Іван Карпенко-Карий "Суєта", "Житейське море"

"Суєта" і "Житейське море" — п’єси, які можна назвати дилогією. Між подіями, які в них розвиваються, — 15 років. І 115 років — між написанням п’єс і сьогоденням. Проте наскільки актуальними залишаються підняті у них проблеми!

Основною думкою "Суєти" для мене стала втеча від свого коріння, яка й зараз дуже часто трапляється з тими, хто виріс у селі, а потім раптом став "гороцьким". На жаль, доводиться час від часу зустрічати снобів, які крутять носом від запаху житнього хліба усього "сільського" чи ж провінційного, випендрюються тим, у чому їхньої заслуги практично немає, й готові забути матір-батька, аби лише стати кимось іншим, ніж вони є. Паралельно з цим піднімається проблема української самосвідомості, від якої "гороцькі" чомусь в усі часи відрікалися. Її підкреслює "противний покруч посліднього сорта" унтер-офіцер й українець, який служить у Петербурзі і тому вирішив, що цього доста, аби зверхньо ставитися до усього сільського та українського. Ще одне з основних питань твору — пошуки себе. Це мучить Івана, який любить театр, та Василину, котра хоче вчитися і стати лікаркою, а не посто дружиною. Зрештою, в обох життя складається якнайліпшим чином.

Натомість у "Житейському морі" мало йдеться про соціальне, здбільшого це — особистісні стосунки, довіра між подружжям, зрада, можливість/неможливість пробачити, кохання і закоханість. Головним героєм цієї п’єси стає Іван, той самий, котрий вибрав театр і став зіркою. Гламурне життя, втім, має свої особливості, які стають несумісними із сімейним щастям героя. Прикметно, що шукати душевну рівновагу він збирається у хліборобській праці, тобто змальоване таке собі символічне пвоернення до джерел. Точніше — бажання повернутися, бо ж Іван декларує лише свої плани, а що зрбить насправді — невідомо. 

Я дуже люблю театр. От і ці п’єси я не стільки читала, скільки програвала на уявній сцені. Яким же талановитим драматургом треба бути, аби таким скупими засобами вираження змальовувати такі повні образи, зачіпати такі болючі питання й викликати такі емоції у читача/глядача!

Вид. "Дніпро", 1985