Яцек Денель "Сатурн. Чорні картини з життя чоловіків родини Ґойя" / Jacek Dehnel - Saturn. Czarne obrazy z życia mężczyzn z rodziny Goya

Повне занурення в голови, душі, життя трьох чоловіків — представників відомої династії художників. Хоча про династію я, очевидно, надто загнула: досі достеменно не відомо, чи був син великого Франсиско Ґойї художником. А про внука історія взагалі мовчить (принаймні ані в романі, ані в післямові, написаній мистецтвознавчинею, про це не згадується).

Однак книга, загалом, не лише про мистецтво, хоча йому тут відведено дуже вагому роль. Якщо я вже згадала про нього, то знову озвучу запитання: хто ким керує — натхнення митцем чи митець натхненням? Бо оте шаленство, яке змушувало обох Ґойя, батька й сина, знову й знову братися за пензель, аби висловити найпотаємніше, напевне, можна було б якось утихомирити, але воно з’їло б чоловіків ізсередини. Що, власне, й сталося із сином...

Роман написано у вигляді монологів трьох героїв: Франсиско, Хав’єра й Маріано — батька, сина й онука відповідно. Хронологічно оповідь охоплює понад півстоліття, хоча роман займає трохи більше 200 сторінок. Проте лаконічність не заважає читачеві осягнути багато подій не лише з життя родини, а й з історії Іспанії межі 17-го та 18-го століть (щоправда, мені інколи доводилося уточнювати деякі деталі у ґуґла). Яцек Денель спромігся зробити це завдяки неймовірній концентрації тексту. Тут немає нічогісінько зайвого. Жодних розлогих описів чи розмірковувань. Жодних діалогів. Жодних авторських відступів — просто монологи героїв. І цього більш ніж достатньо, аби уявити всі оті життя (в тому числі й жіночі, які ми бачимо виключно очима чоловіків), аби співчувати усім героям, аби злитися за те, що вони, такі рідні, хоч і різні,  не спроможні поговорити один із одним і знайти точки дотику, аби осягнути оту прірву між батьками й дітьми, між цілими поколіннями, котру годі переступити й нам...

А ще я вкотре захопилася неймовірним талантом цього молодого автора. Раніше прочитані романи "Ляля" та "Матінка Макрина" свого часу справили не мене дуже потужні враження. "Сатурн" не став винятком. Тож не дарма він чекав свого часу на прочитання — я люблю розтягувати задоволення від читання улюблених авторів))) 

Переклав із польської Андрій Бондар, вид. "Комора", 2015

Василь Тибель "Бурштин"

Практично всі анотації цієї книги починаються зі слова "захоплюючий". Саме з нього хотіла почати свій відгук і я, адже роман "Бурштин" Василя Тибеля побив мій особистий рекорд: я тричі (!) проїздила свою станцію метро, бо надміру захоплювалася сюжетними перипетіями цього твору. Біганина, стрілянина, викрадення, шантаж, скарби, секс, зрада, велике й могутнє чаклунство та ниці людці — це далеко не весь список того, що очікує на читача під палітуркою. Роман — чудовий екшн із елемнтами містики, від якого, як і від фільмів подібного жанру, неможливо відірватися. Однак він, як і фільми, забувається одразу ж після того, як екраном промайнуть титри, тобто перегорнеться остання сторінка...

Рівненщина, поліські заболочені ліси, багаті на бурштин, такий собі Клондайк українських масштабів і традиційне протистояння злодіїв різного штибу: простих, при посадах, хитрих і навіть чесних (такі теж бувають) — це головна тема роману. Як поліщучка, я спочатку кривилася від образів простих дядьків і хлопів, які нічого, крім лісу, в житті не бачили й не знають і чия хата здебільшого скраю. Бо хочеться ж бачити героїв, а не оте все, що я знаю! Але потім зрозуміла: відсутність великої пукавки, як у Рембо, і мотоцикл із коляскою замість бондівського астонмартіна геть не означають неможливість здійснити геройський вчинок. Нехай і не світ врятувати, як Брюс Вілліс, а хоча б свою доньку й піврідного села.

Головний герой роману саме такий. Він у міру чесний. Талановитий. Дбайливий. Щирий. Трошки пришелепкуватий (обов’язкова риса кожного героя, між іншим). Хитрий. Не здається, а шукає вихід із кожної халепи, в яку потрапялє (а халеп у книзі достатньо — сюжет вимагає). Саме тому він і заслужив на щастя (ви ж не сумнівалися в тому, що роман закінчиться  геппіендом?). Щастя отримали й майже всі позитивні герої книги. Може, тому воно видалося ну дуже притягнутим за вуха, аж розчарувало геть-зовсім. З іншого боку, чого я хотіла від кіноекшену? Глибини й філософії? То це не той випадок))) Я хотіла розважитися й відпочити, як то кажуть, мізками. Й у мене це вийшло на всі сто!

