Як можна оцінити геніальність? Ні, не дати їй визначення, а скласти ціну? Які складові будуть у цій ціні? Що варто враховувати, а на що можна "забити"? А головне — яким чином переконати покупця, що ось цей шматок полотна, вкритий певною кількістю фарби, коштує десятки, сотні тисяч, а то й мільйони?
Про все це й не лише розповідає дослідник історії мистецтва Філіп Гук. Він створив цілу галерею портретів — ні, не пройдисвітів (хоча дехто зі згаданих у книзі арт-дилерів таким і був), а насамперед поціновувачів мистецтва. Звісно, вони заробляли неабиякі, а часом і дуже значні кошти, купуючи й продаючи полотна, однак якби не виникло цього виду бізнесу, хтозна, скількох відомих сьогодні митців світ утратив би! Бо багато хто з арт-дилерів виконували роль меценатів, підтримуючи й підгодовуючи художників, коли їм велося геть сутужно. Особливо це стосується таких новітніх на той час напрямків, як імпресіонізм, експресіонізм, кубізм тощо... Уявіть, яку віру в мистецький прогрес потрібно було мати, аби витрачати кошти на придбання якоїсь непевної "мазанини", причому десятками полотен, у переконанні що за років десять це вартуватиме в сто разів більше!Ця книга — ще й неабиякий посібник із бізнесу. Щоб досягти грандіозного успіху в будь-якій справі, потрібно мати сміливість братися за те, чого до тебе ніхто не робив, дослухатися до своєї інтуїції, яка часом шепоче щось геть протилежне доводам розуму, дозволяти собі ризикувати й у жодному разі не опускати рук після невдач (а вони трапляються в усіх). А скільки тут живих прикладів вдалих і невдалих промоції, маркетингових ходів тощо!
Варто також відзначити роль арт-дилерів як популяризаторів мистецтва. Виставки, які вони раз по раз влаштовували, та їхні мистецькі галереї перебирали на себе освітницьку функцію: розказували й показували, що є важливим у мистецтві, яким чином розвиваються його напрямки, чому вони виникають, відкривали нові імена й "закривали" старі (таке також траплялося). До того ж виставки були масовим явищем — значно масовішим, ніж нині (принаймні в мене склалося таке враження), до дверей галерей вишиковувалися цілі черги, люди квапилися подивитися часом лише одне-єдине полотно.
Перелічувати прізвища, згадані в книзі, не буду. Хіба що одне згадаю: Пітера Вілсона, без якого аукціон "Сотбіс" не став би таким, яким він є нині. А ще ж є неймовірна Пеґґі Гуґґенгайм — шалена й смілива, племінниця того самого Соломона Гуґґенгайма, чиє ім’я носить всесвітньовідомий музей сучасного мистецтва у Нью-Йорку. Не можна змовчати й про Герварта Вальдена, який не вірив у жорстокість радянської системи й загинув у таборах ГУЛАГу... Проте варто зупинитися, аби простий відгук не перетворився в список "пройдисвітів", які мене особисто дуже вразили.
З англійської переклали Любов Базь і Павло Білак, вид. ArtHuss, 2019
Немає коментарів:
Дописати коментар