="background-color: white; color: #111111; font-family: inherit;">- 1 — поетична збірка.</span></div><div style="text-align: justify;"><span style="background-color: white; color: #111111; font-family: inherit;"><br /></span></div><div style="text-align: justify;"><span style="color: #111111;"><span style="background-color: white;">До невдач зараховую малу кількість українських книг і відсутність текстів англійською (причому другий рік поспіль, геть розслабилася). Беру на замітку й виправлятимуся. До досягнень однозначно належить читання разом із сином і навздогін за ним книг, за які просто так не взялася б, але які варті й згадок у блозі, й обговорень, і знайомства з ними загалом, а без дитини я цього точно не робила б. Також відкриття цього року — автобіографії (раніше цього жанру не любила) й український нонфікшн (наступного року, відчуваю, таких книг від українських авторів буде значно більше).</span></span></div><div style="text-align: justify;"><span style="color: #111111;"><span style="background-color: white;"><br /></span></span></div><div style="text-align: justify;"><span style="color: #111111;"><span style="background-color: white;">Тепер найскладніше й найцікавіше — списочки з вибраного (звісно, суб’єктивні)))</span></span></div><div style="text-align: justify;"><span style="color: #111111;"><span style="background-color: white;"><br /></span></span></div><div style="text-align: justify;"><span style="color: #111111;"><span style="background-color: white;"><b>ТОП-10 художніх книг:</b></span></span></div><div style="text-align: justify;"><span style="color: #111111;"><span style="background-color: white;"><br /></span></span></div><div style="text-align: justify;"><span style="color: #111111;"><span style="background-color: white;">1. <a href="https://saulelobis.blogspot.com/2020/05/blog-post_9.html">Альгерд Бахаревич "Собаки Європи"</a>.</span></span></div><div style="text-align: justify;"><span style="color: #111111;"><span style="background-color: white;">2. <a href="https://saulelobis.blogspot.com/2020/06/blog-post.html">Павло Дерев’янко "Тенета війни"</a>.</span></span></div><div style="text-align: justify;"><span style="color: #111111;"><span style="background-color: white;">3. <a href="https://saulelobis.blogspot.com/2020/09/blog-post_89.html">Софія Андрухович "Амадока"</a>.</span></span></div><div style="text-align: justify;"><span style="color: #111111;"><span style="background-color: white;">4. <a href="https://saulelobis.blogspot.com/2020/02/blog-post_58.html">Володимир Рафєєнко "Мондеґрін"</a>.</span></span></div><div style="text-align: justify;"><span style="color: #111111;"><span style="background-color: white;">5. <a href="https://saulelobis.blogspot.com/2020/04/jose-saramago-o-ano-da-morte-de-ricardo.html">Жозе Сарамаґо "Рік смерті Рикардо Рейса"</a>.</span></span></div><div style="text-align: justify;"><span style="color: #111111;"><span style="background-color: white;">6. <a href="https://saulelobis.blogspot.com/2020/07/ken-liu-paper-menagerie-and-other.html">Кен Лю "Паперовий звіринець"</a>.</span></span></div><div style="text-align: justify;">7. <a href="https://saulelobis.blogspot.com/2020/11/art-spiegelman-maus.html">Арт Шпіґельман "Маус"</a>.</div><div style="text-align: justify;"><span style="color: #111111;"><span style="background-color: white;">8. <a href="https://saulelobis.blogspot.com/2020/10/blog-post_72.html">Джордж Сондерс "Лінкольн у бардо"</a>.</span></span></div><div style="text-align: justify;"><span style="color: #111111;"><span style="background-color: white;">9. <a href="https://saulelobis.blogspot.com/2020/09/jyrki-vainonen-mykka-jumala.html">Юркі Вайнонен "Німий бог"</a>.</span></span></div><div style="text-align: justify;"><span style="color: #111111;"><span style="background-color: white;">10. <a href="https://saulelobis.blogspot.com/2020/10/milan-kundera-limmortalite.html">Мілан Кундера "Безсмертя"</a>.</span></span></div><div style="text-align: justify;"><span style="color: #111111;"><span style="background-color: white;"><br /></span></span></div><div style="text-align: justify;"><span style="color: #111111;"><span style="background-color: white;"><b>ТОП-5 нонфікшн:</b></span></span></div><div style="text-align: justify;"><span style="color: #111111;"><span style="background-color: white;"><b><br /></b></span></span></div><div style="text-align: justify;"><span style="color: #111111;"><span style="background-color: white;">1.</span></span><span style="background-color: white; color: #111111;"> </span><a href="https://saulelobis.blogspot.com/2020/10/blog-post_72.html">Джошуа Д. Мезріч "Коли смерть дарує життя"</a><span style="background-color: white; color: #111111;">.</span></div><div style="text-align: justify;"><span style="color: #111111;"><span style="background-color: white;">2. <a href="https://saulelobis.blogspot.com/2020/09/ellen-stkken-dahl-nina-brochmann.html">Ніна Брокманн, Еллен Сантеккен Дал "Книга для дівчат"</a>.</span></span></div><div style="text-align: justify;"><span style="color: #111111;"><span style="background-color: white;">3. <a href="https://saulelobis.blogspot.com/2020/06/arun-k-singh-your-heart-my-hands.html">Арун К. Сінгх, Джон Генк "Твоє серце в моїх руках"</a>.</span></span></div><div style="text-align: justify;"><span style="color: #111111;"><span style="background-color: white;">4. <a href="https://saulelobis.blogspot.com/2020/11/blog-post_80.html">Святослав Беш "Три сторони щастя"</a>.</span></span></div><div style="text-align: justify;"><span style="color: #111111;"><span style="background-color: white;">5. <a href="https://saulelobis.blogspot.com/2020/11/ada-calhoun-why-we-cant-sleep-womens.html">Ада Келгун "Чому ми не спимо"</a>.</span></span></div><div style="text-align: justify;"><span style="color: #111111;"><span style="background-color: white;"><br /></span></span></div><div style="text-align: justify;"><span style="color: #111111;"><span style="background-color: white;"><b><br /></b></span></span></div><div style="text-align: justify;"><span style="color: #111111;"><span style="background-color: white;"><b>ТОП-5 дитячих книг:</b></span></span></div><div style="text-align: justify;"><span style="color: #111111;"><span style="background-color: white;"><br /></span></span></div><div style="text-align: justify;"><span style="color: #111111;"><span style="background-color: white;">1. <a href="https://saulelobis.blogspot.com/2020/11/erin-hunter-warriors-book-four-rising.html">Ерін Гантер "Коти-вояки"</a> (я прочитала поки що лише чотири книги серії, син дочитує восьму).</span></span></div><div style="text-align: justify;"><span style="color: #111111;"><span style="background-color: white;">2. <a href="https://saulelobis.blogspot.com/2020/12/suza-kolb-die-haferhorde-hopp-hopp-hurra.html">Суза Кольб "Вівсяна банда"</a> (лінк на останню книгу з серії, але усі нас потішили).</span></span></div><div style="text-align: justify;"><span style="color: #111111;"><span style="background-color: white;">3. <a href="https://saulelobis.blogspot.com/2020/08/62.html">Тімо Парвела, Бйорн Сортланд, Пасі Пітканен "Кеплер62"</a> (прочитали всю серію).</span></span></div><div style="text-align: justify;"><span style="color: #111111;"><span style="background-color: white;">4. </span></span><span style="background-color: white; color: #111111;"> </span><a href="https://saulelobis.blogspot.com/2020/01/blog-post.html">Всеволод Нестайко "Країна Сонячних зайчиків"</a><span style="background-color: white; color: #111111;">. </span></div><div style="text-align: justify;"><span style="color: #111111;"><span style="background-color: white;">5. <a href="https://saulelobis.blogspot.com/2020/04/david-williams-gangsta-granny.html">Девід Вольямс "Бабця-бандитка"</a>.</span></span></div><div style="text-align: justify;"><br /></div><div style="text-align: justify;"><span style="color: #111111;"><span style="background-color: white;"><b>АнтиТОП-5:</b></span></span></div><div style="text-align: justify;"><span style="color: #111111;"><span style="background-color: white;"><br /></span></span></div><div style="text-align: justify;"><span style="color: #111111;"><span style="background-color: white;">1. <a href="https://saulelobis.blogspot.com/2020/05/28.html">Іван Андрусяк "28 днів із життя Бурундука"</a>.</span></span></div><div style="text-align: justify;"><span style="color: #111111;"><span style="background-color: white;">2. <a href="https://saulelobis.blogspot.com/2020/10/lucy-hawking-geoge-and-ship-of-time.html">Люсі Гокінґ "Джордж і корабель часу"</a>.</span></span></div><div style="text-align: justify;"><span style="color: #111111;"><span style="background-color: white;">3. <a href="https://saulelobis.blogspot.com/2020/12/blog-post.html">Ельке Хайденрайх "Неро Корлеоне"</a>.</span></span></div><div style="text-align: justify;"><span style="color: #111111;"><span style="background-color: white;">4. </span></span><span style="background-color: white; color: #111111;"><a href="https://saulelobis.blogspot.com/2020/06/joel-dicker-le-livre-des-baltimore.html">Жоель Діккер "Книга Балтиморів"</a>.