Книгу з осінньою обкладинкою і таким же настроєм, навіть коли йшлося у ньому про весну, мусила прочитати, звісно, саме восени. Її авторка Оксана Кришталева пропонує читачеві самому визначити, про що її твір. Так от я сказала б, що він — про неї саму, про дівчину, чиї студентські роки припали на буремні 90-ті, про людину, яка шукала можливості не тільки самореалізуватися, а й заробити на життя, про жінку, котра хотіла кохати й довіряти і котра розчарувалася в усьому.
Роман заявлений як твір у новелах. Він і справді складається з коротких оповідань, нарисів, а то й навіть із журнальних статей, написаних його головною героїнею — Прісею, котра виявляється зовсім не Прісею. Втім, так чи інакше маски носять усі герої книги. І подруги дівчини, і її хлопці. Щоправда, знімаючи їх, вони перетворюються у геть інших людей, аніж ми побачили їх уперше очима героїні, і це таки завдає болю навіть відстороненому читачеві, що вже говорити про бідну зраджену майже всіма дівчину. Однак, занурившись у своє минуле (не без активного спонукання до цього описаних у творі реалій, так схожих на ті, в яких довелося жити й мені), я розумію: це не просто плід уяви авторки, це — саме життя.
Вид. "Апріорі", 2013
дякую за правдиві враження від мого роману. Щиро, Оксана Кришталева
ВідповістиВидалити