Кажуть, що прихильність людини до тих чи інших жанрів (літератури, кіно тощо) розповідає про неї щось особливе. Не знаю, що про мене може розказати моє захоплення магічним реалізмом (не плутати з фентезі) та психологічними детективами (не плутати з іншими підвидами цього жанру), однак нелюбов до мелодрам можу пояснити сама: передивилася в дитинстві "Рабині Ізаури", "Багаті теж плачуть" і чогось подібного))) Та хто ж не дивився тоді цих душевних і сльозливих серіалів?
Проте я не про телемило, а про книгомило — інакше популярний (чомусь) роман, котрий започатковує цілий серіал... чи то пак трилогію, назвати не можу. Читач має плакати над сторінками цієї книги. А місцями — навіть ридати безутішно, бо ж хіба можна не відчувати жалю до дітей, замкнутих у кімнатці на довгі роки? Мабуть, саме це я й відчувала б, якби не дратувалася неймовірно через дорослих, для яких гроші й речі були найважливішим у житті. Матір цих білявих янголят узагалі варто було позбавити батьківських прав на самому початку твору (може, це таки станеться в романах-продовженнях, однак читати не буду), а фанатичну і жорстоку бабусю замкнути у психушці.
Окреме "задоволення" отримала від стосунків між дітьми як між чоловіком і жінкою. Жінка, на думку авторки книги, — істота меншовартісна, і навіть 14-літній хлопчина поводиться зі своєю сестрою відповідно до цього твердження, бо що з них, бабів, візьмеш? Ну і що, що на на календарі — середина 20-го століття? Жінка все одно ні на що не здатна, окрім милуватися собою в дзеркалі, турбуватися про дітей і перейматися рівнем власної сексуальності. До речі, про тему сексу взагалі промовчу, бо яка ж мелодрама без нього. Однак у книзі про нього постійно думають і навіть займаються діти, тож... Не зайшло мені таке чтиво, коротше кажучи.
п.с. А фільм за цією книгою таки зняли, аби ви не сумнівалися...
Немає коментарів:
Дописати коментар