п. с. Зізнаюся однак, що після цього роману схотілося чогось суттєвішого, як-от шматочка шинки після десерту))) За шинку правив "Сатурн" Яцека Денеля. Але це вже інша історія. А тістечками, як і легким чтивом, я теж інколи люблю посмакувати.

п. п. с. Хороша ідея, до речі. Піду приготую чай, бо в холодильнику кілька свіженьких макаронів є)))

Вид. "Фабула", 2018

Олександр Корешков "Захар Беркут: Легенда"

У цієї книги, як у фільма, є продюсер — Максим Курінний. А автору та художнику Олександрові Корешкову я готова аплодувати — настільки чудово йому вдалося передати динамічність сюжету, кольори, звуки, настрій! Тобто можна сказати, що в авторів вийшов повноцінний мультфільм, акуратно складений під велику обкладинку.

Історія переповідає легенду про камінь Сторож, розказану Іваном Франком у повісті "Захар Беркут". Точніше, не переповідає, а показує — у розкішних ілюстраціях, надрукованих на високоякісному папері. Загибель останніх велетнів Карпат ми із сином переживали разом. І читали разом, хоча слів у коміксі мало, здебільшого це звуки, які супроводжують події. Звісно, не спойлеритиму, тому обмежуся кількома натяками: тут є зав’язка, кульмінація (тобто епічна битва) і розв’язка. Ні, не жартую, просто дійсно не хочу псувати враження від перегляду книги))) А вона точно стане однією з мастхевів прихильників ілюстрованих видань, а ще — фанатів Захара Беркута, які, підозрюю, у нас з’явилися після фільму.

Вид. "ArtHuss", 2019

"Бойфрендз. 13 історій про жінок, чоловіків і динозаврів"

Кажуть, жінці (та чого там — чоловікові також!) стільки років, на скільки вона почувається. Десь там. Усередині. Не печінку чи шлунок маю на увазі, а серце. Або душу. Чи самосвідомість, наприклад... Неважливо.

Так от: нарешті (чи зрештою) я відчула, що доросла. Доросла настільки, що не розумію, зовсім не розумію романтичних переживань із приводу хлопців, отих усіх сліз від нерозділеного кохання, або й від розділеного, але сліз, метеликів у животі й нижче чи вище (кому як пощастить), страждань, переживань у т. д. й т. п. А може, я просто занудна тітка, яка забула, що таке метелики?))) Не знаю. Однак розумію, чому не читаю любовних, жіночих і подібних романів — не втну просто)))

Історії про жінок і чоловіків (динозаврів не зауважила — одні люди)))) у новенькій збірці від дівчат-письменниць класні. Дуже різні (тобто на будь-який смак), деякі — оригінальні, інші — типові, а є й такі, що щасливі! А головне — жіночі, тобто на місці чоловіків я читала б подібні речі обов’язково, аби більше зрозуміти наші загадкові душі. Загадкові настільки, що часом і самим себе годі зрозуміти. Часто це й не потрібно, а от виговоритися — необхідно. Розповісти про те, "які вони всі сволочі" (це цитата не з книги, але точна)))), помріяти про прекрасного (чи хоча б якогось) принца, або ж, як нині кажуть, візуалізувати його, розповісти свою (чиюсь) історію, трошки змінивши імена, місця, вік тощо... Авторки й говорять. Розповідають, показують, малюють — образами, словами, емоціями. Однак до мене достукатися вийшло лише у двох. Кажу ж: надто доросла))). А як щодо вас?

Вид. "Брайт Букс", 2019

Майкл Берд "100 ідей, що змінили мистецтво" / Michael Bird - 100 Ideas That Changed Art

Мистецтво — це ремесло чи спосіб самовираження? Наскільки вправним треба бути митцю і чи достатньо однієї вправності? А може, йому треба щось більше, те, що шукали в галюциногенах і представники давніх андійських народів, і сучасні експресіністи? Та й узагалі — навіщо людині це мистецтво? Його ж на хліб не намастиш!))) Але ж малюють, десятки тисяч років творять — для чого? Невже мало було просто вполювати мамонта?

Очевидно, мало. І тоді, й нині. Люди змінилися, стиль життя змінився, технології, підходи, розуміння мистецтва змінилися, а потреба творити — лишилася.

