Борис Віан "Піна днів"/Boris Vian - L’Écume des Jours

Абсолютно нестандартна книга - для мене, принаймні. Книга про любов - до жінки, до друга, до книг, але все відбувається в настільки неймовірному світі, що інколи у мене виникало запитання про здоровий ґлузд то - автора, то - мене, бо уявити оті всі живі сосиски, краватки, сонця в коридорі, риб із водопровідних кранів, піаноктейль (піаніно, яке змішує коктейлі), розмовляючі хмарки, квіти-вбивці, теплицю для гвинтівок, розумних мишок, старіючі будинки і ще багато всякого було важко. Навіть з'явилося запитання: а як оце все можна візуалізувати? Хм, виявилося, що знайшлися бажаючі, бо книгу екранізували аж чотири рази! Останній - торік, із улюбленою Одрі Тоту в головній ролі. Трохи віддихаюся і таки подивлюся, бо цікаво, як інші уявили собі той фантастичний світ.

Якщо ж подивитися на зміст роману, то він - досить глибокий. Справжня любов дійсно здатна на жертву. Фанатизм - то насправді погано. Дружба - велика цінність. Робота робить із нас машини і вбиває, якщо вона - не улюблена. Гроші або ж їх відсутність змінюють якість нашого життя. Зрештою, ми всі помремо. Що, власне, і стається з ледь не всіма героями книги.

Дивно, але не можу однозначно сказати, що книга сподобалася, так само, як і - що не сподобалася. Це дуже рідко в мене буває, але тут - однозначний варіант: ні те, ні се.