Джоанн Харріс "Персики для месьє кюре"/Joann Harris - Peaches for Monsieur le Curé

Третя частина "шоколадної" трилогії, як на мене, виявилася найслабшою. Чи то мені так здалося від перенасичення шоколадом? Хоча його в цій книзі зовсім трошки. Як і персиків, утім. Зате багато того, про що не говорить лише лінивий, коли мова заходить про Францію: релігійних та національних протистоянь і толерантності. У романі, як і в житті, ці дві речі заплутані-переплутані; ситуація (маю на увазі саме протистояння) показується то з точки зору французів, то з точки зору марокканців-мусульман; авторка, як і головна героїня, кидається то до одних, то до інших зі словами розуміння та підтримки; а читач, якому також хочеться визначитися, зо кого вболівати, зрештою опускає руки (добре, якщо не книгу). Принаймні, у мене вони опускалися, хоча я люблю невизначеність у кольорах (ані чорне, ані біле) та у характерах героїв (ні хороший, ні поганий).
Навіть якщо я анітрошки не натякатиму на те, як ситуація зрештою розрулилася, ви самі можете про це здогадатися. Правильно! Молодці! Як же ж може бути інакше у світі, котрий прагне до ідеалу, хоча б уявного?
До ідеалу прагне й Віанн Роше. Вона так хоче вчинити правильно, що забуває про наслідки будь-якого вибору: щось чи хтось завжди залишається поза бортом, покинутим й ображеним. Джоанн Харріс змушує чарівницю-шоколатьє робити усілякі дурниці, потім їх усвідомлювати, але лишень для того, аби знову повторити в іншій варіації. Якщо у попередніх книгах Віанн була мені зрозумілою й навіть близькою, то тут я її геть не розуміла й не повірила нічому: ні думкам, ні почуттям, ні вчинкам.
Може, треба вміти вчасно зупинитися? Я не авторку маю на увазі)))