На заголовок книги Майкла Берда "100 ідей, що змінили мистецтво" не зважайте, бо зробите мою помилку: я ж бо думала, що тут буде подано лише список основних ідей, які стали віховими для розвитку мистецтва, та наведено кілька прикладів, й усе. Але як я помилилася! Бо ця книга — дуже короткий, але досить вичерпний путівник по історії та філософії мистецтва. Й мені, людині, котра з мистецтвом, особливо з його теоретичними основами, завжди була на "ви",  багато чого стало зрозумілим. Утім, питань і усвідомлення великої кількості білих плям у моїй освіті виникло ще більше, тож працювати є над чим.

Автор не просто перелічує основні ідеї, які справили вплив на прогресивні кроки в мистецтві, а розгортає цілісну картину розвитку живопису й скульптури, а також таких сучасних видів мистецтва, як фотографія, перфоменс, виставки й музеї  (так-так, це не тільки зібрання картин, а своєрідний мистецький акт) тощо. 

Особливо цікаво було читати міркування про взаємний вплив митця й глядача. Як ви гадаєте, хто з них і на кого найбільше впливає? От і я тепер можу про це говорити довго))) І ще про багато чого. Наприклад, про місце жінки в сучасному мистецтві. Кажете, у нас рівноправність, й у цьому також? Помиляєтеся, бо навіть нині, в 21-му столітті, жінкам усе ще важко зайняти нішу в тому, що віками творили здебільшого чоловіки. Майкл Берд дуже цікаво й дуже співзвучно для мене пояснює фемінізм у мистецтві тим, що "особисте — це політичне", й наводить цитату Керол Ганіш, активістки руху за звільнення жінок: "Проблеми, про які говорять жінки, звертаючись до психотерапевта,  переважно стосуються їхнього соціального статусу як жінок, а не особистого психічного стану". І хоч це було скзано в 1969 році, хіба й досі не звучить актуально?

Книга щедро ілюстрована, а приклади настільки цікаві, що якби не суворе застереження видавництва про заборону копіювати та розповсюджувати вміст видання, я засипала б фейсбук цитатами й  прикладами, наведеними в ньому))) А вміння автора подавати матеріал оцінила чи не найвище: в нього немає академічної зверхності, яка часом відбиває бажання займатися самоосвітою. Усі терміни, вжиті в книзі, зрозумілі, а незрозумілі пояснюються одразу ж, у дужках, без потреби ґуґлити (хоча я це раз по раз робила, але лише для того, аби подивитсия твори, згадані в тексті й не наведені в якості ілюстративного матеріалу). А ще читати Майкла Берда зовсім не нудно, тож у мене є стимул рухатися далі, аби перестати бути "табула раса" в мистецтві...

Переклад із англійської Остапа Українця та Катерини Дудки, вид. ArtHuss, 2019

Роальд Дал "Чарлі і шоколадна фабрика" / Roald Dahl - Charlie and the Chocolate Factory

Творчість Роальда Дала, мабуть, жодного читача не залишила байдужим. Ані маленького, ані дорослого. Й історія про Чарлі — одна з найвідоміших його авторства — звісно, не виняток.

Так сталося, що кілька років тому ми з сином подивилися фільм, знятий за цією книгою. Коли взялися читати, гадала, що вся історія буде йому як нова. Але ні — дитяча чіпка пам’ять упевнено підсовувала синові картинки побаченого, й він наперед розказував мені, що ж станеться з дітками, котрі виграли золоті квитки й потрапили на фабрику Віллі Вонки. Однак пропозицію припинити читання, бо ж нецікаво, категорично відхилив. І справді: пережити ще раз чарівну мандрівку неймовірною шоколадною фабрикою — це таки задоволення!

Фантазії Роальда Дала немає меж. Я, наприклад, на подібне геть не здатна((( А будь-яка усвідомлена нездатність до чогось у кілька разів посилює захоплення тим, хто так може (писати, виконувати кульбіти на трапеції, вільно розмовляти японською, список можете продовжити на свій смак)))) Оті всі шоколадні водоспади, волохаті жуйки, ліфт без ліфтової шахти, умпа-лумпи зі своїми пісеньками, телевізор, який передає шоколад... Як, ну як можна таке вигадати???

Однак найбільше мене вразила відверта повчальність книги. Ну просто ідеальний матеріал для діток: отак не роби, бо буде вава, бачиш? А Чарлі чемний, то у нього зрештою все добре склалося! А в сина виникло логічне запитання: він чемний, бо голодував і мерз? А ті погані, бо в них усе було? Ми дооооовго обговорювали ці та інші нюанси... А ви як пояснили б дитині отаку майже християнську мораль: нужденних нагороджують, а багатих карають?

Ілюстрації Квентіна Блейка, переклад із англійської Віктора Морозова, вид. "А-ба-ба-га-ла-ма-га", 2016