Романи для дорослих Галини Вдовиченко я вже давно оцінила і час від часу насолоджуюся її книгами. Проте значно більше задоволення отримала від творів, написаних авторкою для дітей, зокрема дилогії про 36 і 6 котів. Це цілий шквал сильних емоцій, карколомних пригод, захопливих героїв, щирого сміху й просто якогось позитивного-позитивного настрою. Тож за "Чорну-чорну курку" ми з сином бралися з приємним передчуттям, і воно нас не підвело.
Головною героїнею книги є — хто міг би подумати? — чорна-чорна курка))) Вона особлива, але не кольором пір’я, аж ніяк. Вона особлива своїм ставленням до життя. Здавалося б, що такого цікавого може бути у банальному курячому існуванні? Поїв, покудкудакав, зніс яйце, знову поїв — і на сідало. Й так щодня. Бо ж таке воно — куряче життя! (А якщо поміркувати й порівняти, то часто й наше, на жаль....) Однак чорна-чорна курка не хоче жити так, як інші, — і не живе. Вона, наприклад, випускає стінгазету — "Чорнокурківський вісник", ініціює розбирання смітника, організовує курінь на дереві й агітує інших переселятися туди, розповідає цікаві історії і... вчиться літати, бо хоче полетіти до Сингапуру.
Власне, це не перший образ героїні, яка виходить за межі типової для курки поведінки. Такою ж постає ця птаха на сторінках книжечки литовської авторки Ліни Жутауте "Фердинанд і Пух". І мені дууууже подобається те, що діти (та й не лише вони) звикають до думки, що можна і навіть треба виходити за рамки, накреслені для тебе соціумом, що не варто боятися виділитися, що треба прямувати до своєї мрії, якою б нереальною для всіх інших вона не видавалася.
І про інших — цебто про інших героїв історії Галини Вдовиченко: вони чудові! Вони характерні, живі, яскраві. Вони типові для свого роду-племені, що підкреслює нетиповість чорної-чорної курки, й такі класні, що варті окремих історій про кожного з них. Може, такі якраз напишуться?..))
Художнє оформлення Наталки Гайди, вид. "Видавництво Старого Лева", 2018
Немає коментарів:
Дописати коментар