27.11.17

Василь Барка "Жовтий князь" І і ІІ том

Перший том "Жовтого князя" перечитала торік теж приблизно в цю пору, коли у світі вшановують пам’ять жертв Голодомору. За другу частину роману взялася лише через рік після першої: надто тяжка тема. Тяжка, часом невимовно, однак потрібна. Аби пам’ятати. Аби не допустити чогось подібного ніколи знову.

Можливістю тримати в руках поки що єдине (якщо не помиляюся) двотомне видання "Жовтого князя" завдячую книголюбу Гнатові Кубову, який великодушно подарував мені свою книгу. Майже 800-сторінковий фоліант доводилося возити з собою, оскільки часу на читання, окрім дороги на роботу, практично не маю. Зате я була винагороджена не тільки здивованими чи захопленими поглядами сусідів у метро, а й можливістю засвітити обкладинку книги і показати людям, що іще не тільки можна, а й конче треба читати.

У другому томі, написаному, до речі, через 35 років після повісті (так називав її сам Барка) "Жовтий князь", долі Андрійка Катранника приділено мало уваги. Автор увів багато інших героїв, аби показати різноманіття світоглядних позицій, які переважали у ті страшні часи. Тут ми зустрічаємося як з уже знайомими "хліботрусами" Отроходіним та Шікрятовим, які у пошуках поживи розорюють монастир та збиткуються над його мешканцями, так і з новими представниками "слуг люциферових". Василь Барка намагається не тільки описати їх діяння, а й зануритися у свідомість тих, для кого муки інших не значать анічогісінько. Невже віра у високу ціль була аж такою міцною? Чи це — можливість реалізації внутрішньої потреби у самоствердженні за рахунок знищення собі подібних? Чи ж просто бажання врятувати свою шкуру? Відповідей автор не дає, просто розмірковує. Як і над тим, як вижити — не тільки фізично, а й метафізично — народові, котрий взялася нищити кремлівська машина. На думку родини Очеретів, спасіння можна знайти лише у вірі в Господа. Тож і намагаються вони будь-якою (навіть дуже високою!) ціною відродити церковну службу, підтримувати віру в інших, показувати, що спасенні будуть нинішні жертви, а от їхні кати — навряд чи, тож за них потрібно... молитися.

Насправді оця складва твору мене дещо гнітила. Василь Барка бачить порятунок не у боротьбі проти загарбників, убивць і катів, а у прощенні, молитві, покаянні, вірі... Причини трагедії, яка сталася, шукає не у прагненні "старшого брата" до панування, не у вині людей, чиїми руками вигрібалося "все до останнього зьорнишка", а у Люциферові та його прибічниках. Часом мені здавалося, що він намагається виправдати цих "прислужників Сатани", бо ж це не вони самі, це їх спокусив Жовтий князь, якому не всі здатні опиратися. Та й на все воля Божа, якось так...

Стиль письма — вкрай важкий. Специфічні "барківські" глибокі та цікаві метафори супроводжуються таким же специфічним синтаксисом із засиллям двокрапок та тире. Тож разом зі складною тематикою та страшними сценами (чого вартий лише один опис розстрілу дітей-сиріт!) текст роману залишає по собі глибокий слід. Аж надто глибокий, однак необхідний для того, аби пам’ятати...

Вид. "Українська вільна академія наук у США", 2008

3 коментарі:

  1. Радий, що вам сподобалась книга! На мене вона справила враження, дуже побібні до ваших.

    А щодо здивованих та захоплених полгядів попутників у метро — це ви точно не видали бажане за дійсне?

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Ні, не видала)) Та й захоплення було, скорше, силою в руках тримати той том, а не самою книгою. Хоча кількість людей, які читають у транспорті, та книги, які обирають, змушує радіти.

      Видалити
  2. Анонім28.07.22, 14:00

    Доброго дня,де можна купити 2 том,чи два разом,однією книгою?

    ВідповістиВидалити