14.03.21

Ілларіон Павлюк "Я бачу, вас цікавить пітьма"

Спостерігати за тим, як росте автор, дуже круто! Круто, коли немає відчуття, що ти вже десь читав щось подібне, написане тим же почерком на тій же клавіатурі, бо в автора є лише такі образи, такі метафори й такі ідеї, й він їх просто міксує й переодягає. Круто, коли розгортаєш книгу і... провалюєшся в неї.

Усе це — про Ілларіона Павлюка. Перша прочитана мною його книга "Білий попіл" — це такий собі детективо-трилер, про який мережа 2018 року аж гуділа. Для мене головним гачечком став оригінальний переказ гоголівської історії про Вія. "Танець недоумка" — це космофантастика, дуже любий мені жанр. А тому, хоча сюжет мене й затягнув, я знайшла, до чого прискіпатися. А от "Я бачу, вас цікавить пітьма" — практично перфектний трилер про світ, аналогів якому я не зустрічала. Хіба що міст через річку, той самий, "калиновий" у міфології, і це було круто, бо засвідчує: щось таке таки може бути правдою.

Сюжет роману нелінійний, тож із моєї точки зору це ще один плюс. Якщо коротко й загальними фразами, то головний герой — чоловік із ПТСР після війни — повертається додому, намагається пристосуватися до нормального життя, однак щось десь пішло не так, як це часто буває, й він зрештою потрапляє в невеличке містечко, в якому зникла маленька дівчинка-аутист, яку ніхто чомусь не шукає. Найцікавіше — це не містично-детективна історія, а розвиток персонажів. І головного, й другорядних. Вони розкриваються поступово, часто кардинально змінюючи думку читача про себе, а відтак і ставлення. "Погані" виявляються "хорошими" і навпаки. А потім знову щось змінюється... І так до фіналу, який — тадаммм! — лишається відкритим. І ех як добре було би почитати "Я бачу, вас цікавить пітьма-2" чи щось на кшталт цього, але розумію, що навряд чи. Та разом із тим також розумію: щось новеньке від Ілларіона Павлюка обов’язково з’виться, і я буду однією з перших, хто замовить книгу.

П. С. А ще це видання — просто насолода книголюба. Чорно-біла обкладинка чудово доповнюється чорною фарбою на зрізах сторінок блоку й чорним лясе. Пітьма так і проситься назовні...

Вид. "Видавництво Старого Лева", 2020

Джим Квік "Без меж. Вдосконалюй мозок, вчися швидше, роби своє життя яскравішим" / Jim Kwik - Limitless: Core Techniques to Improve Performance, Productivity, and Focus

Найміцніше в моїй пам’яті засіла думка Джима Квіка про те, що насправді знання — ніяка не сила, якщо їх не використовувати для досягнення якихось цілей. Ти можеш бути крутим фахівцем, вивчити китайську, навчитися програмуванню чи ще чомусь, але коли ці всі знання лежать у твоїй голові й не юзаються — сенсу в їх наявності немає.

Тож величезний плюс цієї книги в тому, що автор не просто теоретично й голослівно розповідає, як використовувати наш на позір звичайний мозок для того, щоб швидше вчитися, якісніше засвоювати знання й витягувати їх потім на світ божий без зайвих зусиль, а й дає практичні інструменти для цього — включно з рецептами енергетичних (не тих, що в баночках, а міксованих власноруч) коктейлів, перекусів тощо для підзарядки вашого мозку.

Джим Квік — один із найвідоміших на сьогодні тренерів із навчання (настільки відомий, що вчив цьому Ілона Маска та співробітників його компаній), мав у дитинстві значні труднощі з цим. Настільки значні, що читав ледве-ледве, про запам’ятовування якихось текстів чи інформації навіть не йшлося. Після травми голови на нього повісили ярлик розумово відсталого хлопчика, та й усе. І цей ярлик він погодився носити, поки один чоловік не сказав йому: всі перепони — лише в тебе між вухами. І сказав це так, що хлопчина повірив: якщо це його внутрішні перепони, то йому під силу здолати їх.

Сама історія автора надихає не менше, ніж книга. Книга вчить, пропонує інструмент, дуже актуальний для заповненого інформаційним шумом сьогодення, а як ним скористатися — кожен вирішує сам.

Переклад із англійської     , вид. BookChef, 2021

Цитати:

"Повсюдна доступність інформації про все у світі також означає, що ми всюди маємо і набори сформованих думок про все у світі. Якщо ви хочете дізнатися, як потрібно ставитися до якогось актуального питання, достатньо вийти в мережу й зіставити чужі думки щодо цього. Якщо ви хочете дізнатися про значення якоїсь події або тренду, швидкий пошук надасть вам величезний обсяг аналітики. Унаслідок цього дедукція — поєднання критичного мислення, процесу виконання завдань та творчого підходу, які є необхідними навичками для набуття безмежності, — просто автоматизується". 

"До виникнення інтернету наш доступ до чужих думок був обмежений. В ідеальному світі здатність ознайомитися з максимальною кількістю думок на будь-яку тему стала б для нас надзвичайно цінною допомогою у процесі формування власної думки. На жаль, у реальності так трапляється дуже рідко. Натомість ми схильні виділяти якийсь невеликий набір джерел, з якими погоджуємося, а потім дозволяємо їм вчиняти надзвичайно потужний вплив на наше мислення і рішення. Водночас «м’язи» критичного мислення й аналізу піддаються атрофії. Ми дозволяємо технологіям здійснювати дедукцію замість нас. Передоручивши технологіям свої дедуктивні функції, ми водночас так чи інак передаємо їм і процес ухвалення рішень".

