Що ж, це — найслабший із прочитаних мною романів Володимира Лиса. Може, я просто не зуміла заглибитися у ту прірву божевілля, в яку, на мій погляд, скочувалися головні герої, навіть не намагаючись пригальмувати, однак мені не вдалося зрозуміти ані його, ані її (так-так, тут теж про нещасне кохання, і навіть любовний трикутник є, навіть кілька — все як любить автор). Однак, попри все моє захоплення Лисовим вмінням вивернути чоловічу душу, на мій позір це — суцільна плутанина із картин, яворів, задушених собак, часових петель, поклоніння мертвим і жалощів по тому, чого ніколи не було.
Вчитель малювання любив свою ученицю, однак стримував почуття, що нормально, доки вона була дитиною. Вона його теж кохала з дитинства, і за це вирішила... знищити як художника. Логічно ж, хіба ні? Він паралельно любив сусідку, і ще одну односельчанку, і ще із санаторію вродливу жінку, причому останню чи не більше й уже точно не менше, ніж ученицю. Однак залишився ні з чим, бо не був здатен прийняти рішення і зробити конкретний крок. Просто собі чекав, доки за нього вирішить котрась із жінок... На старості років і наприкінці твору чоловік виправляється, проте в моїх очах це його не реабілітує...
Переплітання часів — то дуже цікавий хід. Був би, якби виглядав логічніше. Бо насправді це просто додає іще більше божевілля всій історії. Жорстока й хитра графиня, як на мене, — не кращий варіант для наслідування, однак що взяти з божевільної? Та й ідеал виявився зрештою фальшивкою, принаймні, її потрет...
Ну от, писала-писала, а висновок зробити не маю з чого. Втім, яка книга, такий і відгук: заплутаний, незрозумілий і не без присмаку легкого божевілля)))
Вид. "Твердиня", 2010
Немає коментарів:
Дописати коментар