Юркі Вайнонен "Німий бог" / Jyrki Vainonen - Mykka jumala

Давно мені не потрапляло до рук настільки атмосферної книги. У ній дме вітер, крутяться крила білих і одного, пофарбованого в блакитне, вітряків і кричать сотні галок. Це — сувора Бретань, схована в горах, омита дощами й солоним вітром з океану. Це — невеличке село, в яке приїхав герой, аби знайти сліди свого батька (а насправді — пізнати себе самого). Це — магічний реалізм у скандинавському варіанті, й він прекрасний!

Прекрасні й герої у своєму шаленому бажанні бути тим, ким є насправді. Недарма батька — відомого актора — називають Шалом. Він проживає своє життя, не зважаючи на такі "перешкоди", як діти, обов’язки, тілесний біль тощо. Прагнення, сховані десь на споді душі, найважливіші — якщо їх звідти дістати. А це вже неабиякий талант — почути самого себе. І його Шал передав у спадок синові, котрий проживав життя, не розуміючи, чому йому не живеться, а просто існується, доки не витяг зі свого споду те, що складало його сутність...

Так, розумію, що пишу ще заплутаніше, ніж сюжет цієї невеликої книги)) Але у Вайнонена (й перекладача!) значно ліпше вийшло розказати словами те, що зазвичай лише відчувається. Зокрема, потреба в чомусь незнаному, але важливому. Материнське розуміння ще не проявленої сутності своєї дитини. Єднання двох тіл, яке годі назвати словом "секс", бо це щось значно, значно більше. Мовчання галок — воно в книзі аж дзвенить тишею, в якій є все. Й момент перетворення людини на бога...

Переклад із фінської Юрія Зуба, вид. "Комора", 2018

Ю Несбьо "Таргани"/Jo Nesbø - Kakerlakkene

Почитати щось від цього скандинавського майстра детективів порадили після мого захопленого відгуку про одну з книг Жана-Крістофа Гранже. Я аж бігом побігла шукати Несбьо, ще швидше взялася за читання і, як часто буває із завищеними очікуваннями, трошки обламалася.

Ні, детектив хороший. І Норвегія — батьківщина головного героя, і Таїланд, де відбуваються події, описані живо й гарно — ну чисто тобі на екскурсію з’їздила (один із плюсів роману). Сюжет також заплутаний і важкопередбачуваний. Герої характерні й досить нешаблонні (хоча образ детектива-невдахи-алкоголіка, який всіх переграв, — то вже класика, як на мене). Але мені дуже не вистачало психологізму, яким захопили і Гранже, і Флінн, бо ж не сюжетом єдиним... Ну, люблю я покорпатися в головах убивць і збоченців, що зробиш))) Тож чи продовжу відслідковувати пригоди того детектива-алкоголіка, не знаю))

Торґні Ліндґрен "Джмелиний мед"/Torgny Lindgren - Hummelhonung

Я вже не раз згадувала про свою прихильність до скандинавської літератури. Торґні Ліндґрен до цієї любові додав свою вагому частку.

Відразу попереджу тих, хто вирішить прочитати роман: він місцями аж занадто натуралістичний - маю на увазі те, що навіть у мене, негидливої, в певний момент виникла нудода, таким огидним було те, що відбувалося. Хоча, власне, чого я очікувала від книги, в якій описується вмирання двох братів. Смерть хіба може бути прекрасною?

А от книга - може, навіть якщо розказує про огидні речі. А саме такими були і стосунки, і вчинки братів, котрі ненавиділи один одного настільки, що навіть смертельно хворі не могли померти, аби не дати іншому пережити себе. Все їхнє життя, їхні потаємні почуття, їхні любов і ненависть постають перед читачем потрошку, по реченню, по абзацу, по дню. Так само їх бачить і пізнає головна (нібито) героїня - письменниця, яка випадково застрягла на маленькому хуторі, що на півночі Швеції. Книга, котру вона пише, стає ще однією історією про самотнього чоловіка, який шукав себе у цьому світі й так відрізнявся від нього, що його вважали чудотворцем. А от чи знайшла те, що шукала, жінка, яка взяла на себе відповідальність за прийняття рішення про смерть братів, так і лишилося невідомим.

Юстейн Гордер "Апельсинова Дівчина"/Jostein Gaarder - Appelsinpiken

Останнім часом мене дуже приваблюють твори авторів зі Скандинавії. Мені цікаві їх світогляд, цінності, сприйняття себе і світу, та той самий побут, звички, традиції. Мені імпонує якийсь непоспіх у розповіді, втім, як і в житті, хоча це, скоріше, уявне, проте...