</span></div><div style="text-align: justify;"><span style="background-color: white; color: #111111;">5. <a href="https://saulelobis.blogspot.com/2020/12/sran-srdic-satori.html">Срджан Срдич "Саторі"</a>.</span></div><div style="text-align: justify;"><span style="background-color: white; color: #111111;"><br /></span></div><div style="text-align: justify;"><span style="background-color: white; color: #111111;"><br /></span></div><div style="text-align: justify;"><span style="color: #111111;"><span style="background-color: white;">І нова добірка з книг, дописи про які в блозі переглянуло найбільше читачів, —</span></span></div><div style="text-align: justify;"><span style="color: #111111;"><span style="background-color: white;"><b>ТОП-10 переглядів блоґу:</b></span></span></div><div style="text-align: justify;"><span style="color: #111111;"><span style="background-color: white;"><br /></span></span></div><div style="text-align: justify;"><span style="color: #111111;"><span style="background-color: white;">1. </span></span><a href="https://saulelobis.blogspot.com/2020/02/blog-post_58.html">Володимир Рафєєнко "Мондеґрін"</a><span style="background-color: white; color: #111111;">.</span></div><div style="text-align: justify;"><span style="color: #111111;"><span style="background-color: white;">2. <a href="https://saulelobis.blogspot.com/2020/07/blog-post_28.html">Білоус Петро Васильович "Автобіографія. Бібілографія"</a>.</span></span></div><div style="text-align: justify;"><span style="color: #111111;"><span style="background-color: white;">3. <a href="https://saulelobis.blogspot.com/2020/03/jen-gunter-vagina-bible-vulva-and.html">Джен Ґантер "Біблія вагіни"</a>.</span></span></div><div style="text-align: justify;"><span style="color: #111111;"><span style="background-color: white;">4. </span></span><a href="https://saulelobis.blogspot.com/2020/09/ellen-stkken-dahl-nina-brochmann.html">Ніна Брокманн, Еллен Сантеккен Дал "Книга для дівчат"</a><span style="background-color: white; color: #111111;">.</span></div><div style="text-align: justify;"><span style="color: #111111;"><span style="background-color: white;">5. <a href="https://saulelobis.blogspot.com/2020/01/english-is-not-easy-luci-gutierrez.html">Люсі Гутьєррес "Англійська для дорослих"</a>.</span></span></div><div style="text-align: justify;"><span style="color: #111111;"><span style="background-color: white;">6. <a href="https://saulelobis.blogspot.com/2020/09/blog-post_29.html">Кузько Кузякін "Біла трішки чорна-пречорна книжка"</a>. </span></span></div><div style="text-align: justify;"><span style="color: #111111;"><span style="background-color: white;">7. <a href="https://saulelobis.blogspot.com/2020/04/blog-post.html">Всеволод Нестайко "Найновіші пригоди Колька Колючки й Косі Вуханя"</a>.</span></span></div><div style="text-align: justify;"><span style="background-color: white; color: #111111;">8. <a href="https://saulelobis.blogspot.com/2020/02/blog-post_23.html">Гаська Шиян "За спиною"</a>. </span></div><div style="text-align: justify;"><span style="color: #111111;"><span style="background-color: white;">9. <a href="https://saulelobis.blogspot.com/2020/01/blog-post.html">Всеволод Нестайко "Країна Сонячних зайчиків"</a>. </span></span></div><div style="text-align: justify;"><span style="color: #111111;"><span style="background-color: white;">10. <a href="https://saulelobis.blogspot.com/2020/09/blog-post.html">Стів Пітерс "Парадокс Шимпанзе. Менеджмент розуму"</a>. </span></span></div><p></p>Iryna Khomchukhttp://www.blogger.com/profile/04866217187551178211noreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-4010043312068777064.post-5774882933304473482020-12-27T19:19:00.004+02:002020-12-27T19:19:42.817+02:00Срджан Срдич "Саторі" / Srđan Srdić - Satori<p></p><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEgKjxG3wnpbeKpyBP9NGJnP0h_nEzkDPXkJ9VGIoXFsYB8bKVjfv1oa4-e9mCe_rbbaPBlKmR1_ChxVkqhzB4sCWErKc1352e361hzsDw5Owv2vnCeYRz8GRTlQJnNlg4lNf5c7P2irkNA/" style="clear: right; float: right; margin-bottom: 1em; margin-left: 1em;"><img alt="" data-original-height="565" data-original-width="398" height="400" src="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEgKjxG3wnpbeKpyBP9NGJnP0h_nEzkDPXkJ9VGIoXFsYB8bKVjfv1oa4-e9mCe_rbbaPBlKmR1_ChxVkqhzB4sCWErKc1352e361hzsDw5Owv2vnCeYRz8GRTlQJnNlg4lNf5c7P2irkNA/w282-h400/image.png" width="282" /></a></div><div style="text-align: justify;">Цю дуже химерну книгу я почала читати геть невчасно. Сірість грудня, коронавірусна тривожність, загальний переддепресивний стан не давали змоги насолодитися текстом, а він — вишукано дивний. Хоча, з іншого боку, якби за вікном трамвая буяло літо, сяяло сонце, а настрій у мене був оптимістичний, хіба я змогла б зрозуміти головного героя? А так — мені на дещицю вдалося це зробити.</div><div style="text-align: justify;"><br /></div><div style="text-align: justify;">Водій — так він себе називає — нібито має все, що потрібно для елементарного щастя: дружину й дітей, роботу, житло, дозвілля... Але щось йому, як-то кажуть, муляло. Тож одного дня чоловік узяв сумку з найнеобхіднішим, новий телефон із новою сімкою, мінімум грошей, нуль планів і пішов куди очі дивляться. Далі книга повниться його спогадами й мареннями, уривками розмов і концертів, зустрічами з різними дивними й не дуже людьми, розмірковуваннями й зависанням у просторі й часі чи навіть у безчассі, безлюдді й безсвітті...</div><div style="text-align: justify;"><br /></div><div style="text-align: justify;">І я блукала разом із ним вулицями безіменного міста, так схожого на інші безіменні міста. Вдихала аромат кави й підслуховувала чужі розмови. Згадувала старих друзів і снила тим, що ніколи не повториться. Намагалася позбавитися травматичних спогадів, голосно подумавши при них і викинувши у вікно, під колеса якомусь автомобілю. Снила в безсонні й проживала частину життя у снах значно реальніше, ніж наяву...</div><div style="text-align: justify;"><br /></div><div style="text-align: justify;">Власне, я помилилася, заявивши про те, що книга потрапила мені до рук невчасно. Бо насправді це було саме тоді, коли мало статися...</div><p></p><p style="text-align: justify;">Переклад із сербської Алли Татаренко, вид "Комора", 2015</p>Iryna Khomchukhttp://www.blogger.com/profile/04866217187551178211noreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-4010043312068777064.post-54402327382227828992020-12-27T18:34:00.006+02:002020-12-27T18:35:11.411+02:00Суза Кольб "Вівсяна банда. Гоп-гоп, ура!" / Suza Kolb - Die Haferhorde - Hopp, hopp, hurra!<p></p><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEjQr5KxlttDeADS_EX3u6-vCVbm7iQeNkT7lzMb2DzKGDZBoty0FwDEGoIPw6XhrbHxZxnnHrjU4uR8RvQfCdbOo23XSgH7L652uCZxDdpMCGaJXRzkc_PjmHCEUsl67Vsv7MPF5s9zMnc/" style="clear: right; float: right; margin-bottom: 1em; margin-left: 1em;"><img alt="" data-original-height="800" data-original-width="532" height="400" src="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEjQr5KxlttDeADS_EX3u6-vCVbm7iQeNkT7lzMb2DzKGDZBoty0FwDEGoIPw6XhrbHxZxnnHrjU4uR8RvQfCdbOo23XSgH7L652uCZxDdpMCGaJXRzkc_PjmHCEUsl67Vsv7MPF5s9zMnc/w267-h400/image.png" width="267" /></a></div><div style="text-align: justify;"><span style="font-family: inherit;">Шоста частина <a href="https://saulelobis.blogspot.com/2020/11/suza-kolb-die-haferhorde-stallpiraten.html">нашого з сином улюбленого книгосеріалу про поні</a> під назвою "Гоп-гоп, ура!" пішла на ура! Тобто читалася чудово, легко, цікаво, а головне — весело.</span></div><div style="text-align: justify;"><span style="font-family: inherit;"><br /></span></div><div style="text-align: justify;"><span style="font-family: inherit;">Ферма, на якій живуть поні Шоко, Кекс і Тоні, а ще мерин Оле, кобила Графиня, пес Бруно, кицька Амалія та курки Жовтуха, Синюха й Зеленуха, стала для нас рідною. Ми там усе й усіх знаємо))) І все й усіх любимо. Тож дуже вболівали за тварин та їхніх двоногих улюбленців (саме так, ага))), які вирішили взяти участь у телевізійному конкурсі для тварин.</span></div><div style="text-align: justify;"><br /></div><div style="text-align: justify;">Спойлером не буде, коли скажу, що наші поні перемогли (це ж і так очевидно). Важливо те, як вони йшли до цієї перемоги. І те, що найважливіша перемога, яку вони отримали, — це перемога над собою, вміння зібратися, зосередитися й зробити все як слід.