29.01.20

Голлі Вебб "Детектив Мейзі Хітчінз, або Справа про вкрадений шестипенсовик"


Результат пошуку зображень за запитом "мейзі хітчінз"

"Ну ще один розділ!" — таке прохання сина під час нашого традиційного читання перед сном — висока оцінка книзі. Ось і юна детектив Мейзі Хітчінз її отримала, й цілком заслужено, бо ми навіть об заклад побилися, хто ж виявиться злодієм)) На присідання! І вгадайте-но, хто програв?)))

Серією книг про дівчинку-детектива зачитується дітвора в багатьох країнах світу. Здавалося б, що може бути спільного між британською дівчинкою, котра мешкала десь-колись сто років тому, не ходила до школи, бо мусила допомагати бабусі й працювати, а ще мріяла про геть не дівчаче заняття —  розслідувати злочини, та сучасним хлопчаком, для якого оті всі стріти, кеби, посильні з магазинів, напудрені акторки й професори з опудалами тварин — геть чуже? Але вочевидь чимось зуміла Голлі Вебб зачепити малих читачів, бо переривати читання, повірте, було складно. Настільки складно, що одразу, перегорнувши останню сторінку цієї книги, ми почали читати наступну частину пригод Мейзі та її песика Едді.

Ілюстрації Меріон Ліндсей, переклад із англійської Елли Євтушенко, вид. BookChef, 2019

Михайло Жайворон "Біла книга пророцтв"


Світлина від Iryna  Khomchuk.
Рідко трапляється, що мені складно підібрати слова, аби розповісти про книгу. Наразі вже тривалий час сиджу перед монітором, перегортую сторінки збірки віршів Михайла Жайворона, яку читала... ні, яку відчувала протягом останніх кількох днів, і знову захлинаюся почуттями... Поезія пана Михайла настільки співзвучна моєму світосприйняттю, що практично під кожним рядком, написаним ним, я готова підписатися: так воно є насправді!

Подивіться на обкладинку: на ній — картина Юрія Нагулка "Політ". Там небо й космос, і земля-поле, й ікони-історія на ньому. І птаха, яка ширяє над усім цим, — частина життя й щось, що разом із тим виходить за його межі. Саме про це  — й вірші, зібрані під цим полотном. Про велич Всесвіту й марноту буденних тривог, про вишневий цвіт і сонце та зливу, про зміну пір року й зміну внутрішнього світу людини. Про найважливіше для автора — і, як виявилося, для мене. 

Читаючи поезії, я повсякчас хотіла цитувати їх. Та й робила це у фейсбуці (й іще робитиму). Мабуть, і тут годилося б навести кілька цитат, розібрати вірші на частини, шукаючи в текстах підтекстів, у метафорах — кодів, в образах — відображення реальності. Воно й справді годилося б, але не буду. Бо це не просто збірка віршів, а щось особисте — пережите колись у дитинстві й позавчора — в метро, до сліз і щему в грудях. Бо це мій світ, у якому:
"густа трава дощів росте із хмар", 
"будить вітер крильми на деревах оголені віти", 
"клює в шкарлупу неба пташеня", 
"босі ноги полоще у тиші озерній туман", 
"опадає ще свіжа роса зі стежок пуповин", 
"на осонні спросоння тихцем виграють скрипалі", 
"в зелених отавах небесні октави злились", 
"ворожить на кожній травинці багряний промінчик", 
"древлянський ліс горить провістям літа", 
"спекотне літо висне в павутині", 
"вповінь жито і літо розлито у келихи днів",
"ключі від крайнеба клепають дзьобами лелеки",
"серпиком місяця — серпень по серцю"...

Це мій світ, у якому люди поклоняються Сонцю, свідомо чи ні, в якому дощі, дерева й птахи такі самі живі, як і ми, в якому можна знайти спокій і зцілення... 

Ілюстрації Юрія Нагулка, видавець О. О. Євенок, 2019

26.01.20

Девід Вітні "Програмування для дітей" / Devid Whitney - Get coding!

Пов’язане зображення

Вчитися ніколи не пізно, повірте. Нікому. Абсолютно. І ще повірте: отой поділ на гуманітаріїв і людей із математичним складом розуму теж абсолютно умовний. Опанувати можна все і всім, головне — мати бажання, мотивацію й джерело знань.

