США, 2014, реж. Девід Фінчер.
Нещодавно прочитала "Гострі предмети" Гілліан Флінн. Фільм "Зникла"
знято за її романом. Впізнаю вже почерк авторки: глибокий психологізм й
абсолютно неочікувані повороти сюжету.
Героїня фільму (книги) також, як і в "Гострих предметах", має психічні відхилення, і цим цікава. Бо авторка (режисер) не намагаються виправдати її, або ж спихнути все на "обставини, що склалися", чи на ще когось. Її життя з дитинства було грою, сюжетом книг, які писали батьки, за прототип беручи доньку. Але й батьків не можна звинуватити в тому, що дівчина своє життя почала сприймати як гру, а оточуючих - чоловіка, закоханого хлопця, просто випадкових людей - як іграшки чи ляльки, якими цікаво бавитися. І що дивно (чи не дивно?) - всі так звані нормальні стали просто елементами її гри, і, зверніть увагу, добровільно стали, маючи вибір і вибираючи гру...
Тож кому ця гра була потрібна більше?
Героїня фільму (книги) також, як і в "Гострих предметах", має психічні відхилення, і цим цікава. Бо авторка (режисер) не намагаються виправдати її, або ж спихнути все на "обставини, що склалися", чи на ще когось. Її життя з дитинства було грою, сюжетом книг, які писали батьки, за прототип беручи доньку. Але й батьків не можна звинуватити в тому, що дівчина своє життя почала сприймати як гру, а оточуючих - чоловіка, закоханого хлопця, просто випадкових людей - як іграшки чи ляльки, якими цікаво бавитися. І що дивно (чи не дивно?) - всі так звані нормальні стали просто елементами її гри, і, зверніть увагу, добровільно стали, маючи вибір і вибираючи гру...
Тож кому ця гра була потрібна більше?
Немає коментарів:
Дописати коментар