</div><p></p><p><span style="background-color: white; color: #222222; text-align: justify;"><span style="font-family: inherit;">Ілюстрації Ніни Дуллек, переклад із німецької Ірина Андрієнко-Фрідріх, вид. "ВД "Школа", 201</span></span><span face="Arial, Tahoma, Helvetica, FreeSans, sans-serif" style="background-color: white; color: #222222; font-size: 13.2px; text-align: justify;">9</span></p>Iryna Khomchukhttp://www.blogger.com/profile/04866217187551178211noreply@blogger.com1tag:blogger.com,1999:blog-4010043312068777064.post-87950341530988024602020-12-27T18:11:00.005+02:002020-12-27T18:21:53.631+02:00Джей Шетті "Думай як чернець. Посібник із досягнення внутрішньої гармонії" / Jay Shetty - Think Like a Monk: Train Your Mind for Peace and Purpose Every Day<p></p><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEjo1NdJ3FB7JC6xwffWw0kGN6sTKWIgdB1nv_NwYD81sxR5wxkb81QYYIlsa0FH2S-jzc4tFBaeU7MsW3H8RAef9KTdT5tSvOJv_mv1Y7FXazCM4p6cuTOWN3FsmsrbL5z-HBn35c9dw7k/" style="clear: right; float: right; margin-bottom: 1em; margin-left: 1em;"><img alt="" data-original-height="1000" data-original-width="644" height="400" src="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEjo1NdJ3FB7JC6xwffWw0kGN6sTKWIgdB1nv_NwYD81sxR5wxkb81QYYIlsa0FH2S-jzc4tFBaeU7MsW3H8RAef9KTdT5tSvOJv_mv1Y7FXazCM4p6cuTOWN3FsmsrbL5z-HBn35c9dw7k/w258-h400/image.png" width="258" /></a></div><div style="text-align: justify;">Буддистське сприйняття світу чимось завжди мене приваблювало. Але я далека від того, аби занурюватися в ті чи інші релігії й вірування (не знаю, на добре це чи ні), тож споглядала за картинками умиротворення якось здалеку. Й уся ця мудрість буддистських ченців була для мене чимось на кшталт цих картинок або сцен із фільмів, там, де ото гори, монастирі, дерева, з яких повільно падає листя, струмочки, в яких тече прозора вода й плавають риби. І поміж усім цим сидить абсолютно щасливий чоловік, бо він уміє насолоджуватися мінімумом. А я — ні.</div><div style="text-align: justify;"><br /></div><div style="text-align: justify;">Напевно, все так і залишилося б, якби до рук волею долі не потрапила книга Джея Шетті "Думай як чернець". Цей чарівний індус (на обкладинці це не так видно, тож раджу знайти й переглянути кілька відео)))) зумів легко й просто пояснити мені, чому ті чоловіки на тих уявних картинках мають такий щасливий вигляд. Зумів, бо сам був ченцем.</div><div style="text-align: justify;"><br /></div><div style="text-align: justify;">Історія автора однієї з найпопулярніших книг із психології позитивного мислення так і проситься на кіноекран. Бо коли хлопець із забезпеченої родини, з хорошою освітою, достойною роботою й визначеним майбутнім раптом кидає все це і їде в один із віддалених ашрамів, аби стати ченцем, — це хороший початок для фільму. Однак зараз не про нього, а про те, чим він ділиться зі слухачами свого відеоблоґу й читачами книги "Думай як чернець".</div><div style="text-align: justify;"><br /></div><div style="text-align: justify;">Наше життя — це, по суті, суцільний стрес. У сучасному світі інакше практично не буває. Тому цього стресу якось потрібно позбавлятися, уникати його, сприймати стресові ситуації інакше, й буде нам щастя. Здається, все банально. Так воно і є — все банально, але ой як непросто. І Джей Шетті знає це, а тому дохідливо й зрозуміло пояснює, що варто зробити зі своїм життям, аби воно стало гармонійнішим, щасливішим і спокійнішим. А головне — розказує, як саме це зробити. </div><div style="text-align: justify;"><br /></div><div style="text-align: justify;"><i>"Я не
вірю в силу візуалізації — тобто в те, що події з наших думок здатні
матеріалізуватися в реальний світ. Безглуздо мати намір і просто сидіти, нічого
не роблячи й очікуючи, що бажане саме прийде нам до рук. Не варто й очікувати,
що хтось раптом помітить нас, розгледить наш дивовижний внутрішній світ, візьме
нас за руку й відведе на наше місце в цьому світі. Ніхто не створюватиме наше
життя за нас"</i>, — пише автор "Думай як чернець". Мене особисто саме ці слова спонукали дослухатися до нього, бо він діло каже, на відміну від багатьох тих, хто закликає уявити себе щасливим, багатим і здоровим і переконує, що цього буде досить. Бо ж ні, не досить...</div><p></p><p style="text-align: justify;">Переклад із англійської Ірина Павленко, вид. BookChef, 2021</p>Iryna Khomchukhttp://www.blogger.com/profile/04866217187551178211noreply@blogger.com4tag:blogger.com,1999:blog-4010043312068777064.post-85904456369338438412020-12-27T17:37:00.003+02:002020-12-27T19:22:13.618+02:00Тамара Горіха Зерня "Доця"<p></p><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEhgdAR-rVP8nxWIoP3kxTfZZSES9vp5L7k4GFZAk5FpoPAZ3uHTbM1WER6iPe1QkXqtEKv85LnR55R_fOKcmM4Pp8_q8q59wWHZaGPii_aKjTrv7DDLUUsOOqCyvK_C5dblszqwebXiCIc/" style="clear: right; float: right; margin-bottom: 1em; margin-left: 1em;"><img alt="" data-original-height="834" data-original-width="546" height="400" src="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEhgdAR-rVP8nxWIoP3kxTfZZSES9vp5L7k4GFZAk5FpoPAZ3uHTbM1WER6iPe1QkXqtEKv85LnR55R_fOKcmM4Pp8_q8q59wWHZaGPii_aKjTrv7DDLUUsOOqCyvK_C5dblszqwebXiCIc/w262-h400/image.png" width="262" /></a></div><div style="text-align: justify;">Коли я сказала, що почала читати "Доцю", мене знаючі люди попередили: книга настільки захоплює, що відірватися годі й можна читати до ранку. Зізнаюся: десь так воно було й у мене. Бо, по суті, це не роман у тому значенні, яке ми зазвичай вкладаємо в це книжкове поняття, це кінематографічний екшн із усіма притаманними цьому жанру поняттями.</div><div style="text-align: justify;"><br /></div><div style="text-align: justify;">Головна героїня — спочатку затюкана дівчинка, сирота, яка опинилася в чужому сірому місті й виживала "як усі", раптом відчуває поклик душі й стає відомою мисткинею, засновує власний бізнес, оточує себе суворими дядьками, які вміють домовлятися, вчиться водити машину, стріляти й узагалі все в неї окей. Аж тут трапляється 2014-й, і жити у Донецьку стає складно. Звісно, вона патріотка, бо ж родом із Рівненщини, тому глибоко переживає за те, аби Донецьк не став, як Крим. А ще за бізнес переживає, й за бабусю, звісно, теж. Виїхати бабуся не хоче, героїня вирішує її не полишати саму, бере активну участь у проукраїнських акціях, допомагає всім знедоленим і зрештою стає засновницею потужного волонтерського руху.</div><div style="text-align: justify;"><br /></div><div style="text-align: justify;">От пишу це все й думаю: що ж мені муляє в цій книзі? Адже все правильно, все як слід, такі книги нам потрібні. А потім згадую, як ця тендітна дівчинка переїхала бандитів, гасаючи на автівці по переораному полі, та так, що в чоловіків щелепи повідпадали. Як у кіноекшені, справді! А потім вона, чоловік в інвалідному візку, звичайна жінка, яка смачно готує, й іще кілька простих людей провели спецоперацію зі звільнення товариша з-під варти — теж геть як у кінобойовику! А якось її знудило від вигляду розчленованих тіл, які випали зі збитого "Боїнга", а за кілька десятків сторінок вона вже відділяла останки тіла подруги від тіл сепаратистів, аби похоронити те, що залишилося після вибуху кинутої нею ж гранати, в різних могилах. Такі різкі метаморфози теж притаманні кіно, бо там ніколи описувати відчуття й внутрішню ломку, там потрібно швидко показати яскраву картинку, яка не відпустить глядача.</div><div style="text-align: justify;"><br /></div><div style="text-align: justify;">Тож нарешті я зрозуміла, що не так із цією книжкою. Вона — як кіно. Цікава й захоплива, емоційна й хвилююча, про важливе й актуальне, про нашу війну, яка досі палає, про тих, хто там, у Донецьку, робить своє, і їм це значно складніше, ніж нам тут, і про них не говорять і не пишуть, а треба... Але роман "Доця" — як популярне кіно, а воно зазвичай — вигадка, неправда, щось екранне й далеке, подивився й забув, бо нащо ото довго перейматися, це ж кіно...</div><div style="text-align: justify;"><br /></div><div style="text-align: justify;">Тому для мене найправдивішою на сьогодні історією про війну залишаються книги Юрка Руденка <a href="https://saulelobis.blogspot.com/2018/08/blog-post_3.html">"Психи двух морей"</a> і <a href="https://saulelobis.blogspot.com/2019/04/blog-post_30.html">"Свет и кирпич"</a>. Почитайте — там про життя...</div><p></p><p style="text-align: justify;">Вид. "Білка", 2019</p>Iryna Khomchukhttp://www.blogger.com/profile/04866217187551178211noreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-4010043312068777064.post-29118704300288645682020-12-14T12:29:00.003+02:002020-12-14T12:29:43.305+02:00Ельке Хайденрайх "Неро Корлеоне. Історія одного кота"<p></p><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEiY3xwpPzBAyt9PJ6ULRwFXYereI_PSyhv9DUXHxqFHTwHeLuQadbb386wb2SLNRRJ4jc6aPh-WEceaiM9XYuJAYgvDbHBTDOcuPBtWb0ZiAal00YIWbtB-ZPcDnodg8Xg9bayAHnzIfHQ/" style="clear: right; float: right; margin-bottom: 1em; margin-left: 1em;"><img alt="" data-original-height="600" data-original-width="381" height="400" src="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEiY3xwpPzBAyt9PJ6ULRwFXYereI_PSyhv9DUXHxqFHTwHeLuQadbb386wb2SLNRRJ4jc6aPh-WEceaiM9XYuJAYgvDbHBTDOcuPBtWb0ZiAal00YIWbtB-ZPcDnodg8Xg9bayAHnzIfHQ/w253-h400/image.png" width="253" /></a></div><div style="text-align: justify;">Син дуже любить <a href="https://saulelobis.blogspot.com/2020/11/erin-hunter-warriors-book-four-rising.html">котів й історії про них</a>, тож, побачивши це миле кошеня на обкладинці, він ухопив книгу й не зміг випустити її з рук.