Софія Андрухович "Амадока"

Ті, хто слідкує за мною у фейсбуці, зауважили, як довго я читала "Амадоку", бо маю звичку (не знаю, добру чи погану))) ділитися вподобаними цитатами, й цю книгу я згадувала щодня понад місяць...

І роман того вартий. Софія Андрухович від часів "Фелікс Австрії" дуже й дуже виросла, й мене це неабияк тішить, бо тепер точно маю ще одну улюблену українську авторку. І ще одну книгу, яку радитиму прочитати з чистою совістю.

Роман дуже, ну дуже (часом аж занадто, зізнаюся) багатоплановий. Основна (точніше — просто перша) сюжетна лінія крутиться навколо бійця, пораненого й контуженого на нашій сьогоденній війні настільки, що він забув усе й усіх, і себе в тому числі. Однак його абсолютно випадково впізнала дружина, яка взялася повернути його собі і йому. Надалі все сплітається в шалений, заплутаний-переплутаний, неймовірних розмірів і найрізноманітніших структур клубок! Тут: дитинство бабусі головного (якщо його, німого й апатичного, можна так назвати) героя; історія єврейської громади невеликого містечка; винищення євреїв німцями за допомогою (так-так, непопулярно, але факт) українців у часи окупації; таємниче озеро Амадока, яке є на древніх картах стародавніх мандрівників, однак не існує в реальності; кілька валіз зі старими чорно-білими фотографіями, кожна з яких — цілий світ; мисливці за старовиною — такі типові-типові сучасники, яким байдуже до інших цінностей, крім грошей; одна з останніх скульптур Пінзеля й сам він, якому довелося ожити під вправним пером авторки; Григорій Сковорода, який постає не сторінками з підручника, а живою і складною людиною; Віктор Петров (той, що Домонтович), а з ним Зеров, Рильський, Драй-Хмара й іще десяток тих, кого ламала радянська репресивна система (цей цікавезний шматок тексту, втім, композиційно якось аж випадає з канви роману, але то я, може, чогось не допетрала); сувора зима в лісі побіля одного дачного селища; скрипіння старого будинку й людських душ, яким то гаряче то холодно разом; непорозуміння батька й сина як родовий спадок; любов — чиста й не дуже, жертовна й заздрісна, щира й з вигодою, спокійна й шалена, до скону й до першого випробування, і просто любов — без епітетів; фантазія, яка виявилася справжнішою за реальність; а ще багато, багато, багато болю, бо саме з нього, на жаль, здебільшого складається наша історія — і країни, й родин...

Пояснити все те, про що говорить Софія Андрухович і що переживають герої її епічного роману в кількох абзацах складно. Та й чи потрібно? Адже в кожного з нас — своє прочитання кожнісінького твору, тож моє нехай лишається при мені...

Вид. "Видавництво Старого Лева", 2020

Стів Пітерс "Парадокс Шимпанзе. Менеджмент розуму" / Steve Peters - The Chimp Paradox: The Acclaimed Mind Management Programme to Help You Achieve Success, Confidence and Happiness

Люблю професіоналів, бо лише справжні профі можуть настільки добре знати свій предмет, що здатні пояснити все зрозуміло й докладно практично будь-кому. До таких однозначно належить професор-психіатр Стів Пітерс. Попри неабиякий досвід академічної роботи, яку він поєднував із практикою (зокрема налаштовував на перемогу британських професійних спортсменів), йому вдалося написати абсолютно легкий для сприйняття посібник, наповнений не тільки наукою, а і яскравими метафорами та дотепними ілюстраціями.

Однак по-порядку. Стів Пітерс наочно пояснює, як розподілені функції нашого мозку між розумом, несвідомим і емоціями. Він називає ці сутності Людина, Комп'ютер і Шимпанзе. А тепер пригадайте-но, хто з них найбільше заважає нам жити? От-от: саме емоційний, непередбачуваний і погано контрольований Шимпанзе. Здавалося б, потрібно зібратися докупи, зосередитися й написати тест або пройти співбесіду — але ні: серце калатає, руки трусяться, думки порозбігалися. Шимпанзе розгулявся, бо нам страшно. І таких прикладів можна навести безліч.

То що ж робити? Щонайперше, зрозуміти поведінку Шимпанзе. По-друге, знайти важелі впливу на нього: десь потрібно в клітку посадити, десь підкупити бананом, а десь і відпустити навсібіч виплеснути емоції. По-третє, навчитися використовувати всі три складові мозку таким чином, аби досягати намічених цілей.