У моєму випадку всі ці три складові збіглися в часі й місці настільки, що я — журналіст і редактор, тобто людина, котра все життя мала справу з літерами, дуже швидко й легко опанувала ази програмування. Мотивацією було проханні про допомогу від сина, котрому ці знання дуже потрібні, аби круто хакерити, а не ганебто читерити в комп’ютерних іграх (якщо терміни вам незрозумілі — ґуґл допоможе))))) А джерелом зналь стала крута книга, яку ви бачите на фото. 

По-перше, у ній є сюжет. Детективна історія про викрадення рідкісного Чернечого діаманта! Група вчених знайшла його в печері, розташованій у горах Аляски. Його колись викрали з музею, а хто й навіщо — треба дізнатися читачеві. Паралельно читач має виконати шість місій, кожна з яких залишає по собі певні навички з кодування. 

У книзі подано основи трьох мов кодування: HTML, CSS та JavaScript. Звісно, з такою базою знань на роботу у Кремнієву долину чи якусь подібну місцину мене не візьмуть (а шкода))))), однак для семирічного хакера це — дуже хороший старт для подальшого розвитку навичок. Тим паче, що є другий том книги Get coding! ("Програмування для дітей-2"), тож сподіваюся, що її українське видання не забариться, бо ми вже чекаємо на нього.

Пер. із англійської Я. Головаченко, вид. Vivat, 2019

Макс Фрай "Казки старого Вільнюса VII" / Макс Фрай - Сказки старого Вильнюса VII


Ось уже п’ять років поспіль щозими в найтемніший її період (та й мого світосприйняття теж) мене рятують... казки. Мов у дитинстві, коли ти втікаєш від шкільної нудної реальності у вигаданий світ, в якому є місце магії, чарам, дивам і здійсненню мрій, і все це часом сприймається більше справжнім, ніж буденність. З вами такого не траплялося? Шкода. Бо мене всі ці вигадані історії, котрі розповідають книги, дуже рятують.

Максові Фраю варто вже вручити медаль чи й цілий орден почесного рятівника жінки середнього віку від сірості навколишнього світу (і я знаю ще кількох ровесниць, які точно підпишуться під клопотанням про цю нагороду)))) Може, секрет у тому, що за маскою Макса Фрая ховається така сама жінка, а може, категорична нестача магії й казки в організмі притаманна не лише моїм ровесницям, а й чоловікам у розквіті сил також. У будь-якому разі, антидепресант у вигляді книги — це значно ліпше, ніж якісь сумнівні пігулки, чи не так?

Про самі історії не розповідатиму. Вони нічим не відрізняються від розказаних у попередніх томах "Казок старого Вільнюса" — такі ж містичні, як і саме місто, котре, за задумом автора (чи й справді, хтозна) розмішене на межі між двома світами. Хіба що тут іще більше чистої, абсолютно відірваної від реальності філософії життя. Чи співпаде вона з вашою — не знаю. З моєю співпала...

25.01.20

Всеволод Нестайко "Країна Сонячних Зайчиків"


Результат пошуку зображень за запитом "країна сонячних зайчиків"

Синова нестайкоманія триває. Після "Пригоди в кукурудзі" та "Чарівних окулярів" він приніс із бібліотеки збірку "Країна Сонячних Зайчиків", до якої увійшли три повісті, об’єднані головними героями — зайчиками: сонячними та місячними.

Пропущу їх сюжети, образи дітлахів, якусь радянську повчальність історій тощо. Хочу поміркувати про феномен Всеволода Нестайка. Адже між моїм і синовим поколінням — ціла прірва, якщо зважати на те, як змінилася реальність. Порівняти моє і його дитинство неможливо. Просто неможливо. І я не матеріальні умови маю на увазі, а радше світоглядні. Не перелічуватиму по пунктах, надто багато їх набереться. Проте я рада, що є речі, які і я свого часу, й він нині сприймаємо з однаковим дитячим захопленням. Ми регочемо, коли Вася Глечик вчергове пірнає в кущі, ховаючись від вражої сили, переживаємо за милих добрих зайчиків, захоплюємося хоробрістю дітлахів. Наївно? Так, трохи є. Проте все це щиро, як може бути лише в дитинстві, точніше — в дитинствах, таких різних і таких схожих водночас, коли йдеться про вічне: доброту, яка просто мусить перемогти, дружбу — цінувати її дитячу щирість починаєш лише в дорослому житті, віру в дива, котрі трапляються, якщо в них по-справжньому вірити...

