Макс Кідрук "Бот"

Перший (принаймні, в моєму прочитанні) твір уже вподобаного мною автора, який не стосується (ну, майже) мандрів. Це - фантастичний роман, в якому те, що ми вважаємо вмістом лише комп'ютера, виходить в реальний світ і...
Переповідати сюжети я не люблю. Я люблю враження від книг. Так от: враження від цієї - сильне. Проблеми, підняті автором, - занурення людини у глибини незрозумілого, тицяння навпомацки в надтонкі матерії, експерименти, результат яких не можна передбачити, змішування різних наукових галузей у коктейль, в якому ніхто не може розібратися, і ще багато чого - змушують і замислитися, і... злякатися. Бо ж живемо у світі, який все більше підтверджує відоме сократівське: чим більше ми дізнаємося, тим більшим стає кількість непізнаного.
У книзі - купа наукової інформації, що значно розширює світогляд читача. Всі місця описані точно й скрупульозно. Не менш скрупульозно зроблені розрахунки швидкостей, відстаней, можливостей літаків та кораблів, автомобілів та зброї тощо. Але я не буду чесною, якщо не завважу на те, за що мені доводилося спотикатися. Це, насамперед, надмірна перевантаженість початку роману іменами-прізвіщами-країнами-посадами. Я в них плуталася й губилася. Так само губилася в часто зайвих дверях, вікнах, меблях й особливо - у написах на кабінетах. Розумію, що все це було потрібне для конкретнішого занурення читача у вигадану реальність, але й так зрозуміло, що на дверях лабораторії програмування буде табличка: "Лабораторія програмування" тощо. Ну, то я редактора ввімкнула, можете не зважати))) А роман прочитати я б радила...