21.12.18

Лінда Бертола "Скажена математика: школа чародіїв"

"Скажена математика" — це ціла серія книг італійської вченої та педагога, за якими, вочевидь, ми з сином полюватимемо тепер цілеспрямовано. Дуже вже сподобалися йому (та й мені) історія про маленького Учня Чаклуна, котрий живе у замку короля Флоренціо і вчиться робити дива. Разом із ним вчаться й маленькі читачі. Однак чудеса нам непідвладні (на жаль) тому доводиться займатися математикою, розв’язувати логічні задачі, малювати, гратися й просто розважатися. У будь-якому разі нудно нам точно не було!

Так, спочатку потрібно дістатися до замку, оточеного, як і годиться, глибоким ровом із водою. потім допомогти королю спорудити найвищу у світі вежу й почати підготовку до літнього лицарського турніру. Сам турнір — то окреме задоволення з купою завдань! Справжній квест очікує на маленького чародія й читачів у Бібліотеці чаклуна, і не менш захопливий — у Садах палацу. А насамкінець вас запросять на справжній бал...

Яскраві ілюстрації й багато наліпок, котрі допомагають розв’язувати задачі, — ще один плюс цієї цікавезної й напрочуд корисної книги. Син опанував лічбу в межах сотень, а ще зрозумів, що то таке — ділення, бо з множенням уже був знайомий. А головне — все це було легко й не нудно, що й потрібно шестирічному школярикові)))

Ілюстрації Агнес Баруцці, переклад із англійської Аліси Новак, вид. "Клуб Сімейного дозвілля", 2017

Кім Тхюї "RU"/Kim Thuy - RU

Невеличка книга в’єтнамської авторки, котра живе в Канаді. Ну зовсім невеличка: якихось півтораста сторінок. Та й списані вони не повністю: часом невеличкі розділи займають половину, а то й третину сторінки. Але скільки в цій невеличкій книзі всього вмістилося!

В’єтнам і війна, про яку ми знаємо здебільшого з голлівудських фільмів, видаються нам такими далекими й у просторі, й у часі, що цікавитися тими подіями я якось і не намагалася. Тут начебто й своїх історії та воєн вистачає. Тож події, описані Кім Тхюї, були для мене просто кількома словами та датами. Однак вона на цих півтораста сторінках зуміла змалювати все, що тоді відбувалося на її Батьківщині. Передати страх і біль, сподівання й розчарування, радість і сльози, війну й мир. Саме так, бо спогади, котрі уривками записує авторка, охоплюють час і до війни, й після війни та втечі. Мало того: вона зуміла розказати не лише свою історію, а історію цілої великої родини, пояснити зв’язки між багатьма людьми різних поколінь, покопирсатися в психології своїх батьків і своїх дітей, вивернути читачеві  найсокровенніше, й то так, що в нього — читача — починає проситися назовні й щось своє, про що він волів би мовчати, але чи треба?..


З французької переклала Зоя Борисюк, вид. "Видавництво Анетти Антоненко", 2018

Павел Шрут "Шкарпеткожери завжди поряд"

Фінальну частину трилогії чеського письменника Павела Шрута про шкарпеткожерів ми з сином почали читати одразу після того, як перегорнули останню сторінку попереднього тому. Дуже вже нетерпеливилося йому дізнатися, що ж трапиться далі з героями, котрі вже стали справжніми друзями нам обом.

Й автор не підвів. У цій книзі — ще більше екшену, карколомних сюжетних поворотів і неочікуваних подій. Наші друзі повертаються до Праги, де одночасно з’являються і їхні далекі родичі з Китаю — шкарпеткодери. Вправно керовані таємничим Лиш-тінем, вони знищують усі заапси нових шкарпеток у місті. Навіщо? А не скажу!))

Утім, про щасливий фінал не змовчу: в кінці книги багато любові — й шкарпеткожерської, й людської. А ще багато планів, з яких вийшла б нова книга. Й найцікавіше: наприкінці читачі зустрічаються з... творцями цих прикольних створінь — Павелом Шрутом та ілюстраторкою Ґаліною Мікліновою й дізнаються, звідки вони взяли ідею своїх героїв. І про це я вам теж не розкажу))

Ілюстрації Ґаліни Міклінової, переклад із чеської Олександра Стукала, вид."ВД "Школа", 2018

20.12.18

Михайло Стельмах "Щедрий вечір"

Перечитування творів українських класиків у цьому році стало вже традицією. Намагатимуся й надалі розбавляти улюблену мною сучасну літературу, бо це дає змогу, по-перше, по-новому поглянути на твір та письменника, а по-друге, й на себе саму. Моя філологічна освіта передбачала прочитання багатьох авторів, яких ми відносимо до класиків. Тож знову читаючи їх нині, через 20 років, я можу відзначити насамперед зміни в собі, бо класика, як то кажуть, вічна)))

