03.08.18

Юрій Руденко "Психи двох морів"/ Юрий Руденко - Психи двух морей


...Знову почався обстріл. Звук АК був таким чітким, що я мимохіть зіщулилася й озирнулася. Хух, можна видихнути — я не там, на Сході, а в швидкісному київському трамваї. Просто зачиталася. Але автоматна черга почулася знову, і знову... Довелося зосередитися, аби зрозуміти, що то — звук якоїсь хитрої машинерії, котрою робітники забивали щось у свіжовідремонтовану й сяючу рівненьким асфальтом дорожню розв’язку... Це я розповіла для того, аби ви зрозуміли ступінь занурення в текст цієї непересічної книги, написаної автором-початківцем, якого вже можна назвати майстром. Ні-ні, працювати ще є над чим, і багато та наполегливо (ага, Юрій Руденко просив мене про жорстку критику, от і отримуй)))), але головне — неабиякий талант — у нього є.

"Психи двух морей" — про російсько-українську війну. Не про АТО чи ООС, а про війну, яка вже п’ятий рік точиться на Сході. І я підписуюся під словами того, хто сказав, що про неї справжню поки що написано дві книги: оця-от і "Сектор V" Діани Макарової. Бо все інше, прочитане мною, було про щось таке дотичне до війни, а не про неї: "Аеропорт" Сергія Лойка — про супергероя і подружню зраду, і про кіборгів, але трошки, "Інтернат" Сергія Жадана — про обивателів і лінію фронту, "Повернення" Артема Чеха — про адаптацію бійців "тут" після "там". А от щоб про війну...

Ні-ні, в Руденка теж є про любов! Який же роман без любовного роману? Ах, яка у книзі любов: вибухова, пристрасна, жертовна... Власне, саме описи емоцій і переживань головної героїні книги Елли Шпільман та сцен їхнього з Максимом кохання стали ще одним підтвердженням заявленої мною авторської майстерності: жодної штучності, жодного зайвого руху, жодного вульгарного стогону чи непристойної оголеності — лише гармонія.

А от війна руйнує цю гармонію. Руйнує будинки й дороги, села та міста, руйнує людські тіла й життя тих, хто залишився живим, і тих, хто в тилу. І ти чітко це розумієш, читаючи книгу. Тут немає суцільного тексту — він зшитий із таких собі клаптиків-уривків із чиїхось життів, подій, втрат і перемог. Але всі вони — реальні, бо це було насправді. І всі вони об’єднані в одне ціле завдяки Еллі — ізраїльській журналістці, котра мимохідь стала частиною Майдану, а потім — і війни.


Події, описані в романі, охоплюють 2014 рік — від Майдану до Іловайського котла. Автор описує їх то як лікбез для сторонньої людини (Елли), то як констатацію фактів, включно зі збитим малайзійським пасажирським літаком (до речі, цей розділ — ще один плюс авторській мастерності), звільненням Слов’янська та Краматорська, буднями одного окремо взятого блокпоста й такими ж буднями однієї окремо взятої волонтерської команди. Читач опиняється то на Сході, то у Києві, то в редакції ізраїльської газети, то чорноморському узбережжі, ба навіть на брту МН17. У будь-якому разі отой згаданий мною на початку ефект пристуності дається взнаки — ти буквально проживаєш певні моменти. Є у тексті також й аналітика — не та, штучна, від диванних аналітиків (пробачте за тавтологію), а та, яка ґрунтується на особистому досвіді, а тому може називатися об’єктивною. Є як негатив (стан нашої армії на той час — суцільний негатив!), так і позитив, бо ж якби цих змін на ліпше  в армії не було, то... Страшно й уявити... А головне — у книги є якась цілісність і неабияка історична цінність. Тому — дуже рекомендую.

Про ілюстрації: вони — як візуалізовані епіграфи до кожного розділу. Придивіться до них і побачите ще одну історію. Про мову: російська + українська, коли оповідь ведеться від імені дружини волонтера Юрія (він же — автор). Про якість: ото спотикалася я об ті зайві коми, які гуляли сторінками, як їм заманеться! Доки не занурилася у текст настільки, що правопис став до шмиги. Втім, як мені пояснили, над наступними тиражами попрацював коректор, то мені "пощастило" отримати першеньке видання — зате з автографом автора.


Автор, до речі, працює над наступною книгою Чекаю з нетерпінням.

Ілюстрації Світлани Єресової, вид. "Діса плюс", 2016

Немає коментарів:

Дописати коментар