27.06.19

Матс Венблад "Ось як працює тіло людини всередині та зовні" / Mats Wänblad - Så funkar det! Kroppen inifrån och ut

Ми з сином дуже любимо енциклопедичні й довідкові книги. Такі, що створені для дітей, тобто гарно ілюстровані й із ретельно вибраною та адаптованою для маленьких читачів інформацією. Це просто неймовірне джерело знань, повірте! Набагато ліпше, ніж шкільні підручники чи навчальні відео, бо книги дають змогу одночасно отримувати інформацію та візуалізувати її. А коли автори та ілюстратори працюють у гармонійному тандемі, то книга перетворюється на шедевр.

Саме до таких я без найменших сумнівів віднесу роботу шведських автора та аж чотирьох художників "Ось як працює тіло людини всередині на зовні". Не лякайтеся довгої назви й позначки "Для вундеркіндів" на обкладинці. Насправді тексти короткі й гарно структуровані, що вкупі з чудовими ілюстраціями (отримавши книгу, я її ледь не всю перефоткала й виставила у ФБ, бо не могла стриматися))) дає змогу зрозуміти досить складні речі, як-от кровообіг, будову нервової системи, поділ клітин, генетичне кодування тощо. Навіть про статеве дозрівання (в тому числі полюції й менструації) і запліднення та пологи, як страшно це не звучало б, ми з сином поговорили. І ні, я не вважаю, що сім років — це зарано. Якраз саме зараз він сприйняв цю інформацію так само, як і всю іншу: з допитливістю дитини, а не соромом підлітка. А в мене гора з плечей — я це зробила й про ЦЕ поговорила)))

Ця книга нині — одна з улюблених в сина, аби погортати, передивитсия малюнки, перечитати деякі факти.

Ілюстратори Оскар Йонссон, Андерс Нюберг, К’єлл Торссон, Філіппа Відлунд, переклад зі шведської Світлани Орлової, вид. "Віват", 2019

Олексій Волков "Переможець отримає все"

На схвальні відгуки про детективи Олексія Волкова натикалася стільки разів, що коли мені до рук геть випадково потрапила його книга, вирішила: це доля, треба читати. Тож тепер я з чистою совістю можу і спросовувати оті схвальні відгуки, і підтверджувати їх)))

Ні-ні, якщо ви сподіваєтеся зараз прочитати розгромний текст (а я такі полюбляю писати час від часу))), то мушу розчарувати: роман мені сподобався. Головне — я повірила герою. Дивному дуже герою, звісно, бо цей чоловік дуже неординарний, хоча б тим, що все своє життя практично витратив на кохання до однієї жінки, котрій до нього було байдуже. Однак ці його сумніви, переживання, почуття та емоції виписані так вдало, що все, вчинене ним, зрозуміло. Навіть оте найбільше в житті випробування, яке випадає на долю багатьох мрійників, котрі здобули бажане. Я про розчарування, глибоке, справжнє, гірке... Утім, це разом із тим майже завжди означає не кінець, а початок — найчастіше нового шляху до нової мрії.

Однак це не любовний роман, як може видатися з моєї розповіді. Це все-таки детектив, і дуже заплутаний детектив, скажу я вам. Бо фінал виявився геть неочікуваним. Тут є й таємниці, й загадкові вбивства, й ігри з великми грошима, й автомобільні перегони (до речі, виписані так майстерно, що я чула гарчання двигунів, запах палених шин і вібрацію корпусу машини, що мчить безлоріжжям). Але є й романтика: пісні під гітару, присвячені коханій, щира любов (не та, про яку я вже згадала))), шалений успіх...

Загалом, хороша книга, справді. Автора читатиму ще)))

Вид. "Навчальна книга — Богдан, 2018

Ерік-Емманюель Шмітт "Дитя Ноя" / Éric-Emmanuel Schmitt - L'enfant de Noé



Це зовсім невеличка книга за обсягом і величезна — за змістом. А ще більша — за емоціями, які викликала в мене ця повість.

Головна її тема — Голокост. Головний герой — шестирічний хлопчик, який змушений жити в притулку отця Понса, де "зовсім немає євреїв. А які вони, ті євреї? Кажуть, що у них довгі носи й банькаті очі. Ха-ха-ха". Малі мусять ховатися настільки старанно, що навіть один одному не зізнаються, хто вони насправді, прискіпливо вивчаючи катехізиз і ходячи до церкви. Приховують це сакраментальне знання й мешканці невеличкого селища, де розташований притулок. Допомагають, хто чим може, бо це ж "християнські діти, а не євреї". Ба навіть німецький офіцер, який якось зненацька був увірвався у душ, де милися "неєврейські хлопчики" (їх спеціально для цієї процедури нібито випадково відділяли від інших "неєврейських хлопчиків"), зробив вигляд, що нічого "єврейського" не помітив.

Однак не всі були такими дбайливими, звісно, інакше явища під назвою Голокост (як і багатьох інших, котрі не змогла б вчинити одна особа без підтримки тисяч інших) не трапилося б. Утім, розкрию інтригу: зрештою все складеться добре. Якщо так можна назвати те, що довелося пережити сотням тисяч. І те, що не вдалося пережити...

Оповідь ведеться від імені хлопчика, тому текст простий, однак сенс — дуже складний. Особливо гостро мене зачепило питання любові до батьків. Чим вона обумовлена? Чи можна її втратити? Чи можна когось полюбити більше, ніж найрідніших у світі людей? Занурення у надскладну дитячу психологію нібито дає шанс це зрозуміти, однак...

Переклад із французької Зої Борисюк, вид. "Кальварія", 2013

23.06.19

Юлія Ілюха "Східний синдром"

Моє знайомство з творчістю Юлії Ілюхи розпочалося зі збірки її оповідань "Неболови". Я не можу назвати себе прихильницею короткого жанру, але Юля зуміла зачепити мене за живе. Так само "зайшла" нам зі сином і її дитяча книжечка "Як Грицик Муху-Нехочуху переміг". Тому перший роман цієї авторки я чекала з нетерпінням і придбала книгу, щойно це стало можливим (з автографом авторки, звісно))))

Роман "Східний синдром" не про війну, хоча вона в ньому присутня. Він про людей і про те, як війна впливає на кожного з нас. Однак про всіх писати було б дуже складно, тому авторка скрупульозно придивилася до доль лише трьох осіб, буквально препарувавши їх. Двоє чоловіків і жінка зустрічаються на війні. Всі — зовсім різні, ну просто абсолютно різні! Проте є дещо, що пов’язує їх, і це — синдром, викликаний цією незбагненною, неправильною війною.

Життя кожного з героїв прослідковується від дитинства. Тому їхні вчинки, якими вони не були б, позитивними чи негативними, читач розуміє й приймає. Бо ж той багаж, котрий ми накопичуємо й носимо за плечима, аж надто впливає на нас. Але людина — істота, котра має волю. Й лише від того, як ми скористаємося своїми можливостями, яку мету поставимо перед собою і який вибір зробимо тут і зараз, залежить подальша доля кожного. І героїв роману також.

Складно написати інформативний відгук і не заспойлерити якусь дещицю сюжету. Тому обмежуся, як часто бува, емоціями, викликаними прочитаним. Мене особисто книга зробила сильнішою. Показала, що можна змінювати те, що називають Долею й проти чого зазвичай не йдуть — не тому що це неможливо, а тому що потрібно докласти певних зусиль, а це тяжко. Легше пливти за течією й нарікати на щось чи когось. Ще я зрозуміла, що ламати свої переконання задля якихось "плюшок" — теж не варіант. Плюшки з’їдаються, а от поламаний внутрішній стрижень даватиметься взнаки все життя. Я цього не хочу, тому й не буду (ага, це вже геть особисте)))) А якщо про чуже, то Юля почала другий роман, і я його дуже чекаю...

Вид. "Клуб сімейного дозвілля", 2019

07.06.19

Анастасія Нікуліна "Завірюха"

Мене ця книга повернула в дитинство — я тоді неймовірно любила казки! Та чого — "любила"? Я їх і тепер дуже люблю, бо хіба ж фентезі — то не казка? Однак "Завірюха" — не просто фентезі, це — роман-чар за визначенням Анастасії Нікуліної.

Авторку я високо оцінила після прочитання її "Зграї". Саме такою, на мою думку, має бути підліткова література. І саме таким, як "Завірюха", — підліткове фентезі. А коли врахувати, що засноване воно на наших прадавніх віруваннях (ну добре, добре, може, й не на прадавніх, але на питомо народних, тих, які не знищило християнство), то книга має бути мастрідом, який прищеплює юним читачам гарний смак.

Однак доста розмірковувань, нумо про роман. Подивіться-но на обкладинку і вгадайте з першого разу, про що він? Саме так, про кохання. Але дівчина людська, а от хлопець... Ні-ні, я не буду, як Дара Корній у передмові, спойлерити (передмова, до речі, чудова, але читайте її після того, як закінчите книгу). Скажу лишень, що закоханим доведеться пройти крізь багато випробувань, пожертвувати найріднішими, змінити вікові закони, аби бути разом. А ще — боротися з собою, а це найтяжче.

Борються з собою й Великі — боги, які створити світ смертних і часом бавляться ними (така вже розвага у богів, причому всіх, не лише книжкових). Їм також є від чого страждати, бо в них також є почуття. Так-так, ті самі кохання, ревнощі, протистояння тощо. Діти Великих так само сумують за батьками, як і людські, чоловіки так само прагнуть володіти жінкою повністю, а жінки — почуватися в безпеці. Тож постає питання: чим ми, смертні, відрізняємося від безсмертних? А нічим. Кожен із нас — творець свого світу, тобто сам собі бог і повелитель. Кожен складає закони й правила, за якими живе (часом — він один, а часом і ті, хто залежить від нього), вигадує кару за їх порушення й стереже сам себе, тримаючи в певних рамках. Часом щастя й перебуває в цих рамках, але часто для того, аби пізнати його, потрібно зламати збудовану собі клітку... Спробуйте, це, може, й страшно, й важко, але в певних випадках — конче необхідно...

Отут би й поставити гарні багатозначні три крапки (власне, я їх таки поставила))), але забула ж дати ще одну цінну (чи то "цінну"?)) пораду: спробуйте прочитати книгу взимку. Ні-ні, тут є й запашне літо, й прекрасна весна, й осінь — куди ж без неї. Проте яка гарна, сніжна, морозяна, пекуча в романі зима! Втім, спекотного літа освіжитися посередництвом книги може бути ой як приємно...

Вид. "Віват", 2019