Приймаючи участь у різних книжкових флешмобах чи обмінниках, зазвичай прошу радити мені книги, які найбільше вразили інших читачів. Потім дуже цікаво порівнювати свої враження з чужими, обговорювати роман із людиною, котра побачила в ньому щось важливе, а ще — пізнати глибше не тільки себе (бо вважаю, що хороші книги допомагають нам це зробити), а й свого візаві. Найчастіше, такий обмін книгами і книговраженнями дозволяє відкрити справді щось варте уваги. Й роман "Чорний принц" виявився саме таким.
Книга про письменника, який пише свій найголовніший роман, включає в себе власне цей роман, авторські (і я не Айріс Мердок маю на увазі) передмову та післямову, а також післямови, написані головними героями основного роману. Чому так складно? Бо насправді у книзі все складно, і її структура тільки підкреслює це.
Пластів у романі кілька. В усі не занурюватимусь, окреслю тільки те, що найбільше зачепило мене.
Перше — прагнення людей видаватися не тим, ким ти є насправді, й відповідно сприймати інших. І найчастіше вони не брешуть собі, бо саме так сприймають світ, відштовхуючись від своїх розуміння людей, характеру, прагнень тощо. Тобто, у кожного — своя правда (с). На думку головного героя книги (автора роману), правду може показати тільки справжнє мистецтво, яким він і вважає свій останній твір. Проте, він помиляється, а це значить, що правди... не існує абсолютно. На жаль. Чи все-таки на щастя? Бо чи не краще відчувати справжню любов у своєму власному світі, ніж усвідомити абсолютну самотність у реальності? Та й чи є вона — абсолютна реальність?
Друге — подружні стосунки та їх неймовірна складність. Певно, кожен читач цієї книги, зв'язаний подружніми оковами (саме це визначення найбільше пасує тому, що описується у романі), впізнає хоча б в одній із ситуацій себе. Бо ж і насправді все — складно. Настільки складно, що ми часом неспроможні собі уявити всі нюанси подружніх стосунків, не кажучи вже про їх розуміння та визначеня. А от в Айріс Мердок це виходить, та так, що мимохіть розумієш, що маєш змінити в своєму житті, аби з твоїм подружнім життям не трапилося того, що з героями.
Що б там не видалося вам із мого заплутаного відгуку, щастя є — й у цій книзі, й у житті)))
***
"Человеческое счастье редко ничем не омрачается, а безоблачное счастье само по себе вселяет испуг".
"Когда любишь и любим, даже самые настоящие трудности – хотя порой это лишь иллюзия – кажутся пустячными и просто несуществующими".
"Удивительно, в литературе так часто говорят о том, что люди влюбляются, но так редко по-настоящему описано, как это происходит. Ведь это же поразительное явление, для многих – самое потрясающее событие в жизни, куда более потрясающее, чем все ужасы на свете, потому что влюбленность противоестественна".
"Когда физическое желание и любовь неразделимы, это связывает нас со всем миром, и мы приобщаемся к чему-то новому. Вожделение становится великим связующим началом, помогающим нам преодолеть двойственность, оно становится силой, которая превратила разъединенность в единство, когда бог даровал нам блаженство".
"Естественная тенденция человеческой души – охрана собственного «я». Каждый, заглянув внутрь себя, может увидеть катаклическую силу этой тенденции, а результаты ее у всех на виду. Мы хотим быть богаче, красивее, умнее, сильнее, любимее и по видимости лучше, чем кто-либо другой. Я говорю «по видимости», ибо средний человек хоть и желает реального богатства, обычно стремится только к видимой добродетели. Он инстинктивно знает, что настоящее добро есть бремя слишком тяжкое и что стремление к нему может затмить обыкновенные желания, которыми жив человек".
"...люди обычно имеют о себе совершенно искаженное представление. По-настоящему человек проявляется в долгой цепи дел, а не в кратком перечне самотолкования".
"Супружество, я уже говорил, – очень странная вещь. Непонятно вообще, как оно существует. По-моему, когда люди хвастают, что счастливы в браке, это самообман, если не прямая ложь. Человеческая душа не предназначена для постоянного соприкосновения с душой другого человека, из такой насильственной близости нередко родится бесконечное одиночество, терпеть которое предписано правилами игры. Ничто не может сравниться с бесплодным одиночеством двоих в одной клетке. Те, кто снаружи, еще могут, если им надо, сознательно или инстинктивно искать избавления в близости других людей. Но единство двоих не способно к внешнему общению, счастье еще, если с годами оно сохраняет способность к общению внутри себя".
"Я, конечно, люблю Арнольда, но и ненавижу тоже, можно любить и в то же время не прощать какие-то вещи".
"Ну что ж, мы все в аду. Жизнь – это мука, мука, которую осознаешь. И все наши маленькие уловки – это только дозы морфия, чтобы не кричать.
– Нет, нет! – возразил я. – Хорошее в жизни тоже бывает. Например… ну вот, например – любовь.
– Каждый из нас кричит, надрывается в своей отдельной, обитой войлоком, звуконепроницаемой камере".