</div><div style="text-align: justify;"><br /></div><div style="text-align: justify;">Кошеня дійсно миле. Але його недарма прозвали Неро Корлеоне, як ви здогадалися з назви книги. Чорний котик заслужив прізвисько Левове серце, бо був справді хоробрим, ба навіть відчайдушним, а ще розумним, хитрим і чарівним.</div><div style="text-align: justify;"><br /></div><div style="text-align: justify;">Мене історія цього кота, зізнаюся, не надто захопила (ага, я балувана Галя))) — не вистачило дії, сюжетності, якихось пригод і внутрішніх змін героїв. Кіт відзначився хіба що тим, як щиро дбав про свою сестричку Розі, хоча не стільки з любові, скільки із жалощів: товстенька, косоока, боязлива, кому вона така треба? А от Неро — красень і маніпулятор — завоював серце німецьких відпочивальників, які й забрали його з Розою з собою. Так кіт змінив італійську ферму на сите життя. Потім історія дуже стисло й поспіхом розповідає, який цей кіт був мачо й воїн, у нього були любов, і друг, і кошенятка, і Роза померла, і вирішив він повернутися на старості років додому, і це йому вдалося...</div><div style="text-align: justify;"><br /></div><div style="text-align: justify;">Мораль? А нема її тут, принаймні, на поверхні. Син тішився, що після смерті Рози та Мадонночки й гірких сліз хазяйки, яка довго плакала, коли Неро від неї втік, сумні моменти закінчилися. Мені припала до вподоби реакція фермера на повернення кота: ти падлюка, але що з тобою зробиш, живи тут — такий собі життєвий дзен мудрого чоловіка. А ще в книзі чудові оригінальні ілюстрації, якісні друк та папір і трошки зайвих ком та коректорських огріхів.</div><p></p><p style="text-align: justify;">Ілюстрації Квінта Бухгольца, переклад із німецької Світлани Лісовик, вид. Nebo Booklab Publishing, 2017</p>Iryna Khomchukhttp://www.blogger.com/profile/04866217187551178211noreply@blogger.com1tag:blogger.com,1999:blog-4010043312068777064.post-8889113863777517332020-12-14T11:05:00.002+02:002020-12-16T09:38:30.980+02:00Ольга Токарчук "Гра на багатьох барабанчиках" / Olga Tokarczuk - Gra na wielu bębenkach. 19 opowiadań<p></p><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEjW-lZsTS-Rz6hfEH783gRxwuSeeAekDPgNcpJZ6uqYnAUNZUTx_TayIia22x0WTTAY8uIye5S1iOlXVvLrYHjyUnrmK6GZeGeBB9c9QPUm7zlcHp5y95opReRhe0GOzU8LVcPKNeypJKo/" style="clear: right; float: right; margin-bottom: 1em; margin-left: 1em;"><img alt="" data-original-height="509" data-original-width="320" height="400" src="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEjW-lZsTS-Rz6hfEH783gRxwuSeeAekDPgNcpJZ6uqYnAUNZUTx_TayIia22x0WTTAY8uIye5S1iOlXVvLrYHjyUnrmK6GZeGeBB9c9QPUm7zlcHp5y95opReRhe0GOzU8LVcPKNeypJKo/w252-h400/image.png" width="252" /></a></div><div style="text-align: justify;">Із цією книгою я прожила майже стільки ж життів, скільки в ній оповідань. Їх 19, і кожне — абсолютно про інше й про інших, а головне — про іншу мене.</div><div style="text-align: justify;"><br /></div><div style="text-align: justify;">Нещодавно мимохіть устрягла в ФБ-дискусію про "Книгу року ВВС — 2017": збірку <a href="https://saulelobis.blogspot.com/2018/03/blog-post_0.html">"Земля загублених" Катерини Калитко</a>. Опонент наполягав на тому, що журі було дуже необ’єктивне, бо цю книгу не розкуповували тисячними тиражами, не перекладали іншими мовами, не додруковували та й узагалі зрештою розпродали по 35 гривень. Тому книга погана. Не врата уваги. Нечитабельна. Не про нас.</div><div style="text-align: justify;"><br /></div><div style="text-align: justify;">Так от: Токарчук теж — не про тих, хто не годен стати на якийсь час тією дівчиною з оповідання "Гра на багатьох барабанчиках", яка в пошуках себе приміряла різні ролі й життя. Бо для цього потрібна відвага відмовитися від ролі, наданої тобі суспільством. Вона не для тих, хто обрав би гроші, а не реалізацію дуже химерного, але дуже бажаного бажання, як героїня "Бажання Сабіни" — жінка, котра все життя робила все для інших, а не для себе. І ту, хто дозволив їй задовольнити це бажання, теж зрозуміють далеко не всі. Як і чоловіка з оповідання "Журек", який визнав своїм чуже, нагуляне молодою дівчиною немовля, прийнявши на себе відповідальність одразу за дві долі й накликавши осуд і ненависть тих, кого вважав найближчими. Цієї книги не зрозуміють ті, хто готовий розіп’яти героїню "Гліцинії", бо ж як можна дорослій жінці за 40 відчувати жагу до молодого тіла доньчиного чоловіка? Й ті, хто ніколи не був готовий мчати за примарним, але все-таки коханням за сотні кілометрів, як героїня "Авторського вечора"...</div><div style="text-align: justify;"><br /></div><div style="text-align: justify;">А ще у збірнику є й часом геть химерні твори (тому й спала на думку Калитко зі своїми казками): "Професор Ендрюс у Варшаві", "Че Ґевара", "Найпотворніша жінка світу", "Танцюристка" й зовсім неймовірний "Острів"... Ольга Токарчук пише не про те, що розважить на день-два, та й забудеться. Не про те, що буцімто має відчувати середньостатистична жінка (чи чоловік), аби бати "нормальною". Вона пише про те, про що ми зазвичай мовчимо. А коли хочеться кричати — кричимо, що все це неправда, необ’єктивно, нечитабельно й нікому не потрібно. Бо правда може лякати, може змушувати зазирнути в себе, може підштовхнути до змін. А нам же хочеться, щоб усе "як у людей" і стабільно... Тож не читайте Токарчук, бо вона точно виводить із зони звичного й стабільного некомфорту.</div><p></p><p style="text-align: justify;">Переклад із польської Віктора Дмитрука, вид. "Літопис", 2004</p>Iryna Khomchukhttp://www.blogger.com/profile/04866217187551178211noreply@blogger.com2tag:blogger.com,1999:blog-4010043312068777064.post-30460319022622227942020-11-29T21:39:00.000+02:002020-11-29T21:39:53.600+02:00Святослав Беш "Три сторони щастя. Подорож із власної глибини"<p></p><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEiz5HfL9efF4rdvFcUhbRGBabftnjhrhCxmHO-lugykqCY5bVjWramqOE4OEiIIUaARcpsQKgXB7OZz7oHyTTcQeNrokwNJg9nWvhVa9nZKLKH24FpbJloWqvF3bltiPvZs-5eq0SmS8M4/" style="clear: right; float: right; margin-bottom: 1em; margin-left: 1em;"><img alt="" data-original-height="565" data-original-width="398" height="400" src="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEiz5HfL9efF4rdvFcUhbRGBabftnjhrhCxmHO-lugykqCY5bVjWramqOE4OEiIIUaARcpsQKgXB7OZz7oHyTTcQeNrokwNJg9nWvhVa9nZKLKH24FpbJloWqvF3bltiPvZs-5eq0SmS8M4/w282-h400/image.png" width="282" /></a></div><div style="text-align: justify;">Випадковості — не випадкові. Усе, що з нами трапляється, й усі, хто нам зустрічається, призначені для чогось. Як цим усім скористатися — виключно наше рішення, наш вибір і наші шанси змінитися.</div><div style="text-align: justify;"><br /></div><div style="text-align: justify;">Авторові цієї книги випадок подарував зустріч із Володимиром Вікторовичем — із неї й почалася, власне, ця книга (щоправда, тоді про неї автор іще навіть не підозрював). Мені ж пощастило перетнутися десь у соцмережах із Святославом Бешем, який запропонував прочитати свою книгу. Я погодилася, однак тоді ще не знала, що прочитаю її саме вчасно — коли буду готова сприйняти розказане автором не просто як текст, а значно глибше.</div><div style="text-align: justify;"><br /></div><div style="text-align: justify;">Одразу зазначу, що книга не дає таких уже звичних і типових позитивних установок-закликів до щастя. Вона пояснює. Пояснює дуже дохідливо, дуже зрозуміло, ґрунтуючись на наших реаліях і на досвіді, притаманному саме нам, українцям, а не якомусь мудрагелю з-за океану. Читач отримує своєрідну світоглядну освіту, а відтак сам може робити висновки про шлях до щастя. У розмові двох чоловіків — досвідченого й мудрого та молодого й спраглого знань — відкривається багато нюансів, на які ми зазвичай не звертаємо уваги. Скажімо, ота гонитва за матеріальним — це щастя? Пошуки Бога й віра — це щастя? Стосунки — може, це щастя?</div><div style="text-align: justify;"><br /></div><div style="text-align: justify;">Однозначної відповіді, як ви здогадалися, нема — для кожного вона своя. Однак щастя неможливо відшукати, не пізнавши себе. Не зазирнувши в своє серце/розум/свідомість/душу. Не зрозумівши, чого ти насправді хочеш — саме ти, а не ті, хто тебе оточує, хто тебе виховував, хто на тебе впливає. І головна цінність цієї книги в тому, що вона допомагає зазирнути в себе, не просто закликаючи до цього, а даючи поживу для роздумів у вигляді розкладеної по поличках інформації про економіку, релігію, історію, філософію — тобто про те, що впливає на нас прямо чи опосередковано. І на цьому ґрунті проростає зерно розуміння: в чому полягає саме твоє щастя. Це реально круто...</div><p></p><p style="text-align: justify;">Вид. "Сполом", 2019</p>Iryna Khomchukhttp://www.blogger.com/profile/04866217187551178211noreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-4010043312068777064.post-40259362344650627172020-11-29T21:04:00.003+02:002020-11-29T21:04:45.796+02:00Суза Кольб "Вівсяна банда. Пірати зі стайні" / Suza Kolb - Die Haferhorde - Stallpiraten ahoi!