Фільм "Людина з табуретом" дивилися разом, родиною. І разом захоплено, з відкритим від здивування ротом (часом у прямому сенсі) слідкували за пригодами героїв — реальними пригодами! Разом переживали за вагітну дружину головного героя й режисера Леоніда Кантера, бо Діана вирішила не повертатися в Україну, а народжувати в дорозі — а дорога (подорож із табуретами до чотирьох океанів) була довжиною загалом понад 60 тисяч кілометрів. Разом милувалися тим, як природно почувається дворічна старша донька Кантерів у найнемовірнішому оточенні й у найнезбегненніших ситуаціях І разом — кожен по-своєму — плакали в кінці фільму: там була наша війна, яка зламала Леоніда Кантера (та й хіба лише його?), а ще там був кінець його шляху...
Це не просто документальний і дуже красивий фільм про красиву людину. Це історія мрії, точніше, кількох мрій і приклад того, як навіть найшаленіше бажання можна втілити в життя, якщо підняти дупу з табурета на затишній кухні й вирушити в дорогу, не лякаючись випробувань. Це історія про абсолютну свободу — жити, творити, бути собою, боротися за свої принципи й навіть про свободу померти... Це історія про тих людей, яких в Україні дуже мало, але завдяки яким Україна все ще існує.
Режисери Леонід Кантер, Ярослав Попов, 2018.
Немає коментарів:
Дописати коментар