"Щедрий вечір" Михайла Стельмаха засвідчив, що я — все та ж поліщучка, безтямно залюблена в ліс. Я просто відчувала всі оті запахи й звуки, бачила оте сонячне світло, що просочується крізь листя, насолоджувалася м'якістю моху під босою ногою й теплою живою корою дерева під долонею... Я заздрила Михайликові та Любі — не за себе, а за свого сина, котрий росте дитиною мегаполісу й позбавлений усіх тих можливостей потрапити в справжню казку, які були в мене. І я так хочу до лісу!..

Сюжету в повісті практично немає — у ній змальовано півроку життя однієї селянської родини, яке ми бачимо очима хлопчика. Навіть бідність і негаразди родини його зачіпали не надто боляче — в дитинства проблеми зовсім інші: як би то на ковзанку завіятися чи нову книгу роздобути. Однак певне уявлення про те, як велося селянам в буремні 20-ті роки минулого століття, складається. Й оцінювати його з відстані майже ста років і зовсім іншого устрою можна по-різному. Однак не заглиблюватимуся в якісь навколополітичні хащі, бо книга настільки прекрасна і сприйняттям життя, й мовою та метафоричністю, й добротою, що не хочеться опускатися на грішну землю, їй-бо не хочеться. Тож і не буду)))

Вид. "Український письменни", 2003

Алекс Хавр "Казки Нового часу, або Про що вам не розповідали у школі, та ви й не запитували"/Алекс Хавр - Сказки Нового Времени, или Что вам не говорили в школе, да вы и не спрашивали

Історія — це не наука, це насамперед історія, пробачте мені таку банальну гру слів. Так, вона складається з науково доведених фактів, обґрунтованих припущень та логічних домислів, але насамперед це має бути історія з головними героями, другорядними дійовими особами, фабулою, різними сюжетними лініями, зав'язками, кульмінаціями та розв'язками, іншими літературними, драматичними та навіть ліричними прибамбасами. Бо інакше замість історії ми отримуємо нудну хронологічну таблицю, за якою — порожнеча. І прикро, що у школах, ба навіть вишах саме з таблиць і складається опанування предметом. Але добре, що з'являються книги, котрі змінюють цю прикру ситуацію.

Не так давно українців (та й не лише нас) дуже потішив вихід у світ "Історії України від діда Свирида". Історичні дати там також є, не переживайте, однак головні у ній — історичні особи та історичні події. Це ж саме стосується і "Казок Нового часу" Алекса Хавра, прочитати які я конче раджу тим, для кого, як і для мене, історія — це досі нудна хронологічна таблиця. У цій книзі півтисячі років, котрі відносять до так званого Нового часу, перетворюються на зрозумілу пересічному читачеві послідовність причин і наслідків, королі й королеви з часто однотипними іменами набувають індивідуальних рис характеру, а аналіз без синтезу (автор — вчений-хімік, тож мимохіть слово приклеїлося)))), однак із логікою й обґрунтуваннями, з якими важко сперечатися, просто фізично відчутно розширюють кругозір.

Спочатку розділи книги писалися як дописи в авторському блозі (раджу пошукати його, там багааааато цікавого!). Тому текст насичений інтернет-мемами та приколами, відсиланнями до фільмів, серіалів, творів художньої літератури, образотворчого мистецтва. Численні примітки, або маргіналії, як їх називає автор, часто допомагають втямити, про що йдеться, а часом навпаки — ще більше спантеличують читача, тож готуйтеся до того, що легко й просто не буде. Однак буде весело, бо в Алекса Хавра — чудове почуття гумору, й посміятися читачеві також доведеться. А ще — порадіти з того, що науково-популярна література високого штибу з’являється в Україні.

Вид. "Проект "Баловство", 2018

Оксана Лущевська, Лана Світанкова «Гостинці з ялинового лісу»

Це не звичайна книга-розмальовка, як може видатися на перший погляд. Насамперед, це чудова казка до свята Миколая, у якій ви зустрінете різних лісових звірів. По-друге, якщо ви старанно допомагатимете героям книги, то в результаті у вас вийде справжнє, а не намальоване смачне святкове імбирне печиво. По-третє, діти, граючись, вивчать або повторять зо три десятки англійських слів та повправляються у логіці й лічбі. А по-четверте, в усіх обов’язково з’явиться святковий різдвяний настрій, а це — найголовніше.

