Лорен Грофф "Долі та фурії"/Lauren Groff - Fates and Furies

Книга торік стала одним із найбільших відкриттів американської літератури — очолила топ-10 сайту Amazon, стала бестселлером New York Times, фіналістом National Boock Awards і т. д. і т. п. Словом, так і просилася на те, аби я після прочитання могла сказати: фе, ну і що в ній такого? Але мене роман обламав, бо, як на мене, він вартий усіх тих відзнак і всього того гаму навколо нього.

Отже, в основі сюжетної лінії книги — історія одного кохання. Щасливого, а не того, про яке ви подумали. Юні герої закохуються один в одного чи не з першого погляду і довго живуть у любові та злагоді. Але чого вартують оті любов і злагода? Яких зусиль? Чим кожен із пожружжя має й може пожертвувати, аби шлюб удався, аби кохана людина була щасливою? А що вирішить приховати від усіх і навіть від самого себе?

Те, про що мовчать герої, дізнається читач. За допомогою авторки, звісно, яка постійно перекидає його то в минуле, то в майбутнє, занурює то у психологію чоловіка, то — жінки, дражнить, коли вдає, ніби всі карти вже розкрито, а потім видає такий сюжетний фінт, що у читача дух перехоплює (ну, принаймні зі мною таке пару разів трапилося). Можна було б сказати, що Грофф глибоко занурюється у психологію своїх героїв, якби не було відчуття, що вона легко ковзає по найпотаємніших закапелках їхніх душ, витягуючи на поврехню лише найзнаковіші випадки. Деякі з них ми можемо роздивитися з різних боків і під різним кутом зору — як ото дві, зовсім різні, сторони у монети, ніби-то одного цілісного предмета.

Окрім отих загальних фраз про стосунки, якими я тут захопилася, можу сказати, що в книзі гарно виписані: тема жіночої самопожертви у шлюбі, тема пошуків власного покликання, тема творчості, тема сексу (у тому числі й гомосексуальних почуттів), тема материнської нелюбові, тема дитячих травм, які відбиваються на усьому подальшому житті людини, тема помсти і прощення, тема грошей... Ну, і ще багато чого такого, що спонукає замислитися — саме це у книгах я і люблю найбільше.

Переклад Ольги Захарченко, вид. "Наш формат", 2016