Останнім часом мене дуже приваблюють твори авторів зі Скандинавії. Мені цікаві їх світогляд, цінності, сприйняття себе і світу, та той самий побут, звички, традиції. Мені імпонує якийсь непоспіх у розповіді, втім, як і в житті, хоча це, скоріше, уявне, проте...
Щоправда, поки нічого кращого, ніж "Фрекен Сміла та її відчуття снігу" Пітера Хьога, мені не трапилося. Багато чого очікувала від "Апельсинової Дівчини", але, як часто зі мною буває, очікування виявилися завищеними, хоча книга досить цікава.
Цікава, в першу чергу, порушеним питанням про зв'язок між батьками та дітьми, про взаєморозуміння, про близькість і вміння розмовляти на рівних. Скільки з нас знають історію зустрічі і кохання наших батьків? Скільки чули відверту розповідь про почуття, страх, надії? Зі скількома батьки розмовляли, як із рівними, про любов, про розлуку, про щастя й розчарування? Хто може підняти зараз руку, тому пощастило)))
Героєві книги, підлітку, можна сказати, теж пощастило, якщо, звісно, закрити очі на те, що його батько помер, коли хлопчику було чотири. Але, очікуючи смерті, хворий батько думав про сина не лише як про малюка, котрому
доведеться рости без нього, а і як про дорослого чоловіка, яким він
стане у майбутньому. Лист, знайдений у таємній схованці, зробив бизькими
не лише сина й батька, котрого хлопець майже не пам'ятав, але й сина з
мамою, про зустріч із якою і розповів батько у своїй історії.
Книга цікава ще й тим, що у ній автор використовує засіб, який я дуже люблю: він скрупульозно називає маршрути, якими ходять герої, вулиці, провулки, річки, будинки... Така собі віртуальна прогулянка Осло й прилеглими містечками)))
Один момент мене дуже зачепив: ставлення до знань як до такого, що заважає людині насолоджуватися красою й чарівністю світу, природи. Гордер переконує читача, що, пізнаючи природу явищ, ми перестаємо ними захоплюватися, втрачаємо здатність переживати щирі емоції від споглядання світу, губимо казку. Отут я з автором посперечалася б, а якби хтось щось подібне втовкмачував би моєму синові, дуже голосно посперечалася б, бо знаю по собі: одне іншому не заважає))) Але книгу Гордера "Світ Софії" синові обов'язково дам прочитати свого часу...
Ще дещо, що не сподобалося: численні повтори - дій, думок, вражень, питань, як у бутьковому листі, так і потім, у переказах і трактуванні сина. Розумію, що книга написана для підлітків і до певних моментів автор таким чином привертає пильнішу увагу читача, але мене це дещо дратувало. Та й треба ж до чогось причепитися, а то останнім часом мої відгуки стали занадто вже позитивними)))
ой, текст відгуку трохи порозривало...
ВідповістиВидалитиа книжка файна, я люблю Гордера і скандинавських авторів теж, вони мають якусь особливу манеру писання)
Виправила, дякую)) Переносила з іншого щоденника, глюки якісь траплялися))
ВидалитиМені Гордер якось не дуже.Може, я просто з підліткового віку вийшла?)
ги, я підліткові люблю, але Гордер мені якийсь дуже дорослий) я зараз Замок в Піренеях читаю, смакує)))
ВидалитиХто автор?
ВидалитиГордер)))
ВидалитиЦілий ранок перечитую ваш блог, він дуже цікавий!
ВідповістиВидалитиНа "Апельсиновій дівчинці" не можу втриматися від коментаря. Якось на першому побаченні мій майбутній чоловік прохопився, що йому подобаєтсья ця книжка - і це мене чомусь підкорило) Я вважаю, що тільки справді добрі і трохи наївні люди можуть оцінити красу цієї книжки)хоча погоджуюся, що вона більше для підлітків.
Щодо скандинавських авторів, то я зафанатіла від "Дівчини з тату дракона" Стіга Ларсона. То вже зовсім інше чтиво, жорстке, але цікаве.Детективна лінія там інтригує до кінця.
"Дівчину..." читала всю, запоєм)) А Гордера обов'язково синові дам почитати - от тільки нехай підросте.
ВидалитиЩодо чоловіка, то я б таке аткож оцінили)) Ми з моїм майбутнім також спочатку на схожих смаках до книг спіткнулися)))
І дякую за приємну оцінку мого блогу) Навзаєм - вас теж днями читала запоєм)
о, то ви читали всю трилогію Ларсона? Як вам? А фільм бачили?
ВидалитиДуже сподобалося. І фільм, до речі, також. Щоправда, зазвичай, аби насолодитися кіно, мені треба "забути" книгу. Є екранізації ,які просто не дивлюся, бо знаю, що порівнюватиму з прочитаним і порівняння, зазвичай, не на користь кіно. От екранізація "Голодних ігор" сподобалася, напрклад. А "Дивергента" читати не змогла, а фільм, як не дивно, пішов - спробувала подивитися й захопилася. А от екранізацію "Синдрому Петрушки" Діни Рубіної навіть не збираюся дивтися - занадто сильні емоції все ще відчуваю від книги й не хочу розчаровуватися)
Видалити