п. с. До випікання печива руки ще не дійшли)) Сподіваюся, на канікулах виправимося)))

Намалювала Катерина Степаніщева, вид. "Братське", 2015

Світлана Тараторіна "Лазарус"

Є книги, які варто читати у певний час або пору року, аби глибше зануритися у створений автором світ. Тож за читання "Лазаруса" Світлани Тараторіної раджу взятися негайно. Попри те, що зав’язка сюжету відбувається  влітку, кульмінація припадає якраз на кінець грудня, коли в дні перед народженням нового Сонця (тобто під час святок) настає час для розгулу усілякої нечисті (тобто людиноподібних, якщо говорити термінами світу, описаного в романі).


От уявіть собі оці вічні грудневі сутінки, заметіль, холод, що пробирає до кісток, безнадію, небезпеку підхопити небезпечний вірус (можна подумати про грип або кір, хоча в книзі то дещо інше))), ви бродите київськими вулицями столітньої давнини у пошуках таємничих предметів (чи й не предметів), аби відкрити заповітну таємницю й відродити до життя чи то вселенське Зло, чи навпаки — Добро, а паралельно розв’язуєте заплутані детективні задачки, закохуєтеся, заводите друзів, розкриваєте таємницю батька...

Ага, справді схоже на якусь комп’ютерну гру з пошуку "пасхалки", чи ж на один із телесеріалів про нечисть, чи й на те й на те одночасно))) Але повірте: нудно вам не буде в жодному разі. Бо і сюжет захоплює, і герой приваблює, і вигаданий авторкою світ міського фентезі заворожує, і оті всі чорти, водяники, русалки, нявки, перелесники, вовкулаки тощо такі українсько-рідні, що вкотре радієш: питомо українське фентезі таки існує!

Більше нічого, нічогісінько не писатиму й не говоритиму, аби не зіпсувати насолоду від  читання мимовільним спойлером))) Просто потішуся, що книга так вчасно потрапила до моїх рук і що такі романи у нас є. А ще сподіватимуся, що скоро й серіал з’явиться, й комп’ютерна гра... Мріяти ж не щкідливо, чи не так?)))


Вид. "КМ-Букс", 2018

14.12.18

Сергій Жадан "Месопотамія"

Маю зізнатися: творчість Сергія Жадана до цієї книги мені просто подобалася, а тепер я нею захоплююся. Бо "Месопотамія" — це не просто книга, не просто збірка оповідань і віршів, це — справжній метафоричний рай. Деякі особливо вдалі, вишукані, неймовірні порівнння, образи, фрази, цілі абзаци просто перечитувала по кілька разів і насолоджувалася...

Насолоджувалася й розповідями та людьми, змальованими в них, — простими, звичайнісінькими, нічим не прикметними: ані зовнішністю, ані життям, ані талантами. Такими, як-от ми з вами, чи сусіди в транспорті, чи перехожі за вікном. Однак оця звичайність і змушує повірити в реальність подій, описаних автором. Якими б неймовірними не видавалися сюжетні повороти — все саме так, як і буває в житті.

Дуже цікава книга й композиційно. Назви всіх оповідань — імена головних героїв. Однак вони не зникають після того, як ти перегорнула останню сторінку історії. Вони часом виникають у інших розповідях, бо ж живуть в одному місті-просторі, й читач мимохіть починає ще більше вірити в реальність написаного. Те саме і з віршами, які слугують доповненням до вже розказаного, додають деталей, барв, емоцій і посилюють оте захоплення майстерністю, про яке я згадала на початку відгуку. 

А ще тепер я по праву можу назватися членом клубу шанувальників творчості Сергія Жадана))) Приймете?))

Вид. "Клуб сімейного дозвілля", 2014

10.12.18

Жозе Сарамаґо "Мандрівка слона"/José Saramago - A Viagem do Elefante


Я вже обурювалася у ФБ з приводу того, що український видавець "Мандрівки слона" Жозе Сарамаґо вирішив "виправити граматику" й розділив текст на речення та абзаци, розставив розділові знаки, виділив репліки героїв і зіпсував оригінальну стилістику автора, без якої його книги відчутно програють (на жаль, пересвідчилася в цьому на практиці). Програє й сприйняття історії, бо, скажімо, там, де я виділила три репліки, перекладачка прочитала текст як монолог, котрий виголосив лише один персонаж. І таких прикладів на початку книги було доста, я навіть спромоглася відкопати в мережі текст роману португальською, аби не нарікати даремне))) Тож не дивуйтеся з того, що цитую Сарамаґо російською (цитати можна знайти в моїх ФБ, Інстангарм і Телеграмі).

