Наталка Сняданко "Охайні прописи ерцгерцога Вільгельма"

Я дуже люблю книги-пазли. Цебто історії, які складаються з багатьох шматочків багатьох життів багатьох людей. Історії, в які спочатку пірнаєш і часом видається, що тонеш у цій купі героїв, характерів, часів і місць, а потім виринаєш і... Бачиш цілісну картину життя однієї людини — головного героя, а ще — цілого покоління, а то й кількох загалом.

Історія життя австрійського ерцгерцога Вільгельма фон Габсбурга, який ідентифікував себе українцем і став полковником Українських січових стрільців та претендентом на можливий монархічний український престол Василем Вишиваним, — реальна. Зокрема деякі розмірковування Вільгельма, використані у романі, практично ідентичні його щоденниковим записам. Однак водночас частина історії — альтернативна. Наталка Сняданко не дозволяє своєму героєві загинути десь у підвалах Лук’янівської в’язниці, а дарує довге життя у Львові з коханою дружиною Софією, сином Тарасом та онукою Галинкою, якій, власне, і розповідає про себе.

Водночас ми знайомимося з життям усіх вище згаданих і багатьох, дуже багатьох інших людей — від членів родини австрійського імператора до  звичайнісінької сім’ї звичайнісіньких "понаїхавших" до Львова східняків. Спочатку ці стрибки з одного року чи й століття в інше, з країни в країну, навіть із реальності в реальність видаються аж надто різкими, однак потім пазл починає складатися, і тоді усі ці зв’язки, які об’єднують начебто зовсім різних людей, вражають.

Історія життя ще одного видатного українського діяча, який українцем не народився, а усвідомив себе частиною нашої нації і про якого  у нас досі мало відомо, вражає. Мимохіть замислюєшся над тим, що саме заважало нам, українцям, міцно стати на ноги, коли такі, як В’ячеслав Липинський (про нього розповіла Таня Малярчук у своєму "Забутті"), Вільгельм Габсбург, уже не кажучи про сотні власне українських активних борців за незалежність нашої країни, готові були покласти все, включно із життям, на її розбудову. Втім, варто визнати, що й досі це "щось" плутається під ногами...

Однак образ Василя Вишиваного геть не такий ідеально-героїчно-патріотично-безгрішний, як можна було б припустити з цих моїх захопливих охів навколо нього. Він любив гроші і не вмів їх заробляти (та й й хіба міг ерцгерцог мати потребу в цьому?), тому влазив у борги. Він не був надійним у плані виконання обіцянок (та й у інших, мабуть, теж), тому час від часу обламував сподівання інших й обламувався сам. Він умів насолоджуватися життям, розкішшю, коханням (різним, у тому числі й гомосексуальним), що часто створювало проблеми. Однак хто безгрішний — най першим кине в нього камінь.

Дуже хочеться згадати про два жіночі образи, які мене особливо зачепили. Це Софія, дружина Вільгельма (та, котра з альтернативної історії), та Сіссі, дружина Франца Йосифа І, — хоч і різні, проте дуже схожі своєю внутрішньою силою. І геть іншою, порівняно з ними, постає наша сучасниця Галина (внучка Софії та Вільгельма), яка, маючи мистецький талант та надійну опору у вигляді чоловіка, не була спроможною самореалізуватися, домогтися успіху навіть у чомусь на позір звичайному, наприклад, у вихованні єдиного сина. Що цьому завинило: особисті якості жінки чи ж сучасна розслабленість і тому неможливість зосередитися на чомусь основному — не знаю. Однак для себе певні висновки зробила. Лишилося перейти до дій)))

Ну, й неправильно буде змовчати про іще одного героя роману — Львів.  Він у книзі такий живий і різний — з точки зору різних людей. І так хочеться знову блукати його вуличками, насолоджуватися кавою та смаколиками, дослухатися до історій, котрі нашіптують тобі старі будинки й уявляти вже пізнані й іще незнані його історії... 

Вид. "Видавництво Старого Лева", 2017