Щоправда, поки нічого кращого, ніж "Фрекен Сміла та її відчуття снігу" Пітера Хьога, мені не трапилося. Багато чого очікувала від "Апельсинової Дівчини", але, як часто зі мною буває, очікування виявилися завищеними, хоча книга досить цікава.

Цікава, в першу чергу, порушеним питанням про зв'язок між батьками та дітьми, про взаєморозуміння, про близькість і вміння розмовляти на рівних. Скільки з нас знають історію зустрічі і кохання наших батьків? Скільки чули відверту розповідь про почуття, страх, надії? Зі скількома батьки розмовляли, як із рівними, про любов, про розлуку, про щастя й розчарування? Хто може підняти зараз руку, тому пощастило)))

Героєві книги, підлітку, можна сказати, теж пощастило, якщо, звісно, закрити очі на те, що його батько помер, коли хлопчику було чотири. Але, очікуючи смерті, хворий батько думав про сина не лише як про малюка, котрому доведеться рости без нього, а і як про дорослого чоловіка, яким він стане у майбутньому. Лист, знайдений у таємній схованці, зробив бизькими не лише сина й батька, котрого хлопець майже не пам'ятав, але й сина з мамою, про зустріч із якою і розповів батько у своїй історії.

Книга цікава ще й тим, що у ній автор використовує засіб, який я дуже люблю: він скрупульозно називає маршрути, якими ходять герої, вулиці, провулки, річки, будинки... Така собі віртуальна прогулянка Осло й прилеглими містечками)))

Один момент мене дуже зачепив: ставлення до знань як до такого, що заважає людині насолоджуватися красою й чарівністю світу, природи. Гордер переконує читача, що, пізнаючи природу явищ, ми перестаємо ними захоплюватися, втрачаємо здатність переживати щирі емоції від споглядання світу, губимо казку. Отут я з автором посперечалася б, а якби хтось щось подібне втовкмачував би моєму синові, дуже голосно посперечалася б, бо знаю по собі: одне іншому не заважає))) Але книгу Гордера "Світ Софії" синові обов'язково дам прочитати свого часу...

Ще дещо, що не сподобалося: численні повтори - дій, думок, вражень, питань, як у бутьковому листі, так і потім, у переказах і трактуванні сина. Розумію, що книга написана для підлітків і до певних моментів автор таким чином привертає пильнішу увагу читача, але мене це дещо дратувало. Та й треба ж до чогось причепитися, а то останнім часом мої відгуки стали занадто вже позитивними)))

Пітер Хьог «Фрекен Смілла і її відчуття снігу»/Peter Høeg - Frøken Smillas fornemmelse for sne

Знаю, що цю книгу багато хто із залюблених у читання малечівців уже прочитав, тож про сюжет - не буду. Розкажу про враження.
Отже, загальне враження - книга мені сподобалася. Чим?
1. Новими для мене місцями та людьми. Нічого, як виявилося, я не знала про Гренландію, про її історію, сучасність, населення, природу. З подачі Хьога зараз багато читаю про цей острів, хоча деякої інформації (наприклад, про згадану в романі спекотну пустелю) знайти поки що не вдалося.
2. Печальною живою картиною загибелі цілої цивілізації під натиском цивілізації іншої. Смілла як представниця гренландських ескімосів - яскравий зразок отого загубленого народу, котрий втратив себе старого і не зміг знайти себе нового. Звісно, це - узагальнення, не всі гренландці зламалися, так само, як і не всі стали зайвими у Європі, проте - дуже знаковий приклад. Подібне можна сказати про ще багато народів та цивілізацій, які були знищені (звучить грубо, проте...) європейцями.
3. Образом Смілли як жінки, котра живе поза соціальними умовностями. Принаймні, я такою її побачила. Можливо, у неї це виходить тому, що вона була зламана з дитинства, і з утратою матері та батьківщини так і не знайшла себе, проте всі ті соціальні маски, без яких ми себе не усвідомлюємо, для неї - лише маски, котрі їй не пасують. Вона любить дитину - але не свою. Вона полюбила чоловіка, але це не завадило опинитися з ним по різні боки барикад. Вона мала роботу, яка їй подобалася, і покинула іншу, котра її зв'язувала. Вона здатна чинити неймовірні речі заради того, щоб просто знати правду. Правду, потрібну лише їй одній.
4. Банально: сюжетом. Детектив, котрий тримає в напруженні до самого кінця, - саме те, що треба, аби читати ночами :)))