Проте я все-таки читаю Нестайка вже як доросла людина з критичним мисленням і часом жахаюся закладеним у творах, свідомо чи ні, посилам для читачів. Наприклад, у повісті "В Країні Місячних Зайчиків" до вражої сили належать лісовик, польовик, водяник. Вони лихі, злі й підступні істоти, готові шкодити навіть собі (наприклад, лісовик Трісь свідомо сприяє знищенню лісу, забороняючи ростити нові дерева й кущі). Мимохіть згадалася нещодавно прочитана монографія Петра Білоуса та Оксани Савенкл "Демонізація української міфології": виявляється, не лише християнство вбивало всі позитивні згадки про цих язичницьких духів, цю естафету перехопили радянські атеїсти, як не смішно це нині звучить. І це — лише один малесенький приклад маніпулювання, загальні масштаби якого годі й уявити. Та й, може, не варто й уявляти наразі  — ми ж усе-таки про добру дитячу літературу говоримо. Чи ні?

Ілюстрації Юлії Радіч-Демидьонок, вид. "Країна Мрій", 2010

Ніл Ґейман "Американські боги" / Neil Gaiman - American Gods


Результат пошуку зображень за запитом "American Gods book"



Понад два роки — такий своєрідний рекорд встановила ця книга, очікуючи на моє прочитання й скромно стоячи на поличці з такими ж, як сама, нечитунами. То я не зважувалася братися за роман, бо надто великий (а це аргумент, якщо врахувати, що читаю я переважно в транспорті дорогою на роботу). То я відклала "Американських богів", бо прочитала Ґейманів "Зоряний пил", і він не справив на мене належного враження. Потім іще щось таке було, мабуть, інші книги, як же без них. А потім трапився серіал, який мій чоловік буквально проковтнув і мені радив. Й отут я вперлася: спочатку книга, потім — кіно)))

Й ось що скажу: кіно, яке розгорталося в моїй голові під час читання, анітрохи не гірше за реальне, переконана (хоча серіалу ще не дивилася). Герої настільки фактурні, що я чула їхні голоси, відчувала емоції, ба навіть "бачила", як вони рухаються... Ага, уява в мене завжди була дуже добра))) А подібні твори лише розвивають її (досі, як не дивно))))

Розказана Нілом Ґейманом історія — це свого роду притча (якщо бувають притчі на 700 сторінок). У ній є все необхідне: метафора, сюжет і мораль, котру має виснувати читач. Щоправда, мораль тут не одна, їх кілька — на будь-який смак, бо ж і притчі не завжди тлумачаться однозначно. Одним із висновків, зроблених мною, стало сприйняття життя як єдиної можливості відчути себе. Саме себе, а не те, чого від тебе очікують родичі, колеги, суспільство, зрештою боги... Граючи вигадану кимось із вище перелічених категорій людей роль, ми перетворюємося на головних героїв роману — "американських богів", привезених колись людьми зі Старого світу й забутими-покинутими напризволяще, коли вони стали не потрібними. Наші соціальні ролі такі ж: поки ми відповідаємо вимогам їх (наших ролей) творців, поки ми приносимо користь, ми існуємо. А щойно потреба минає... Що ж, велкам на узбіччя чи й смітник, викручуйся, як можеш, а не можеш — твої проблеми, бо ж на пантеон, тобто твоє місце, піднесли вже когось іншого.

...Щось я надто намудрила зі своїм тлумаченням роману-притчі))) Цікаво було б почути альтернативну думку. А поки що все-таки подивлюся серіал, може роздивлюся щось, що могла пропустити, захопившись сюжетом.

Переклад з англійської Галини Герасим і Олеся Петіка, вид. "КМ-БУКС", 2017

23.01.20

Галина Вдовиченко "36 і 6 котів-компаньйонів"


Результат пошуку зображень за запитом "36 і 6 котів 3 частина"

"Женя вже третю книгу про 36 і 6 котів прочитав!" — у голосі сина чулися захоплення, здивування й трошки образи: як це друг прочитав, а ми ще ні? Тож книгу з продовженням пригод улюблених 36 і 6 котів ми чесно позичили і теж прочитали.

