Починала читати книгу з певним упередженням (як висновок: не читатиму
більше відгуків!), перші кілька десятків сторінок це упередження
підтверджувалося, ну а потім я пожалкувала. Дуже. Ні, не про витрачений
на читання час, а про те, що ця книга не потрапила мені до рук два роки
тому, коли я саме стала мамою. Бо, попри деяку багатослівність
авторки, з усіх її кручених й подекуди заплутаних коктейлів із
особистих рефлексій, спостержень за оточуючими та нагромадження цитат
викристалізовуються принципи, методи, правила виховання дітей.
Французьких, американських, українських, литовських - це неважливо.
Важливо те, що, прислухаючись до зібраного журналісткою матеріалу, можна
стати щасливішими самим і зробити такими дітей.
Я тут не викладатиму постулатів виховання, задекларованих у цій книзі. Кому цікаво - прочитаєте самі (до речі, у російському перекладі книга називається "Французские дети не плюются едой", а ім'я авторки звучить як Памела Друкерман). Єдине що хочу зробити: порадити молодим батькам прочитати її. Навіть якщо вам щось не сподобається, ви знайдете те, що візьмете на озброєння. Як і я...))
Я тут не викладатиму постулатів виховання, задекларованих у цій книзі. Кому цікаво - прочитаєте самі (до речі, у російському перекладі книга називається "Французские дети не плюются едой", а ім'я авторки звучить як Памела Друкерман). Єдине що хочу зробити: порадити молодим батькам прочитати її. Навіть якщо вам щось не сподобається, ви знайдете те, що візьмете на озброєння. Як і я...))
Немає коментарів:
Дописати коментар