<p></p><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEjMkh8DCWItQF-i66E750T2qNvAVG1YoR-sGUof7N-twmdfN09m0aSvODTyqw9r5vuZ1sATgLxIDA6Kfb6PfUJi4NW8MCUivn_BEhMpHAqlILjSFQER-z_4HB5L7Er84wvvMZdZvG87tBM/" style="clear: right; float: right; margin-bottom: 1em; margin-left: 1em;"><img alt="" data-original-height="970" data-original-width="700" height="400" src="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEjMkh8DCWItQF-i66E750T2qNvAVG1YoR-sGUof7N-twmdfN09m0aSvODTyqw9r5vuZ1sATgLxIDA6Kfb6PfUJi4NW8MCUivn_BEhMpHAqlILjSFQER-z_4HB5L7Er84wvvMZdZvG87tBM/w288-h400/image.png" width="288" /></a></div><div style="text-align: justify;"><span style="font-family: inherit;">Як же ми з сином скучили за <a href="https://saulelobis.blogspot.com/2020/05/suza-kolb-die-haferhorde-schmetterlinge.html">героями цієї чудової серії</a>! Вони такі кумендні, такі милі, такі майже рідні, що читання продовження "Вівсяної банди" перетворилося на свято.</span></div><div style="text-align: justify;"><span style="font-family: inherit;"><br /></span></div><div style="text-align: justify;"><span style="font-family: inherit;">Окрема подяка перекладачці за Тоні. Це — поні-гафлінґер, який виріс десь у горах і тому говорить зі специфічним акцентом. І це дійсно смішно! Ми почали його цитувати з першої книги, й наразі ця колекція суттєво поповнилася.</span></div><div style="text-align: justify;"><span style="font-family: inherit;"><br /></span></div><div style="text-align: justify;"><span style="font-family: inherit;">Щодо сюжету, то тут Шоко, Кекс і Тоні поїхали зі своїми двоногими у відпустку на батьківщину. Там з’явилися нові поні — й почалося. Намагання порозумітися, сварки й протистояння, міряння... ну, чим там поні міряються))) Море, літо, прагнення зустрітися з давніми друзями. І, нарешті, розуміння, що в житті все змінюється, й домом може стати зовсім інше місце. Бо дім — це не стіни, це там, де тобі добре...</span></div><p></p><p><span style="background-color: white; color: #222222; text-align: justify;"><span style="font-family: inherit;">Ілюстрації Ніни Дуллек, переклад із німецької Ірина Андрієнко-Фрідріх, вид. "ВД "Школа", 2019</span></span></p>Iryna Khomchukhttp://www.blogger.com/profile/04866217187551178211noreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-4010043312068777064.post-1719034381194487432020-11-29T10:21:00.002+02:002020-12-11T16:55:44.800+02:00Елтон Джон "Я. Elton John" / Elton John - Me<p></p><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEjGNdwnOe7pTmTrFNDPqrtALNoopvEb1Zq-lEjkc4XW7zLsBLw5heoyOVJ-P3-OkqUUhaAlOfYdzs-Zt4NuKlNCwaionlx96MVhek22a65z7Z_ChcmWOJVksm-SSNOLU15Cpftp7-31FFg/" style="clear: right; float: right; margin-bottom: 1em; margin-left: 1em;"><img alt="" data-original-height="1000" data-original-width="669" height="400" src="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEjGNdwnOe7pTmTrFNDPqrtALNoopvEb1Zq-lEjkc4XW7zLsBLw5heoyOVJ-P3-OkqUUhaAlOfYdzs-Zt4NuKlNCwaionlx96MVhek22a65z7Z_ChcmWOJVksm-SSNOLU15Cpftp7-31FFg/w268-h400/image.png" width="268" /></a></div><div style="text-align: justify;">Впевнена: автобіографія не може бути відвертою. Людина, навіть бажаючи розказати все, як було, мимохіть прикрашає себе, приховує свої вчинки, не каже правди. Бо це — нормально. Тож і читати автобіографії беруся дуже рідко.</div><div style="text-align: justify;"><br /></div><div style="text-align: justify;">За автобіографію Елтона Джона взялася як редактор. А потім захопилася. І то так, що розказувала про неї, про Елтона, про його музику й життя чоловіку з сином. Вийшли цілі вихідні, присвячені неймовірному Елтонові Джону.</div><div style="text-align: justify;"><br /></div><div style="text-align: justify;">Розумію, що її писав далеко на сам музикант))) Райтери очевидно постаралися, й у них вийшло написати текст так, що в читача з’являється ефект присутності. Я разом із юним Елтоном грала на фортепіано в маленьких пабах і збирала грамплатівки, намагалася наслідувати зірок і переживала чергові фіаско. Потім отримала шанс, який іншим здався б настільки мізерним, що вони й не взялися б писати пісні на вірші якогось лузера. А він узявся. Й у нього вийшло. Не одразу, звісно, потрібно було дуже багато зусиль і часу, аби стати зіркою.</div><div style="text-align: justify;"><br /></div><div style="text-align: justify;">А ще потрібно було багато наркотиків і алкоголю, аби тримати себе в драйвовому постійному тонусі. А відтак з’явилася залежність, і не одна. Подолати будь-яку залежність дуже складно, коли ти її не визнаєш. Зрештою Елтон Джон зрозумів: або він помирає, або лікується.</div><div style="text-align: justify;"><br /></div><div style="text-align: justify;">Усі відчуття наркомана та алкоголіка, який скочується в прірву, описані дуже яскраво. Це дійсно страшно. Читати страшно, а переживати — й поготів. Страшно й боятися — наприклад, СНІДу. Тоді один за одним помирали ті, хто був Елтонові другом і вчителем, хто сяяв на музичному небосхилі, а потім за лічені місяці згорав. Елтона Джона ця біда оминула, й на знак подяки долі він створив Фонд боротьби зі СНІДом свого імені, який витрачає колосальні кошти на запобігання поширенню хвороби й підтримку тих, хто від неї страждає.</div><div style="text-align: justify;"><br /></div><div style="text-align: justify;">Якісь сухі слова в мене виходять))) Бо насправді в книзі Елтон — неймовірно живий. Він переживає за те, що не годен налагодити стосунків. Він одружується з жінкою, з якою щиро хоче збудувати родину, але не виходить. Бо він — гей. Й оце самовизнання його також мучить, бо "що скажуть люди?" (не смійтеся, так воно й досі є в буцімто прогресивному західному суспільстві). У нього складні стосунки з матір’ю, а він — і досі хлопчисько, якому потрібна мамина підтримка, а не лише критика.</div><div style="text-align: justify;"><br /></div><div style="text-align: justify;">Окрема історія — намагання всиновити двох братиків із Донецька: в цьому йому категорично відмовили. Щоправда, хлопчики досі отримують підтримку свого неофіційного опікуна. А Елтон розказує про те, як він став батьком — щемка історія, повірте.</div><div style="text-align: justify;"><br /></div><div style="text-align: justify;">А ще в книзі — багато живих і реальних людей із живими й реальними стосунками. Чого варта лише розповідь про загравання Сильвестра Сталлоне до принцеси Діани на одній із вечірок у Елтона. Спойлер: вона його відшила, а натомість пішла додому... Не скажу, з ким)))</div><div style="text-align: justify;"><br /></div><div style="text-align: justify;">Короткий висновок: автобіографії можуть бути дуже навіть цікавими)))</div><p></p><p style="text-align: justify;">Переклад із англійської , вид. BookChef, 2020</p>Iryna Khomchukhttp://www.blogger.com/profile/04866217187551178211noreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-4010043312068777064.post-36592426778002208252020-11-28T21:45:00.005+02:002020-12-01T13:46:00.885+02:00Володимир Аренєв "Бісова душа, або Заклятий скарб"<p></p><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEhxfxf1-_7w7s9FTIndQjto101I6CTtv3z24baDTnl0GXAJdvbUZ8UIcSwHiVH35kW16Te0VvkeP6eqUOTqgI5toMixn3IlRx9ii_sYCJjx_LGkr-DTHC8p-px46wXt_zHuzfV2JhiLCK8/" style="clear: right; float: right; margin-bottom: 1em; margin-left: 1em;"><img alt="" data-original-height="565" data-original-width="398" height="400" src="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEhxfxf1-_7w7s9FTIndQjto101I6CTtv3z24baDTnl0GXAJdvbUZ8UIcSwHiVH35kW16Te0VvkeP6eqUOTqgI5toMixn3IlRx9ii_sYCJjx_LGkr-DTHC8p-px46wXt_zHuzfV2JhiLCK8/w282-h400/image.png" width="282" /></a></div><div style="text-align: justify;"><span style="font-family: inherit;">Я люблю фентезі. Те, що називають казочками для читачів, які буцім не доросли до <a href="https://saulelobis.blogspot.com/2015/06/hannu-rajaniemi-fractal-prince.html">наукової фантастики</a>, насправді приносить не менше приводів для роздумів. Подорож у казкове минуле може бути такою ж плідною, як і мандрівка у <a href="https://saulelobis.blogspot.com/2019/02/ii.html">фантастичне майбутнє</a>. <span style="background-color: white; color: #050505; font-size: 15px; text-align: left; white-space: pre-wrap;">Й круто, що поличка з українським фентезі поповнюється. Нещодавно д</span>о вже улюблених "<a href="https://saulelobis.blogspot.com/2018/12/blog-post_20.html">Лазаруса" Світлани Тараторіної</a> та дилогії "Аркан вовків" і <a href="https://saulelobis.blogspot.com/2020/06/blog-post.html">"Тенета війни" Павла Дерев’янка</a> додалися книги Володимира Аренєва.</span></div><div style="text-align: justify;"><br /></div><div style="text-align: justify;">"Бісова душа, або Заклятий скарб" — подорож головного героя й читача Вирієм. Так-так, у цьому світі існують Яв, Нав і Вирій, перевертні, біси, берегині, Баба Яга й іще багато різної нечисті. Наприклад, трава з очима, дрова, які нявчать, коли згорають, чоботи-самохідці (обидва ліві), черв’яки, які плазують по небу, кам’яні ропухи, Срібна Лисиця, а ще — ціле місто Вовкоград, де живуть дводушці, точніше, доживають. І Джерела — портали у Вирій та назад, і татари зі своїми чаклунами, і любов та дружба, так само як і заздрість та ненависть...