Я вже не раз згадувала про те, що у нас досить значний перегин у бік англомовної літератури. Ще можна почитати переклади з французької, німецької, польської. Все, що поза цими мовами, — невелика дещиця того, що можуть нам запропонувати інші культури. До таких належить і турецька. Нагадайте-но мені когось, крім Орхана Памука? Отож-бо.
Однак я дуже люблю читати книги, які дають змогу зазирнути в досі невідомі вікна. Такою стали й "Котячі листи" турецької письменниці Ої Байдар. Свого часу вона була затятою комуністкою, брала участь у заколоті 1971 року, який було придушено. Потрапила у в’язницю, а потім була змушена емігрувати й понад 10 років жити далеко від батьківщини та поступово змиритися з тим, що ідеї комунізму потерпіли крах.
Саме про це — її книга. Розкидані по затишній Європі вчорашні комуністи переживають глибокий внутрішній злам. На календарі — 1991 рік, соціалізму кінець, і кінець сподіванням героїв на те, що їхні ідеї зрештою переможуть. Їм лишається одне — змиритися. Або ж ні...
Тут багато чого. Самотність у чужому світі. Зневага, а то й ненависть блідолицих європейців до смаглявих чужинців, що користуються благами суспільства, цінностей якого не поділяють. Внутрішній злам від програшу, від потреби втікати, від даремно прожитого життя. Кожен із героїв по-своєму переживає все це. Хтось намагається облаштуватися на новому місці, хтось — повернутися додому, де все вже геть по-іншому, а хтось вирішує померти.
Однак самі герої мовчать. Про них розповідають їхні... коти. Саме так: книга написала від імені котів, котрі живуть із цими людьми й пишуть одне одному листи. І це — ще один світ, можна сказати, паралельний і не менш цікавий за людський. Коти в цій книзі так само, як і люди, шукають своє місце в житті, прагнуть досягти чогось більшого, ніж лежання на дивані, досліджують людей і розвивають оригінальні теорії про те, чому ці двоногі здебільшого нещасні. Одна з них звучить так: люди не вміють радіти дрібницям. А коти — так. Тож будьмо, як коти))) А книгу раджу.
Переклад із турецької Ольги Чичинської, вид. "Алемак", 2020
Немає коментарів:
Дописати коментар