Василь Тибель "Бурштин"

Практично всі анотації цієї книги починаються зі слова "захоплюючий". Саме з нього хотіла почати свій відгук і я, адже роман "Бурштин" Василя Тибеля побив мій особистий рекорд: я тричі (!) проїздила свою станцію метро, бо надміру захоплювалася сюжетними перипетіями цього твору. Біганина, стрілянина, викрадення, шантаж, скарби, секс, зрада, велике й могутнє чаклунство та ниці людці — це далеко не весь список того, що очікує на читача під палітуркою. Роман — чудовий екшн із елемнтами містики, від якого, як і від фільмів подібного жанру, неможливо відірватися. Однак він, як і фільми, забувається одразу ж після того, як екраном промайнуть титри, тобто перегорнеться остання сторінка...

Рівненщина, поліські заболочені ліси, багаті на бурштин, такий собі Клондайк українських масштабів і традиційне протистояння злодіїв різного штибу: простих, при посадах, хитрих і навіть чесних (такі теж бувають) — це головна тема роману. Як поліщучка, я спочатку кривилася від образів простих дядьків і хлопів, які нічого, крім лісу, в житті не бачили й не знають і чия хата здебільшого скраю. Бо хочеться ж бачити героїв, а не оте все, що я знаю! Але потім зрозуміла: відсутність великої пукавки, як у Рембо, і мотоцикл із коляскою замість бондівського астонмартіна геть не означають неможливість здійснити геройський вчинок. Нехай і не світ врятувати, як Брюс Вілліс, а хоча б свою доньку й піврідного села.

Головний герой роману саме такий. Він у міру чесний. Талановитий. Дбайливий. Щирий. Трошки пришелепкуватий (обов’язкова риса кожного героя, між іншим). Хитрий. Не здається, а шукає вихід із кожної халепи, в яку потрапялє (а халеп у книзі достатньо — сюжет вимагає). Саме тому він і заслужив на щастя (ви ж не сумнівалися в тому, що роман закінчиться  геппіендом?). Щастя отримали й майже всі позитивні герої книги. Може, тому воно видалося ну дуже притягнутим за вуха, аж розчарувало геть-зовсім. З іншого боку, чого я хотіла від кіноекшену? Глибини й філософії? То це не той випадок))) Я хотіла розважитися й відпочити, як то кажуть, мізками. Й у мене це вийшло на всі сто!

п. с. Зізнаюся однак, що після цього роману схотілося чогось суттєвішого, як-от шматочка шинки після десерту))) За шинку правив "Сатурн" Яцека Денеля. Але це вже інша історія. А тістечками, як і легким чтивом, я теж інколи люблю посмакувати.

п. п. с. Хороша ідея, до речі. Піду приготую чай, бо в холодильнику кілька свіженьких макаронів є)))

Вид. "Фабула", 2018