Як же мені хотілося перечитати книгу, котра в дитинстві була однією з найулюбленіших! Трьох героїв-друзів із дивними іменами й дивною зовнішністю (вони дуже маленькі чоловічки, щось на кшталт гномів, естонською — наксітрали) я запам’ятала на все життя, так вони мене чимось вразили. А от чим саме — згадати було годі.
Читаючи синові дві перші історії з серії — "Котяча облога" та "Пацюча фортеця", я намагалася повернутися у своє дитинство й зрозуміти, що ж такого тоді знайшла в них. І, здається, здогадалася: чоловічки понад усе люблять справедливість і... природу. Ліс, звірі, дерева — все це я обожнювала так само, як і вони. І найулюбленішим героєм був, звісно, Мохобородько — такий собі лісовичок, у бороді якого росли брусниці й вилуплювалися пташенята, а ще її можна було запарювати для лікувального чаю.
Герої книги дуже характерні. Їхні діалоги навіть читати хотілося, імітуючи різні голоси. Спокійний врівноважений Мохобородько, романтичний самотній поет Муфтик, запальний і емоційний Півчеревичок — усі вони різні, але це не заважає їм бути друзями. А ще в книзі багато котиків, яких син обожнює. А ще вочевидячки стає зрозуміло, як те, що становить загрозу, може стати тим, що рятує. А ще це просто цікаво...
Ілюстрації Валерія Харченка, переклад Олексанра Завгороднього, вид. "ВД "Школа", 2016
Немає коментарів:
Дописати коментар