Ну що, ще один відгук на книгу з картинкою замість обкладинки. Колись я на цьому зосередила свою увагу, й ту книгу... видали! Тож сподіваюся, що ця невинна магія слова помножена на передноворічні дива посприяє публікації й твору, про який хочу розповісти.
Василь Усатенко — мій ФБ-френд. Дотепний, начитаний, цікавий у спілкуванні. Працює в сільському господарстві, тож не дивно, що пише про те, що добре знає: про село й селян. Ну, ви вже зрозуміли, що головний герой — тракторист. Ні, не той колгоспник-ударник, про якого понаписувано багато чого в минулому столітті. А сучасний селянин-підприємець, який викручується, як може, працює як віл, намагається почати щось нове, хоча йому й страшно. Такі ж і його двоє найближчих товаришів. Автор не ідеалізує цих чоловіків, тому я їм усім повірила. І жінкам також, бо їх образи теж виписані досить докладно й природно. Й без ідеалізації також, звісно. Тому і їм віриш — отим ревнощам, заздрості, намаганню помститися чи врятувати когось.
Наскрізної сюжетної лінії у творі нема. Це радше просто історія про звичайне життя. Яка, втім, захоплює — завжди ж цікаво підглядати за кимось у шпарину. А тут складається враження саме такого підглядання, тобто знову говоритиму про природність описаного (якщо набридли мої повтори, можна не читати далі))) І мова природна — як люди балакають. І метафор у міру. І напруженість певних моментів викликає адреналін... Тож справді хочу бачити цю книгу з обкладинкою, як належить)))
п. с. А до чого тут штучний хрін, хтось спитає? )))
Немає коментарів:
Дописати коментар