"Ми на порозі епохи експертної економіки, де сила мозку переважує грубу фізичну силу. Те, що ви маєте між вухами, є вашим найбільшим активом. Є ті, хто знає, й ті, хто не знає. У цих умовах знання є не лише силою, а й джерелом прибутку. Ми створюємо цінності саме завдяки нашій здатності мислити, вирішувати проблеми, ухвалювати правильні рішення, творити, винаходити й фантазувати. Чим швидше ви вчитеся, тим швидше заробляєте".

"А правда ось: знання не є силою. Вони лише потенційно можуть перетворитися на силу. Ви можете прочитати цю книгу і засвоїти всю інформацію з неї, але якщо ви не використаєте ці знання на практиці, сенсу в цьому немає. Усі книжки, подкасти, семінари, онлайнові програми і життєствердні пости в соціальних мережах — все це ні до чого, поки ви не застосуєте отримані знання у своєму житті. Розповідати про те, що ви дізналися, дуже легко, але я закликаю вас не розповідати, а демонструвати. Краще добре зробити, ніж добре сказати. Не обіцяйте, а доведіть. Результати скажуть усе за вас".

"Ми часто чуємо слова «мета» і «ціль», коли йдеться про бізнес, але чи знаємо їх значення, що між ними спільного і в чому різниця? Ціль — це точка, якої ми хочемо досягнути. Мета — це причина, навіщо нам досягати цієї цілі".

"Любов до себе здебільшого проявляється у здатності берегти свій час і сили. Встановити межі, аби захистити свій час, емоції, психічне здоров’я й особистий простір, — все це надзвичайно важливо в будь-якому разі, особливо тоді, коли ви недосипаєте. Коли вам бракує якогось ключового ресурсу, наприклад, сну або їжі, і сил у вас не так багато, як в інших випадках, дуже важливо захистити те, що ви маєте. Коли я ухвалюю якесь рішення, моє «так» або «ні» завжди щире на всі 100%. Якщо я не відчуваю щирого прагнення до чогось, то не роблю цього, бо у мене немає зайвої енергії для того, щоб її тринькати".

"Більшість із нас хронічно втомлені й виснажені. Я гадаю, причина полягає у тому, що ми відчуваємо потребу казати «так» кожній можливості, кожному запрошенню або проханню. Безпосередність і готовність розглянути будь-які варіанти, звісно, є важливими, однак коли в якійсь ситуації ви кажете «так», то мимоволі можете сказати «ні» самому собі та своїм справжнім потребам".

07.03.21

Дж. М. Кутзее "Безчестя" / J.M. Coetzee - Disgrace

Довіряти чи ні численним літературним преміям і яким — особиста справа кожного. От я, наприклад, люблю Букера — жодна книга, що здобула цю премію, мене ще не розчарувала (як-от "Лінкольн у бардо" Джорджа Сондерса, "Світила" Елеанор Каттон, "Сліпий убивця" Марґарет Етвуд, "Бог дрібниць" Арундаті Рой, "Амстердам" Ієна Мак’юена, "Опівнічні діти" Салмана Рушді). Тож я вирішила познайомитися з усім доступними букерівцями й от прочитала "Безчестя" (в іншому перекладі — "Ганьба") Дж. Кутзее.

І це була справжня насолода від читання, зізнаюся. Бо в цій книзі добре все: головний герой, свідомий своїх слабкостей, який, утім, їм потурає, бо навіщо жити, якщо відмовлятися від того, що приносить задоволення. Його донька, яка сама обрала своє життя й сама готова відповідати за все, що в ньому відбувається. Південно-Африканська Республіка з її фермами й містами, і протиріччями між чорно- та білошкірими, й такими загальнолюдськими проблемами, як довіра, злочин, стосунки батьків і дітей, життєві трагедії й те саме безчестя, зафіксоване на обкладинці роману.

Про такі книги складно розповідати. Та й чи треба? Головне ж те, як їх переживаєш у процесі читання, які емоції вони викликають, як змінюють. А в кожного це — по-своєму, бо накладається на життєвий досвід, на спосіб мислення й сприйняття світу, на світогляд і читацький досвід у тому числі.

Щодо мене, то автор нині — у моєму списку мастрід на майбутнє.

Переклад Єлени Даскал, вид. "Клуб сімейного дозвілля", 2017


Василь Шкляр "Ключ"

Люблю, коли автор не виправдовує очікувань — у хорошому сенсі, звісно. Коли звикаєш до стилістики й тематики, а тут — опа! — щось геть нове. Звісно, у випадку з Василем Шклярем нове — це історичні твори, а не психологічні детективи, однак я ж тут розмірковую із суб’єктивної точки зору, чи не так? Тому старі його твори для мене є новими, бо не читаними.

Заплутала?))) Отож. Так само, як і автор "Ключа". Фінал відкритий — хто кого вбив (і чи вбив узагалі) — так і лишилося невідомим. Але сюжет вартий того, щоб плентатися або бігти (як коли) за ним і за автором у пошуках таємниці ключа.

Герой мені сподобався — він живий, справжній, не супермен, яким зазвичай змальовують героїв детективів голлівудські розважальні фільми й така ж література. Він сумнівається, боїться, плутається, але вроджена цікавість веде його далі. Куди — то вже інше питання.

Ще один плюс цього роману — еротичні сцени. Що не закидали б Шкляреві щодо описів ним фізіології стосунків — у цій книзі вони перфектні: чуттєві, реалістичні, стилістично виправдані (й стилістично виділені особливим синтаксисом), живі. Шкода, що фінал печальний... Але це вже спойлер, тому замовкаю))

Вид. "Фоліо", 1999