Що ж то самого роману, то... Навіть не знаю, що  нового сказати, бо на сторінках цього блогу проспівала вже достатньо дифірамбів улюбленому письменникові, тож боюся повторитися. Однак постараюся)))

Історія має під собою історичне підґрунтя. Якось випадково Сарамаґо побачив у одній із віденських кав'ярень фігурки, які символізували шлях, котрим півтисячі років тому перший на території Австрії слон ішов сюди з Португалії. Історія зацікавила письменника й... ожила під його пером. Ожив і сам слон Соломон, якого потім перейменували на Сулеймана, і його погонич Субхро, котрий з легкої руки нового власника екзотичної тварини став Фріцем, і португальські король та королева разом із австрійським ерцгерцогом. Ожили вояки й селяни, містяни й священики, повернулися на свої місця русла річок і гірські ущелини, емоції й почуття людей, котрі вперше тачили слона... Автор зробив те, що і його герой у романі "Історія облоги Лісабона": вигадав історію, котра стала реальністю, бо як воно було насправді, вже ніхто не розповість.

Намагатися пояснити все, що мав на увазі автор, — невдячна справа, адже кожен читач по-своєму сприймає не лише текст, а й приховані в плетиві слів сенси. Наприклад, "диво", підлаштоване священиком однієї з церков, і справжнє диво порятунку слоном дитини викличуть різні трактування цієї метафори. Історія про корову, котра захищала своє телятко від вовків і перестала бути покірною, — це ціла притча, варта окремої книги. Згадка про дива Ісуса, які існували лише у вигляді його обіцянок. Розмірковування про природу успіху й забуття. Роль натовпу у впливі на історичні події і ще багато важливих речей. І багато глибоких думок-цитат, найважливішою з яких для мене (і не лише) на сьогодні є вислів: "Якби кожен робив, що міг, світ, без сумніву, був би набагато ліпшим".

Переклад С. Щиголєвої, вид. "Фоліо", 2015

07.12.18

Аня Хромова "Драконе, киш!"

Яка чудова історія про батьківство! Не ідеальне, з чемними дітками й такими ж батьками, а реальне-реальнісіньке. 

Головна героїня, дівчинка Юля, чомусь заприндилася й перетворилася на... дракона. Ні, не на справжнього, й навіть не на казкового. Просто настрій у неї став такий-от— драконячий. Примхи, безпричинні сльози, нездатність чути маму й тата — мабуть, кожен, хто має діток, розуміє, про що йдеться. Але згадайте-но, яяк ив реагуєте в таких випадках? Бо я — по-різному, оскільки не завжди вистачає терпцю спокійно те все пережити, хоча често стараюся))) А от мама Юлі підійшла до вирішення проблеми ну дуже креативно! Ми сміялися вголос — і я, слухаючи історію, й син, який читав її вголос. 

Так-так, я вже дочекалася того, що можу зручно вмоститися, взяти до рук в’язання й слухати історії, читані дитиною, а не лише навпаки)))

Й ні, я не розповім, що саме вигадала мама Юлі — прочитайте з дітками самі)) Тим паче що серія "Читальня" — саме те, що треба для перших самостійних спроб маленьких читайликів.

Малювала Вероніка Котик, вид. "Ранок", 2017

04.12.18

Стефан Ґарньє "Думай і дій як кіт"/Stéphane Garnier - Agir et penser comme un chat

Я вже розповідала про своє недовірливе ставлення до книг, які буцімто спроможні змінити життя читача на ліпше. Я й досі переконана, що, крім самої людини, ніхто інший не в змозі вплинути на її життя. Однак часом нам ой як потрібен "чарівний копняк", хоча б для того, аби ми зрозуміли, що щось повинні змінювати в собі чи навколо себе, бо... 

Саме такого копняка й дає своєю м’якенькою, пухнастою, однак дуже міцною лапкою кіт Зіґґі, який живе вдома у Стефана Ґарньє й надихнув його на написання цієї невеличкої, проте дуже потужної за психологічним впливом на читача книги. Принаймні, я взяла на замітку більшість із сорока "котячих" порад і деякі з них намагаюся активно впроваджувати у своє життя, бо, як пише автор, "ніхто не зробить більше для вас, ніж ви самі".

Книгу можна сміливо розбирати на цитати, настільки влучні фрази у ній трапляються. Крім того, вона містить багато висловів видатних людей, у яких ідеться про котів. Я дуже люблю цих тварин, близько знайома з їхніми звичками, тому можу підтвердити: у котів дійсно є чому повчитися, й ліпше це зробити рано, ніж пізно)))

P. S. Ну от, відгук дописала, час подбати про себе — піду приготую трав’яний чай із медом або каву з кардамоном і корицею — саме те, що треба взимку.

P. P. S. Я не помилилася з роком видання — ви теж можете придбати книгу з майбутнього)))

Переклад із французької Вікторії Барської, вид. "Віват", 2019