</div><div style="text-align: justify;"><br /></div><div style="text-align: justify;">Головний герой — козак-характерник, потрапив у халепу. Рятуючи молодого побратима зі шляху на той світ, лишився винним одному таємничому чоловікові послугу. І мусив виконати його бажання. Як і годиться в казках, дорогою він зустрічає різних людей (і не лише людей), які разом із ним долають шлях. І, як і годиться в казках, він втрачає друзів, а разом із ними — й частку себе. Ледь не щоразу йому доводиться робити вибір між своїми інтересами й турботою про ближніх. Як виявилося, в цьому й полягала його головна місія: залишитися самим собою.</div><div style="text-align: justify;"><br /></div><div style="text-align: justify;">Ми читали цю книгу разом із сином. Ось зараз він захоплено нагадує мені про всі ті чудасії, які зустрілися нам на її сторінках. Однак під час читання йому було лячно (та й мені часом також). Тож зрештою деякі моменти я згладжувала, аби дитина засинала спокійно))) Надалі вибиратиму книги для сина трошки прискіпливіше. А ще буду вдячна, якщо порадите, що такого, пов’язаного з міфологією, можна йому дати почитати.</div><div style="text-align: justify;"><br /></div><div style="text-align: justify;">Ілюстрації Олександра Продана, вид. "А-ба-ба-га-ла-ма-га", 2019</div><p></p>Iryna Khomchukhttp://www.blogger.com/profile/04866217187551178211noreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-4010043312068777064.post-73409561049086208702020-11-28T21:07:00.002+02:002020-11-29T21:46:40.842+02:00Катя Брандіс "Діти Лісу. Книга друга: Небезпечна дружба" / Katja Brandis - Gefährliche Freundschaft (Woodwalkers #2)<p></p><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEhjQgvZLz2bgUjq4JbNWscOzD72CZjyBNC9svKl1-7SFAaTvAwOaSJgS6ULuW1x5QqshbCIOBtXVz_cRwaL0FvORGa5D0burq4RVt2tJSe42o43qs7Gsry4nDh1S8N8VGyUX7Abwb3yWVM/s1000/956e9b252f083379c79a2ead38b0719e.jpg" style="clear: right; float: right; margin-bottom: 1em; margin-left: 1em;"><img border="0" data-original-height="1000" data-original-width="726" height="400" src="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEhjQgvZLz2bgUjq4JbNWscOzD72CZjyBNC9svKl1-7SFAaTvAwOaSJgS6ULuW1x5QqshbCIOBtXVz_cRwaL0FvORGa5D0burq4RVt2tJSe42o43qs7Gsry4nDh1S8N8VGyUX7Abwb3yWVM/w290-h400/956e9b252f083379c79a2ead38b0719e.jpg" width="290" /></a></div><div style="text-align: justify;">"Небезпечна дружба" — друга <a href="https://saulelobis.blogspot.com/2020/10/blog-post_27.html">книга із серії "Діти Лісу"</a>. Хлопчик-пума Караґ, який вчиться в спеціальній школі для дітей-перевертнів, знову постає перед складним життєвим вибором. Між тваринною могутністю, яку йому пропонує багатий і жорстокий Ендрю Міллінґ, і людяністю та добротою Караґ обирає друге. Однак за можливість бути поряд із друзями та рідними йому доведеться поборотися. </div><div style="text-align: justify;"><br /></div><div style="text-align: justify;">У книзі — дійсно захопливі пригоди з неочікуваними поворотами сюжету. Тут вдосталь причин пережити й радість, і смуток, зачаруватися одними героями й розлютитися на інших. Особливо мені сподобалося те, що герої — не пласкі й не однотипні. Образи розвиваються, герої змінюються під впливом обставин і тих, хто їх оточує. А разом із ними змінюється й читач. </div><div style="text-align: justify;"><br /></div><div style="text-align: justify;">Хто тобі друг, а хто — суперник, ніколи не зрозуміти в спокої. Для цього треба напружена ситуація, ба навіть небезпечна, в якій рахунок іде на життя або смерть, не менше. І тоді розумієш, що насправді найкращим другом є той, кого ти вважав суперником.</div><div style="text-align: justify;"><br /></div><div style="text-align: justify;">Ілюстрації Клаудії Карлс, переклад із німецької Марії Пухлій, вид. BookChef, 2020</div><p></p>Iryna Khomchukhttp://www.blogger.com/profile/04866217187551178211noreply@blogger.com1tag:blogger.com,1999:blog-4010043312068777064.post-22011198771743445432020-11-28T19:07:00.003+02:002020-11-28T19:07:59.919+02:00Оя Байдар "Котячі листи" / Oya Baydar - Kedi Mektupları<p></p><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEhj3v43PSXtwFOwdgvsn-JciHzrkzxLyM9H1r6Xb2eUK22_nJggtAsDZERCEfjNBjFIaaYsYHWq7l6vlZJRdtlxGAJuAJm_w9jvEVaPU-aJ93CWrMjIHQymGVosPkh_DIhQcv1gQLg9Aqo/" style="clear: right; float: right; margin-bottom: 1em; margin-left: 1em;"><img alt="" data-original-height="290" data-original-width="200" height="400" src="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEhj3v43PSXtwFOwdgvsn-JciHzrkzxLyM9H1r6Xb2eUK22_nJggtAsDZERCEfjNBjFIaaYsYHWq7l6vlZJRdtlxGAJuAJm_w9jvEVaPU-aJ93CWrMjIHQymGVosPkh_DIhQcv1gQLg9Aqo/w277-h400/image.png" width="277" /></a></div><div style="text-align: justify;">Я вже не раз згадувала про те, що у нас досить значний перегин у бік англомовної літератури. Ще можна почитати переклади з французької, німецької, польської. Все, що поза цими мовами, — невелика дещиця того, що можуть нам запропонувати інші культури. До таких належить і турецька. Нагадайте-но мені когось, крім <a href="https://saulelobis.blogspot.com/2015/06/orhan-pamuk-kar.html">Орхана Памука</a>? Отож-бо.</div><div style="text-align: justify;"><br /></div><div style="text-align: justify;">Однак я дуже люблю читати книги, які дають змогу <a href="https://saulelobis.blogspot.com/2020/09/jyrki-vainonen-mykka-jumala.html">зазирнути в досі невідомі вікна</a>. Такою стали й "Котячі листи" турецької письменниці Ої Байдар. Свого часу вона була затятою комуністкою, брала участь у заколоті 1971 року, який було придушено. Потрапила у в’язницю, а потім була змушена емігрувати й понад 10 років жити далеко від батьківщини та поступово змиритися з тим, що ідеї комунізму потерпіли крах.</div><div style="text-align: justify;"><br /></div><div style="text-align: justify;">Саме про це — її книга. Розкидані по затишній Європі вчорашні комуністи переживають глибокий внутрішній злам. На календарі — 1991 рік, соціалізму кінець, і кінець сподіванням героїв на те, що їхні ідеї зрештою переможуть. Їм лишається одне — змиритися. Або ж ні...</div><div style="text-align: justify;"><br /></div><div style="text-align: justify;">Тут багато чого. Самотність у чужому світі. Зневага, а то й ненависть блідолицих європейців до смаглявих чужинців, що користуються благами суспільства, цінностей якого не поділяють. Внутрішній злам від програшу, від потреби втікати, від даремно прожитого життя. Кожен із героїв по-своєму переживає все це. Хтось намагається облаштуватися на новому місці, хтось — повернутися додому, де все вже геть по-іншому, а хтось вирішує померти.</div><div style="text-align: justify;"><br /></div><div style="text-align: justify;">Однак самі герої мовчать. Про них розповідають їхні... коти. Саме так: книга написала від імені котів, котрі живуть із цими людьми й пишуть одне одному листи. І це — ще один світ, можна сказати, паралельний і не менш цікавий за людський. Коти в цій книзі так само, як і люди, шукають своє місце в житті, прагнуть досягти чогось більшого, ніж лежання на дивані, досліджують людей і розвивають оригінальні теорії про те, чому ці двоногі здебільшого нещасні. Одна з них звучить так: люди не вміють радіти дрібницям. А коти — так. Тож будьмо, як коти))) А книгу раджу.</div><div style="text-align: justify;"><br /></div><div style="text-align: justify;"><a href="https://saulelobis.blogspot.com/2016/10/asl-e-perker-sufle.html">Переклад із турецької</a> Ольги Чичинської, вид. "Алемак", 2020</div><p></p>Iryna Khomchukhttp://www.blogger.com/profile/04866217187551178211noreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-4010043312068777064.post-27345524174497771962020-11-28T17:57:00.001+02:002020-12-27T17:39:56.667+02:00Ада Келгун "Чому ми не спимо? Жінки й криза середнього віку" / Ada Calhoun - Why We Can't Sleep: Women's New Midlife Crisis<p></p><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEg6e4z80vL9Q0FY0dPft2wzpIGS07VFXpKDEOYpVgF7imdph6cWJn4KPIm3IPVaNl-IAT4Er7aMFNv5JNY9XyItwyhVU3q_kGZGhaULsr198vSVRe4qq9RKaxgmUEA00maXcDPdi29uA18/" style="clear: right; float: right; margin-bottom: 1em; margin-left: 1em; text-align: justify;"><span style="font-family: inherit;"><img alt="" data-original-height="1000" data-original-width="639" height="400" src="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEg6e4z80vL9Q0FY0dPft2wzpIGS07VFXpKDEOYpVgF7imdph6cWJn4KPIm3IPVaNl-IAT4Er7aMFNv5JNY9XyItwyhVU3q_kGZGhaULsr198vSVRe4qq9RKaxgmUEA00maXcDPdi29uA18/w255-h400/image.png" width="255" /></span></a></div><span style="font-family: inherit;"><div style="text-align: justify;">Я дуже хотіла прочитати цю книгу. Чомусь думала, що вона допоможе мені збагнути хоча б дещо з того, що відбувається зі мною, а відтак почати спокійніше й швидше засинати (і нехай кине в мене капцем та, в якої зовсім нема проблем зі сном))). Єдиним мінусом цієї книги для мене стало те, що приклади, наведені в ній, ілюструють життя наших ровесниць у США. Однак якщо ви гадаєте, що в них криза середнього віку проходить по-іншому, то дуже й дуже помиляєтеся! До того ж про жінок середнього віку, які народилися в 70-ті роки в Україні, ніхто поки що не написав, тому на цю дрібницю (а порівняно з інформацією та емоціями, які мені дала книга, це дійсно дрібниця) можна заплющити очі.