Дуже приємно було знову зустрітися з давніми знайомими. Попри те, що другу книгу з трилогії ми прочитали рівно два роки тому, жодного кота й кошеняти син не забув. Та і я також — дуже вже характерні вони всі. А ще — симпатичні й милі, і добрі, що дуже важливо.

Цього разу коти стали компаньйонами стареньких, які мешкають у будинку для людей літнього віку. Образи дідусів і бабусь дуже гарно виписані. Їх водночас і шкода, бо ж самотні, але разом із тим вони викликають захоплення, бо не сидять склавши руки, а мають мрії й уперто роблять усе, аби їх реалізувати. За допомогою котів, звісно, бо ж для чого іще створені ці істоти, як не для хорошої компанії?

Вид. "Видавництво Старого Лева", 2019

18.01.20

Люсі Гутьєррес "Англійська для дорослих. English is not easy" / Luci Gutierrez - English is not easy


Основною іноземною мовою у школі та університеті в мене була німецька. Тож англійську опановувала самотужки. Це призвело до того, що читати я можу, видати на-гора щось нескладне — також, але досі постійно сумніваюся, бо спотикаюся об граматичні глибини глибин англійської. Тож коли прочитала фразочку Люсі Гутьєррес: "If I had known about conditionals, I wouldn't have tried to learn english", мимохіть зареготала вголос, бо точно знаю, про що йдеться)))

Сміятися, читаючи посібник із граматики англійської, — то видається нереальним, чи не так? Але я тільки це, здається, й робила, роздивляючись прикольні малюнки й читаючи смішні репліки, вкладені у вуста мальованих героїв. Люсі Гутьєррес — відома ілюстраторка, яка, колись приїхавши до Нью-Йорка, дуже мучилася з опануванням англійської. Мова їй давалася тяжко, тож дівчина почала замість зазубрювання граматичних правил малювати їх, таким чином полегшивши собі запам’ятовування. Та й не лише собі — у мене також, повірте, аж розвиднілося в голові, бо оті всі чотири види умовного способу й не лише нарешті розклалися по поличках. Тож без сумніву оголошую цю книгу найдієвішим посібником із усіх, які  вже зібрала за роки потуг вивчити інгліш!

П. С. Оте застереження на обкладинці "18+" намальоване там не даремно. У книзі багатенько досить "солоних" жартів, тож якщо ви дуже стримана в плані розмов про секс особа, гортати її не раджу (та й не вийде, бо видання запаяне в целофан). Але якщо ви полюбляєте хороший гумор, незалежно від рівня поясу, можете зірвати з книги її поліетиленову одяганку)))

Вид. Vivat, 2019

05.01.20

Підсумки читацького 2019 року


Результат пошуку зображень за запитом "books"

Мій читацький 2019 рік був значно біднішім, ніж минулий (на цілих 30 книг!). Однак не менш цікавим. Я свідомо відмовилася від різних челенджів і списків, читаючи те, що хочеться тут і зараз. Це, з одного боку, було плюсом, а з іншого — мінусом: коли хтось радить (чи й змушує))) прочитати ту чи іншу книгу, вона може виявитися як тією самою, найкрутішою, так і  навпаки — найгіршою (що й досить часто траплялося). Поміркувавши, я цьогоріч також вирішила утриматися від примусового читання — обиратиму найцікавіше.

Отож, у 2019 році загалом прочитано 83 книги. З них:
*35 — українські;
*45 — перекладні;
*21 — дитяча;
*21 — нонфікшн;
*31 — видана 2019 року;
*4 — ще невидані (з них 2 мають вийти цьогоріч, тому відгуки й опублікую, коли будуть обкладинки);
*1 — білоруською мовою.

На жаль, торік навіть не розгорнула жодної книги англійською (урочисто обіцяю виправитися!), не прочитала навіть половини з того, що назбиралося на поличці з придбаними й ще нечитаними виданнями, закинула свою інстаграм-сторінку (от міркую, чи варто її реанімувати? Що скажете?).

А тепер традиційні списки найкращого прочитаного (доросла й дитяча література) і найменш вдалих книг (нині антирейтинг складався саме за таким принципом, а не з "найгірших", як раніше).

ТОП-10 найкращих книг:


ТОП-5 дитячих книг:


Антирейтинг: