Ірина Власенко "Чужі скарби"

Давно мені не траплялося можливості сісти за написання відгуку відразу по тому, як дочитала книгу. По свіжих слідах, так би мовити. Чи то пак враженнях. А вони мене накрили з головою, тому про "Чужі скарби" говоритиму багато й захоплено — попереджую)))

Як на мене, у романі Ірини Власенко є все, аби задовольнити будь-якого читача. Хочете романтичну історію про кохання у Парижі з геппіендом? Читайте. Хочете чогось серйозного, сповненого філософських роздумів і насиченого цитатами з розумних книг? Теж читайте. Ви не прихильник любовних романів і полюбляєте реалістичні твори, сюжет яких ґрунтується на реальних історичних подіях? Вам теж варто прочитати цей роман, бо тут стільки фактів про кілька хвиль еміграції українців, Першу та Другу світові війни, Голодомор і колективізацію, холодну війну, залізну завісу, сіру пострадянську реальність, Майдан та війну в Україні, майстерно вплетених у канву життя героїв, що нудно не буде.

Крім того, ви отримаєте змогу гуляти Парижем, прекрасним осіннім Парижем, сповненим світла й романтики, попри всі негаразди, як-от війна, дощ чи вкрадений рюкзак, блукатимете вузенькими вуличками, зазиратимете до кав’ярень і зустрічатиметесь із кимось дорогим у Люксембурзькому саду. Ви перейматиметеся долею членів дивної розгалуженої великої родини, яких життя розкидало двома світами — Францією та Україною, — аби потім дати їм змогу знову зустрітися. Ви зануритеся у плетиво причин і наслідків, розмірковуватимете про місце України на карті світу і про вплив на її формування козаків у давні часи, обурюватиметеся "глибокою стурбованістю" країн Заходу подіями, які відбуваються в нашій країні, журитиметеся й радітимете разом із героями книги.  Ви мимохіть почнете шукати своє місце у своєму ж житті, як би дивно це не звучало, бо часом ми під впливом обставин губимо себе й потім ніколи не знаходимо. Мабуть, не надто наполегливо шукаємо...

Вид. "Віват", 2018