</div><div style="text-align: justify;"><br /></div><div style="text-align: justify;">Далі говоритиму здебільшого цитатами, яких досить багацько навиписувала. Однак вони дуже красномовно ілюструють багато проблем. Скажімо, майже всі чули про кризу середнього віку в чоловіків, чи не так? Це коли вони самореалізувалися, дійшли до якоїсь кар’єрної вершини, знудилися з дружинами й починають заводити молодих коханок, аби знову відчути смак життя. А от у жінок такого періоду буцім і нема. Цитую: <i>"</i><i>Та й чи можна справді сказати, що жінки переживають «кризу», якщо можуть, незважаючи на самопочуття, клепати гарно структуровані презентації в PowerPoint і збирати вигадливі кошики з подарунками для учителів в останній день навчального року?"</i>. Річ у тому, що в жінок просто нема часу на те, аби зупинитися й прислухатися до себе. А всі ознаки кризи в нас зазвичай списують на... Вгадали? Менопаузу! В усьому винні гормони, а не те, що жінки постійно щось комусь повинні. Чоловікам — бути їм другом, коханкою й берегинею, дітям — доглядати, розуміти, підтримувати 24/7, роботодавцю — працювати не менше, ніж ті, в кого нема дітей, і собі, звісно, — радіти всьому цьому й у жодному разі не скаржитися, бо <i>"</i><span style="text-align: left;"><i>нас завжди сприйматимуть як людей, які скаржаться. Ми не можемо говорити в негативному тоні й не чути, що нам слід просто цінувати те, як добре все складається. Тож ми робимо що можемо. Фарбуємо волосся. Намагаємося малювати “стрілки”. Прагнемо бути поруч, а тоді неминуче почуваємося розчарованими, коли нас просто не помічають"</i>.</span></div></span><p style="text-align: justify;"><span style="font-family: inherit;">На думку авторки, <i>"</i><i>двома найбільшими стресовими чинниками для жінок є робота й діти; якщо ж у них є і те, і те, ці чинники мають кумулятивний ефект. Ми несемо фінансову відповідальність, яку в минулому несли чоловіки, та водночас досі обтяжені традиційними обов’язками з догляду. Назагал ми терпимо цей подвійний удар саме тоді, коли стикаємося з найбільшим стресом на роботі та у вихованні дітей водночас: у сорок із лишком років"</i>. Однак разом із тим звідусіль чуємо: ти маєш подбати про себе, ти маєш заспокоїтися, ти маєш розслабитися. <i>"</i><i>Мій досвід показує, що лиш одне може шкодити психічному здоров’ю жінки більше, ніж намагання бути супергероїнею, а саме — вимоги «розслабитися», тим паче з огляду на те, що будь-які спроби зробити це швидко призводять до негативних наслідків"</i>, — пише Ада Келгун, яка сама пережила кризу середнього віку. </span></p><p style="text-align: justify;"><span style="font-family: inherit;">А розслабитися й дійсно не виходить. Ані на роботі, бо якщо жінки працюють на повну <i>"й «встигають усе», у робочі дні можуть бачити своїх дітей, коли ті не сплять, не більше ніж по півтори години"</i>. А якщо вони обирають дбати про сім’ю, то розуміють, що <i>"традиційна структура роботи їм не надто підходить… наші життя розгортаються такими етапами, що погано пасують до очолюваного чоловіками корпоративного світу. Багато жінок до тридцяти з гаком років створюють сім’ї, і їм стає важко знаходити час на щось поза офісом. До сорока з гаком ми часто впираємося в скляну стелю платні та підвищення. А до п’ятдесяти−шістдесяти нас, на жаль, часто починають цілковито ігнорувати"</i>. Удома теж розслабитися не виходить, оскільки <i>"минули ті дні, коли дітям спокійно доручали виконати важливу роботу вдома чи на фермі, принести з крамниці харчів на всю родину. Сьогодні батьки набагато частіше розглядають потреби й бажання своїх дітей як найважливіші, а власні та своєї другої половинки — як другорядні"</i>.</span></p><p style="text-align: justify;"><span style="font-family: inherit;">Але щось із цим усе-таки потрібно робити. Авторка не дає конкретного універсального й дієвого рецепта. Вона просто пояснює, що саме й чому ми відчуваємо. А от як допомогти собі — вирішувати кожній із нас. Хотіла написати: "обирати", але про вибір, на жаль, не йдеться...</span></p><div class="gmail_default" style="text-align: justify;"><span style="font-family: inherit;"><i>"Якщо спитати: «Ви хотіли б рибу чи курку?», хоча курка перебуває на вершині гори, а надворі дощить, тоді як риба стоїть під навісом у вас перед носом, чи можна це реально назвати вибором? Чи справді можна сказати, що жінка, яка обрала рибу, сама відмовилася від споживання курки — що в ній, напевно, від природи закладена любов до риби? ... Я не лаю можливості вибору, а просто кажу, що таке їх розмаїття за такої малої підтримки викликало в багатьох сором. Бути повноцінною й рівноправною партнеркою як на роботі, так і вдома, мати насичене соціальне життя, робити свій внесок у суспільство, залишатись у формі — робити все це незмірно важче, ніж займатися чимось окремим. Ми просили більшого й таки одержали більше. Я свято вірю, що так справедливіше. Але чи легше? Ні".</i></span></div><p style="text-align: justify;"><span style="font-family: inherit;">Переклад із англійської Марії Пухлій, вид. BookChef, 2021</span></p>Iryna Khomchukhttp://www.blogger.com/profile/04866217187551178211noreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-4010043312068777064.post-83552988934428108312020-11-15T12:13:00.005+02:002020-11-15T12:14:41.450+02:00Ерін Гантер "Коти-вояки. Книга четверта: Здіймається буря" / Erin Hunter - Warriors. Book Four: Rising Storm<div class="separator"><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEh0oBBvUBNkGhjbotd3hlii9TFrp9IwNUU6O4BZKRjNyqJ4BIuhvruFohDBmb__zicm_mEVDcVERn2ofnzqO4oPnXXnc-MXTKfh3PNiBJ9lILgFqFny6bakw7oVlK4Ub2azz5hXQYEzlfY/" style="clear: right; float: right; margin-bottom: 1em; margin-left: 1em;"><img alt="" data-original-height="600" data-original-width="348" height="400" src="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEh0oBBvUBNkGhjbotd3hlii9TFrp9IwNUU6O4BZKRjNyqJ4BIuhvruFohDBmb__zicm_mEVDcVERn2ofnzqO4oPnXXnc-MXTKfh3PNiBJ9lILgFqFny6bakw7oVlK4Ub2azz5hXQYEzlfY/w232-h400/image.png" width="232" /></a></div><div style="text-align: justify;"><span style="font-family: inherit;">Продовження <a href="https://saulelobis.blogspot.com/2020/10/erin-hunter-warriors-book-three-forest.html">котоепопеї</a>. Цього разу про мужність. А вона ой як треба і котам, і людям, коли ти змушений протистояти чомусь непідвладному тобі, як-от буря, повінь, посуха, чи епідемія вірусу (а коти теж хворіють). </span></div><div style="text-align: justify;"><span style="font-family: inherit;"><br /></span></div><div style="text-align: justify;"><span style="font-family: inherit;">"Роби, що можеш, і нехай буде, що буде" — цей девіз багатьом ставав і стає в пригоді. Не виняток — і Вогнесерд, який став воєводою і змушений давати лад й своєму життю, й Громовому клану, й тим, хто до нього не належить, однак дорогий цьому рудому котові. Чинити так, як ти вважаєш за потрібне, а не як від тебе очікують інші, — на це також потрібна мужність. Бути собою, а не одним із натовпу — означає бути мужнім. Жити своє життя так, як хочеш ти, а не інші, також потребує мужності.</span></div><div style="text-align: justify;"><span style="font-family: inherit;"><br /></span></div><div style="text-align: justify;"><span style="font-family: inherit;">Й у Вогнесерда цьому можна (і навіть треба) повчитися.</span></div></div><div class="separator"><div style="text-align: justify;"><span style="font-family: inherit;"><br /></span></div></div><div class="separator"><span style="background-color: white; color: #222222; text-align: justify;"><span style="font-family: inherit;">Переклад Катерини Дудки та Остапа Українця, вид "АССА", 2020</span></span></div><div style="text-align: justify;"><br /></div><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><br /></div><br /><p></p><p><br /></p>Iryna Khomchukhttp://www.blogger.com/profile/04866217187551178211noreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-4010043312068777064.post-89731470871095984182020-11-15T11:42:00.003+02:002020-11-15T11:42:39.437+02:00Арт Шпіґельман "Маус" / Art Spiegelman - Maus<p></p><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEgtyTwL0SCr5Uz496FvgIqpoWDQ0gSUzElmb_IZCfekyOBAg571wN-80HpCNzkyNRk5bhBaFtXmZZjxjbXmWzOz4gEHNSda-F4LkILb5nLI915TeV0RnVJLTaY0eg4uuAtyvsgDQtS-cOA/" style="clear: right; float: right; margin-bottom: 1em; margin-left: 1em;"><img alt="" data-original-height="769" data-original-width="546" height="400" src="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEgtyTwL0SCr5Uz496FvgIqpoWDQ0gSUzElmb_IZCfekyOBAg571wN-80HpCNzkyNRk5bhBaFtXmZZjxjbXmWzOz4gEHNSda-F4LkILb5nLI915TeV0RnVJLTaY0eg4uuAtyvsgDQtS-cOA/w283-h400/image.png" width="283" /></a></div><div style="text-align: justify;">Здавалося б, про Голокост написано (та й прочитано) вже стільки, що викликати <a href="https://saulelobis.blogspot.com/2020/09/blog-post_89.html">нову потужну хвилю емоцій від усвідомлення тих подій</a>, навряд чи комусь чи чомусь вдасться. Проте комікс Арта Шпіґельмана зачепив, і зачепив гостро. Ні, не способом подачі історії — досить (чи й надто) попсовим як для такої теми, проте цілком виправданим з огляду на мету: розповісти про це якомога більшій кількості людей. Мене розповідь Арта Шпіґельмана про долю свого батька Владека та його родичів зачепила насамперед відвертістю.