Соромно зізнатися, але з творчістю Всеволода Нестайка син познайомився... сам. Узяв цю збірку в шкільній бібліотеці. Прочитати сам на ГПД не подужав, тому приніс додому, аби надолужити перед сном (є у нас така традиція). Я почала читати і... пропала. Повернулася на -дцять років назад, у своє дитинство, бо ж практично всіх героїв усіх оповідань, котрі увійшли до цієї збірки, добре пам’ятаю, як і обставини, в яких вони живуть (здебільшого це радянське село).
Проте найцікавішою була реакція сина, який виріс на Гокінґівському Джорджі, сучасних ілюстрованих енциклопедіях, зарубіжній пригодницькій літературі. Він так захопився, що, здавши цю книгу в бібліотеку, приніс звідти... чергове видання Нестайка)))
І я його розумію: герої культового (не побоюся цього слова) дитячого письменника такі живі-живісінькі, що мимохіть починаєш читати діалоги на різні голоси, хекати від бігу чи хлипати, бо сумно. Про них не дізнаєшся — з ними проживаєш кожну їхню пригоду, якою б вона не була. І неважливо, де й коли відбуваються події: у тій пресловутій кукурудзі півстоліття тому чи практично на сусідній вулиці позавчора — дитячі емоції ж не змінюються, як і проблеми та радощі.
А щойно я втямила ось що: добре, що син сам знайшов автора, який — я впевнена — стане одним із улюблених. Бо це вже виключно його, а не мій вибір. І добре, що цей вибір тішить не тільки його, а й мене))) Принаймні, наразі)))
Ілюстрації Юлій Радіч-Демидьонок, вид. "Країна Мрій", 2011
Немає коментарів:
Дописати коментар