Салман Рушді "Сатанинські вірші"/Salman Rushdie - The Satanic Verses

І хочеться, і колеться — це про мене і "Сатанинські вірші". Точніше, про Салмана Рушді, з яким познайомилася, прочитавши супер-Букера "Опівнічні діти", тому точно знала, на який захват й одночасно на які труднощі варто розраховувати, беручись за чергову книгу цього автора. Однак не прочитати не могла. Це бажання було настільки потужним, що, оббігавши кілька книгарень і не знайшовши там українського видання (і не кажіть про інтернет-магазини: такі книги треба роздивлятися, мацати й нюхати в реалі, а не на моніторі), скачала російськомовний переклад, зроблений групою фанатів-анонімів. І не пожалкувала: тільки ті 2,5 тисячі докладних приміток, без яких багато речей годі було б втямити, вартують поваги до цієї грандіозної роботи і людей, які її виконали.

А тепер власне про книгу, піддану критиці релігійними фанатиками (як, наприклад, і одна з моїх улюблених — "Євангеліє від Ісуса Христа" Жозе Сарамаго), а тому вже через це варту уваги. Вона важко дається і до сприйняття, і до розуміння через певну культурологічну та історичну зацикленість на деталях, інформації та нюансах, дуже далеких для українського (і не тільки) читача. Аби втямити все, що мав на увазі Рушді, потрібно бути британцем індійського походження і мусульманином — тобто самим Рушді. Інші ж можуть спробувати зрозуміти хоча б частину з тексту та підтекстів, що я й робила. Наскільки це у мене вийшло — не знаю. Однак планую перечитати книгу ще раз (в українському перекладі, звісно), а це бажання виникає у мене дуже рідко й оцінює твір дуже високо з моєї точки зору))) Я ж не даремно закидала (і ще продовжую))) свої стрічки в інстаграм та фейсбук численними цитатами з книги — це вже показник.

І сюжет, і герої роману — химерні (знову мимохіть згадуються "Опівнічні діти"). Метаморфози, які відбуваються з двома головними дійовими особами, занадто відверто символічні: один перетворюється на диявола, інший — на янгола. Така відвертість змушує шукати якогось глибшого сенсу, і він (навіть не один) знаходиться: зокрема не все те, що ми вважаємо злом, є таким, ну й навпаки, звісно. Однозначності не існує ні в реальному світі, ні в ірреальному, начебто ідеальному світі богів та пророків, які теж змушені йти на компроміси. Й от саме ця неідеальність і компромісність, схоже, й викликали таке незадоволення мусульман, які оголосили цілу війну авторові та перекладачам із видавцями. На жаль, реальну війну, оскільки загинули люди...

Однак роман — далеко не тільки про іслам. Він і про еміграцію, про те, що людина не може перестати бути кимось, бо хоче стати іншим. Навіть коли ти позбудешся акценту, імені, родини, ти все одно не перестанеш бути індійцем (у даному випадку) і не станеш британцем (як приклад із книги). Ти просто будеш ніким, загубишся. Це роман — про мрію і шлях до її реалізації. Чим важчий і болісніший він, тим вартіснішою стає мета і тим більшою — насолода від її досягнення. Роман також про прощення. Що ми здатні вибачити і для чого, точніше — для кого це робимо: для того, кому прощаємо, чи все-таки для себе? І про любов та ненависть, звісно, — куди ж без них? Нікуди...

Переклад з англійської Тараса Бойка, вид. "Видавництво Жупанського", 2016