</div><div style="text-align: justify;"><br /></div><div style="text-align: justify;">У книзі нема героїзації тих, хто вижив у тій м’ясорубці. Бо то було аж ніяк не героїзмом, виявом стійкості чи якоїсь внутрішньої сили (хіба що на якусь дещицю). Ті, хто вижив, завдячували насамперед щасливому випадку й умінню підлаштуватися під обставини: викрутитися, викупили себе чи рідних, <a href="https://saulelobis.blogspot.com/2017/10/ida-fink-podroz.html">втекти</a>, скористатися найменшою можливістю зайняти тепліше місце, не геройствувати й не нариватися, довіряти інстинкту самозбереження й чіплятися за життя з усіх сил... Завдяки <a href="https://saulelobis.blogspot.com/2018/03/hhhh-laurent-binet-hhhh.html">активній присутності оповідача</a> (а про своє життя й спілкування з батьком Арт розповідає не набагато менше, ніж про часи війни) вдається зазирнути значно глибше. Наприклад, аж лякає неприйняття Владеком чорношкірих: він упевнений, що всі вони — тупуваті неосвічені типи, схильні до крадіжок, обману, підступів, та й узагалі — люди другого сорту. Він не здатен зрозуміти, що ставиться до них так само, як німці — до євреїв, бо вважає, що правий. А відтак щось раціональне є в лякаючому зауваженні психотерапевта, до якого ходить Арт після смерті батька: "Скільки вже понаписувано про Голокост. І нащо? Люди не змінилися... Може, потрібен новий, більший Голокост".</div><div style="text-align: justify;"><br /></div><div style="text-align: justify;">Звісно, не потрібен, бо ж геноцид — це щось аж надто типове для людей. Знищувати не таких, як ти (за яким принципом визначається "нетакість" — це вже дрібниці), — частина людської природи й історії людства. Пам'ятати, нагадувати й сподіватися, що подібне не повториться або ж повториться в значно меншому масштабі, — це все, що ми можемо.</div><p style="text-align: justify;">Переклад Ярослави Стріхи, вид. "Видавництво", 2020</p>Iryna Khomchukhttp://www.blogger.com/profile/04866217187551178211noreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-4010043312068777064.post-47856720123961723122020-11-08T17:00:00.001+02:002020-11-08T17:00:32.687+02:00Кіно. "Людина з табуретом"<p></p><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEgSj4XUHWsh7OvlaOo-_lqhAiIwFA5msgviHOvbyxl1-owpK52Oo6DmY_s_5RBQ15w8MfrvUlcEIbN5L-0_nxmUF80flWlO2q9CP9v9Vpj5_zqzjtnIT4-mnb2p7GHQFgWk8f55_gPPshE/" style="clear: right; float: right; margin-bottom: 1em; margin-left: 1em;"><img alt="" data-original-height="390" data-original-width="264" height="400" src="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEgSj4XUHWsh7OvlaOo-_lqhAiIwFA5msgviHOvbyxl1-owpK52Oo6DmY_s_5RBQ15w8MfrvUlcEIbN5L-0_nxmUF80flWlO2q9CP9v9Vpj5_zqzjtnIT4-mnb2p7GHQFgWk8f55_gPPshE/w270-h400/image.png" width="270" /></a></div><div style="text-align: justify;">Фільм "Людина з табуретом" дивилися разом, родиною. І разом захоплено, з відкритим від здивування ротом (часом у прямому сенсі) слідкували за пригодами героїв — реальними пригодами! Разом переживали за вагітну дружину головного героя й режисера Леоніда Кантера, бо Діана вирішила не повертатися в Україну, а народжувати в дорозі — а дорога (подорож із табуретами до чотирьох океанів) була довжиною загалом понад 60 тисяч кілометрів. Разом милувалися тим, як природно почувається дворічна старша донька Кантерів у найнемовірнішому оточенні й у найнезбегненніших ситуаціях І разом — кожен по-своєму — плакали в кінці фільму: там була наша війна, яка зламала Леоніда Кантера (та й хіба лише його?), а ще там був кінець його шляху...</div><div style="text-align: justify;"><br /></div><div style="text-align: justify;">Це не просто документальний і дуже красивий фільм про красиву людину. Це історія мрії, точніше, кількох мрій і приклад того, як навіть найшаленіше бажання можна втілити в життя, якщо підняти дупу з табурета на затишній кухні й вирушити в дорогу, не лякаючись випробувань. Це історія про абсолютну свободу — жити, творити, бути собою, боротися за свої принципи й навіть про свободу померти... Це історія про тих людей, яких в Україні дуже мало, але завдяки яким Україна все ще існує.</div><div style="text-align: justify;"><br /></div><div style="text-align: justify;">Режисери Леонід Кантер, Ярослав Попов, 2018.</div><p></p>Iryna Khomchukhttp://www.blogger.com/profile/04866217187551178211noreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-4010043312068777064.post-41097899322612241452020-10-31T09:05:00.005+02:002020-11-01T11:13:19.195+02:00Альгерд Бахаревич "Біла Муха, вбивця чоловіків" / Альгерд Бахарэвіч - Белая муха - забойца мужчын<p></p><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEjx2Y_GF4fJUOpWSm103Xg9ay4ADYECKs-BJ2AFue2qwpMDwQj49nkXlx-KDbwIhppNhA5R98OdN1hgy7eDFUs3sCMmC2_2_im8G6KEmYooJqAgiCjzA9jz7RsuX6V_LdBlxm2BwbvjOdE/" style="clear: right; float: right; margin-bottom: 1em; margin-left: 1em;"><img alt="" data-original-height="475" data-original-width="297" height="400" src="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEjx2Y_GF4fJUOpWSm103Xg9ay4ADYECKs-BJ2AFue2qwpMDwQj49nkXlx-KDbwIhppNhA5R98OdN1hgy7eDFUs3sCMmC2_2_im8G6KEmYooJqAgiCjzA9jz7RsuX6V_LdBlxm2BwbvjOdE/w250-h400/image.png" width="250" /></a></div><div style="text-align: justify;">Альгерд Бахаревич підкорив мене своїм <a href="https://saulelobis.blogspot.com/2020/05/blog-post_9.html">епічним романом із шести зовсім різних частин "Собаки Європи"</a>. Підкорив повністю й остаточно, тож я все, написане ним, апріорі починаю сприймати як щось класне.</div><p></p><p style="text-align: justify;">Із таким же передчуттям взялася за читання "Білої Мухи, вбивці чоловіків". Спочатку все було нормально: Мінськ, вечірнє пиво, розмови, згадка про дівчачу банду, що колись буцімто діяла в місті й мстилася чоловікам, які нанесли фізичну чи моральну шкоду дівчатам... Тобто все в межах звичайного, ба навіть банального життя...</p><p style="text-align: justify;">Але як я помилилася, переставши очікувати від книги чогось карколомного! І я не сюжет маю на увазі (хоча він також досить гострий), я про той підтекст, який завжди вплітається в оповідь (зумисне чи мимохіть) і який є значно важливішим за те, що лежить на поверхні. Бо насправді книга про споконвічне й дуже актуальне донині: протистояння жінок і чоловіків.</p><p style="text-align: justify;">Оповідь ведеться від імені чоловіка, який, однак, виступає лише наратором — настільки він непомітний, сіренький, пасивний. Чоловік із тих, чия хата зазвичай скраю, хто рідко проявляє ініціативу, а свої бажання радше притлумлюватиме, аніж напружиться й зробить щось "незручне" для себе, аби досягти бажаного. Абсолютною протилежністю йому виступає головна героїня: Біла Муха, вона ж — Боса, вона ж — ватажок тієї банді дівчат "без царя в голові", які носили білі колготки й мстилися чоловікам. Вона вже не школярка, а доросла жінка, була заміжня, намагалася жити, як усі, однак не змогла — надто багато у світі кривди, завданої чоловіками жінкам. Тож тепер Боса знову очолює банду — зі скривджених жінок, які цього разу вирішили діяти не потемки й тихо, а вдень і голосно, навіть зі зброєю в руках...</p><p style="text-align: justify;">Ну, наспойлерила я достатньо, тож далі — лише рефлексії))) Окрім вже згаданого (й не раз!) протистояння статей, у романі ще багато больових точок. Наприклад, відродження Білорусі — Країни Замків, як іронізує автор. Намагаючись завоювати належне (або хоч якесь) місце під сонцем Європи, вона не здатна (принаймні поки що) зробити все як слід: усерйоз і по-справжньому. Тому замість справжнього виходить якась бутафорія, як-от та типу старовина у відреставрованому сучасними матеріалами замку. Відгукнулося мені й сприйняття країни та її жителів європейцями: їх у романі двоє — німець і австрієць. Обидва приїхали сюди на полювання: один — на зубрів, інший — на жінок. Як гадаєте, чи готові білоруси задовольнити їхні бажання? Заболіло мені й іще одне протистояння: білорусів і росіян. За сюжетом, туристична група "з-за поребрика" теж опинилася в Замку в час Х, однак почувалися вони тут не як іноземці (той же австрієць, до прикладу), а як господарі, як вища нація (чи навіть раса), яка готова від доброти душевної навчити всіх інших, як жити. І як помирати та вбивати теж. Не оминув Бахаревич і тієї діяльності, яку російські спецслужби проводять там, чиї землі вважають "своїми", — буквально кілька кадрів дуже яскраво довершують усю картину.</p><p style="text-align: justify;">Однак головне — все-таки історія Босої. Вона — своєрідне узагальнене уособлення всіх зґвалтованих і скривджених, нинішніх і минулих, і майбутніх також, бо й нині жінка мусить "дати", коли чоловік схоче, інакше горіти їй, як тій Ганні з пісні, котра рефреном проходить крізь роман. Проте Боса не згоріла — й це в книзі найважливіше.</p>Iryna Khomchukhttp://www.blogger.com/profile/04866217187551178211noreply@blogger.com0