Впевнена: автобіографія не може бути відвертою. Людина, навіть бажаючи розказати все, як було, мимохіть прикрашає себе, приховує свої вчинки, не каже правди. Бо це — нормально. Тож і читати автобіографії беруся дуже рідко.
За автобіографію Елтона Джона взялася як редактор. А потім захопилася. І то так, що розказувала про неї, про Елтона, про його музику й життя чоловіку з сином. Вийшли цілі вихідні, присвячені неймовірному Елтонові Джону.
Розумію, що її писав далеко на сам музикант))) Райтери очевидно постаралися, й у них вийшло написати текст так, що в читача з’являється ефект присутності. Я разом із юним Елтоном грала на фортепіано в маленьких пабах і збирала грамплатівки, намагалася наслідувати зірок і переживала чергові фіаско. Потім отримала шанс, який іншим здався б настільки мізерним, що вони й не взялися б писати пісні на вірші якогось лузера. А він узявся. Й у нього вийшло. Не одразу, звісно, потрібно було дуже багато зусиль і часу, аби стати зіркою.
А ще потрібно було багато наркотиків і алкоголю, аби тримати себе в драйвовому постійному тонусі. А відтак з’явилася залежність, і не одна. Подолати будь-яку залежність дуже складно, коли ти її не визнаєш. Зрештою Елтон Джон зрозумів: або він помирає, або лікується.
Усі відчуття наркомана та алкоголіка, який скочується в прірву, описані дуже яскраво. Це дійсно страшно. Читати страшно, а переживати — й поготів. Страшно й боятися — наприклад, СНІДу. Тоді один за одним помирали ті, хто був Елтонові другом і вчителем, хто сяяв на музичному небосхилі, а потім за лічені місяці згорав. Елтона Джона ця біда оминула, й на знак подяки долі він створив Фонд боротьби зі СНІДом свого імені, який витрачає колосальні кошти на запобігання поширенню хвороби й підтримку тих, хто від неї страждає.
Якісь сухі слова в мене виходять))) Бо насправді в книзі Елтон — неймовірно живий. Він переживає за те, що не годен налагодити стосунків. Він одружується з жінкою, з якою щиро хоче збудувати родину, але не виходить. Бо він — гей. Й оце самовизнання його також мучить, бо "що скажуть люди?" (не смійтеся, так воно й досі є в буцімто прогресивному західному суспільстві). У нього складні стосунки з матір’ю, а він — і досі хлопчисько, якому потрібна мамина підтримка, а не лише критика.
Окрема історія — намагання всиновити двох братиків із Донецька: в цьому йому категорично відмовили. Щоправда, хлопчики досі отримують підтримку свого неофіційного опікуна. А Елтон розказує про те, як він став батьком — щемка історія, повірте.
А ще в книзі — багато живих і реальних людей із живими й реальними стосунками. Чого варта лише розповідь про загравання Сильвестра Сталлоне до принцеси Діани на одній із вечірок у Елтона. Спойлер: вона його відшила, а натомість пішла додому... Не скажу, з ким)))
Короткий висновок: автобіографії можуть бути дуже навіть цікавими)))
Переклад із англійської , вид. BookChef, 2020
Немає коментарів:
Дописати коментар