Олена Монова, Сергей Сергеевич (Saigon), Олег Коваленко, Яків Кутовий "Чемоданные истории"

"А про що книга?" — запитали мене, коли я виклала фото "Чемоданных историй" (з кавою, як і годиться)))) у ФБ. "Та ні про що загалом... Про все потроху... Про життя... Війну... Людей... Собак... Мишей!.." — варінати відповідей множилися й нанизувалися, бо ж збірка розрізнених дописів у ФБ (чи окремо написаних оповідань) п’яти авторів не може бути про щось одне.

Але, дочитавши цю невеличку книжечку й нареготавшись у не дуже підходящих для цього місцях (ескалатор у метро, переповнений трамвай, хол дитячого клубу тощо), можу з упевненістю заявити: книга про цицьки Монової. Ані її алабаї, ані кіт із мишею, ані україномовна (чогось) свыня, ані історії, розказані чоловіками-співаторами, не відклалися так чітко в уяві, як цицьки Монової, про які вона постійно, в кожному дописі в тому чи іншому контексті згадує. Тож тема цицьок тут точно розкрита. А що жінкою — то хто б і ще міг про них так багато розповісти, та ще й з таким практично на дотик відчутним флером домашнього затишку та комфортного розслабону? Не хлопці ж...

А хлопці що? Вони теж потішили й повеселили. І розважили — своєю різноплановістю насамперед. Чого тіко Яків Кутовий вартий зо своєм говірком. Такої смачної колоритної мови давно-м бись не чула! От лише тєжко було різко перемикатися з російської (основної мови збірки), тому подекуди пригальмовувала (як отой потяг на обкладинці). За книгою Сайгона "Грязь" уже полюю, Кутового й Коваленка у ФБ вже читаю, а історію останнього про педраду радитиму всім знайомим колишнім коліжанкам, бо то якщо й не геть-зовсім реально, проте дуже життєво.

Вид. "Білка", 2018