А до чого тут парадоксальність, спитаєте ви? А до того, що цей на позір вреднючий Шимпанзе, який часто-густо тільки псує все, може ставати в пригоді в найнеочікуваніших ситуаціях. Як цього досягти, й розказує, ба навіть малює автор. Просто Людина у вашій голові має Домовитися з вашим Шимпанзе, й тоді все вдасться. Я от тренуюся)) Майже виходить)))

Переклад із англійської Ірини Павленко, вид. BookChef, 2020

Кузько Кузякін "Біла трішки чорна-пречорна книжка"

ввв

Син не випустив цієї книги з рук, поки не дочитав до кінця. А потім її взяла я, щоб зрозуміти, що ж так захопило восьмирічного хлопчика. І... теж не випустила з рук, доки не дочитала. Мало того: син, побачивши "Чорну-пречорну книжку" (і трішки білу, так)))) у моїх руках, відкинув самокат і підсів, аби ще раз потрапити до чорного-пречорного лісу, де одна чорна-пречорна вівця зустріла...

Ні, не спойлеритиму)) Скажу лише, що навіть я отримала неабияке задоволення й від самої історії, і від ілюстрацій, і від майстерно вплетених в неї розповідей про чорні-пречорні (й трішки білі) речі та явища, які нас оточують. Наприклад, ви в курсі, що Сонце — чорне-пречорне? Так-так, воно просто дуже гаряче, тому й світиться, а насправді чорне. А чи знаєте, чому при змішування синьої, червоної й жовтої фарб отримаєте чорний колір, а при змішуванні світла таких же кольорів — білий? А чим чорний перець відрізняється від білого, чорногузка — від чорної гуски, а чорниця від черниці?

Та найбільше мене заінтригувала інформація про те, що в Україні є Чорний ліс, а в ньому — Чорне болото, а посеред болота — Чорне озеро, в якого немає дна. І в цьому озері ніхто не живе, крім одного виду риби — не повірите: чорного-пречорного карася... Люблю такі казкові місця, тож далі буде)))

Ілюстрації Кузька Кузякіна, вид. Vivat, 2017

Юркі Вайнонен "Німий бог" / Jyrki Vainonen - Mykka jumala

Давно мені не потрапляло до рук настільки атмосферної книги. У ній дме вітер, крутяться крила білих і одного, пофарбованого в блакитне, вітряків і кричать сотні галок. Це — сувора Бретань, схована в горах, омита дощами й солоним вітром з океану. Це — невеличке село, в яке приїхав герой, аби знайти сліди свого батька (а насправді — пізнати себе самого). Це — магічний реалізм у скандинавському варіанті, й він прекрасний!

Прекрасні й герої у своєму шаленому бажанні бути тим, ким є насправді. Недарма батька — відомого актора — називають Шалом. Він проживає своє життя, не зважаючи на такі "перешкоди", як діти, обов’язки, тілесний біль тощо. Прагнення, сховані десь на споді душі, найважливіші — якщо їх звідти дістати. А це вже неабиякий талант — почути самого себе. І його Шал передав у спадок синові, котрий проживав життя, не розуміючи, чому йому не живеться, а просто існується, доки не витяг зі свого споду те, що складало його сутність...

Так, розумію, що пишу ще заплутаніше, ніж сюжет цієї невеликої книги)) Але у Вайнонена (й перекладача!) значно ліпше вийшло розказати словами те, що зазвичай лише відчувається. Зокрема, потреба в чомусь незнаному, але важливому. Материнське розуміння ще не проявленої сутності своєї дитини. Єднання двох тіл, яке годі назвати словом "секс", бо це щось значно, значно більше. Мовчання галок — воно в книзі аж дзвенить тишею, в якій є все. Й момент перетворення людини на бога...

Переклад із фінської Юрія Зуба, вид. "Комора", 2018

Ніна Брокманн, Еллен Сантеккен Дал "Книга для дівчат. Посібник зі статевого дозрівання від Еллен і Ніни" / Ellen Støkken Dahl, Nina Brochmann - Jenteboka: Ellen og Ninas guide til puberteten

Як я шкодую, що у свої 12 років нічого подібного прочитати не могла! Скількох травм вдалося б уникнути, скільком стресам просто не було би місця в моєму, тоді ще зовсім дитячому світі, й наскільки іншою людиною змогла б вирости тодішня я! 

Напевне, нема потреби розказувати, яким було в колишньому союзі статеве виховання дітей. Параграфи про органи розмноження людини давалися на самостійне вивчення у 8-му класі (якщо не помиляюся), про такі етапи дорослішання, як місячні, полюції, ріст волосся, грудей тощо, дізнавалися зазвичай за фактом їх появи в житті дитини (для багатьох, у тому числі й мене, це було дуже неочікувано й дуже страшно!), а про секс годі й говорити — вулиця й однолітки, більше ніяк! Я досі пам'ятаю ту останню парту й той зошит-чернетку, на яких моя подруга в деталях малювала мені те, що побачила в щілину дверей, підглядаючи за батьками. Ні-ні, ви не так зрозуміли: батьки не робили цього, вони разом із сусідами на єдиному відеомагнітофоні в околиці дивилися кимось привезене "звідти" порно! Чи багато розумних і корисних речей ми могли дізнатися таким чином? Отож!

Зате в сучасних дітлахів і підлітків нині є ціла полиця книг, із яких можна дізнатися про всі ці речі: і коли тобі лише п'ять, і коли вже п'ятнадцять. Нещодавно вона поповнилася унікальним у своєму роді виданням — "Книгою для дівчат" уже відомих українським читачам лікарок-блоґерок із Норвегії Ніни Брокманн і Еллен Сантеккен Дал.

Звісно, в ній ідеться насамперед про фізіологічні особливості дозрівання: ріст грудей, появу додаткового волосся на тілі й менструацію. Це очевидні речі, й не вони роблять цю книгу особливою. Її унікальність полягає в тому, що авторки розповідають не лише про це. Є ще багато проблем, із якими стикаються дівчата в пору дорослішання, — зокрема психічних, емоційних, соціальних. І про них зазвичай ніхто ніколи не говорить, бо ж навіщо? Дякуйте вже й за те, що пояснили, як і коли користуватися прокладками чи тампонами!

Еллен та Ніна натомість відверто говорять і про багато іншого. Наприклад, про мастурбацію. Чомусь для хлопчиків це заняття вважається нормою: про нього не соромляться говорити, ба навіть вихвалятися, вважається, що без достатнього досвіду мастурбації не варто починати статеві стосунки. А коли в чоловіка тривалий час відсутні стосунки із жінкою, йому навіть наполегливо рекомендують зайнятися самозадоволенням і зняти напругу, чи не так? Натомість для дівчат і жінок мастурбація — це досі щось непристойне й навіть ганебне, попри те що практично всі з нас мають подібний досвід. Особливо гострою є ця потреба у підлітків, коли контролювати гормональну зливу практично неможливо. Це — нормально й корисно, й у цій книзі читачки знайдуть не лише підтвердження цьому, а й докладні "інструкції", як це робити.

Тут також є інструкції щодо того, як зробити перший крок, коли тобі подобається інша людина (причому незалежно, хлопець чи дівчина). Заговорити першою чи ні? Може, запропонувати сходити в кіно? Чи ліпше покататися на велику? А якщо він схоче поцілувати, як це зробити правильно? А коли ні — чи варто першій узяти його за руку й пригорнутися? А якщо він відштовхне й розсміється? Це ж кінець світу! Чи ні? Смішні проблеми, чи не так? Але тільки не для підлітків.

А от підлітковий секс уже не смішний і для дорослих. І як голосно ми не кричали б, що не годиться, бо рано, вони все одно це роблять. Тож чи не ліпше дати дівчатам якомога більше інформації про те, коли варто погоджуватися, а коли відмовити. Про те, що кожна з них має право сказати "ні", що мають бути чіткі межі, переходити які можуть лише обрані, й головне — що відмовляти потрібно, й ніхто не має тебе засуджувати ані за те, що ти "дала", ані за те, що "не дала". 

Як, утім, і за те, що ти часом лютуєш і сердишся, а не тихо й ображено хлипаєш у кутку, як личить "справжній дівчинці" (це ж саме, тільки в дзеркальному варіанті, стосується й хлопців). І за те, що тобі подобається не отой спортивний красень, а... подруга з тенісної секції. Й за те, що ти не відповідаєш нав'язливим стандартам із інстаґрама, а зручно почуваєшся в неідеальному тілі з неідеальними зачіскою та макіяжем...

Ця книга — про багато що, і я, доросла жінка, теж мимохіть зробила кілька відкриттів, чесно. Текст написано легко й дотепно, тож він не викликає відчуття сорому (бо чогось досі саме з ним пов'язуються розмови про вагіну, клітор, виділення з піхви й секс). Неймовірні ілюстрації дуже прикольно ілюструють усе-усе до найменших дрібниць, але знову ж таки без отого відчуття "фуууу". А ще я її обов'язково даруватиму племінницям, хрещеницям і навіть донькам подруг, бо, як виявилося, не всі мами зважуються купити своїй дитині книгу "про це". Прикро...

Ілюстрації Магниль Вінснес, переклад із норвезької Ангеліни Колодніцької, вид. BookChef, 2020