Почну із запитань: а ви чому беретеся перечитувати книги? що сподіваєтеся там відшукати? що очікуєте відчути? Відповім і сама: хочу повторити себе ту, яка вперше занурилася в історію; хочу знайти те, що пропустила під час першого читання; хочу тих же емоцій — бо саме вони, а не сюжет, тема, герої чи ще щось для мене є знаковими в будь-якій книзі.
"Синдром Петрушки" (саме цей роман склав основу збірки "Золота нитка") свого часу вразив мене насамперед яскравістю. Рудоволоса головна героїня на фоні засніженої казкової Праги — це так по-ляльковому, говорячи мовою ще одного героя роману, так театрально, так художньо і так по-справжньому, що мимохіть опиняєшся там і мерзнеш, і плачеш, і ревнуєш, і радієш разом з нею і з Петром — геніальним ляльководом, душа якого жила в іншій людині. А ще шукаєш себе саме там, де це можна знайти, — в собі. А ще дивуєшся тому, як дивно заплутуються, переплутуються, зв’язуються і рвуться нитки, котрі поєднують людей. І нитки, за допомогою яких хтось керує нами... І нитки, які тримають нас на сцені життя, що б не сталося... І що б не сталося насправді, головне, аби вціліла головна нитка, та, котру ляльководи називають золотою...
Ця книга — перше видання Діни Рубіної в Україні, і я сподіваюся, що не єдине, бо дуже люблю читати й перечитувати її твори. Наповнення книги — не випадкове, бо половина подій роману "Синдром Петрушки" відбувається у Львові (ах, який живий, характерний, справжній Львів у Рубіної!), а в практично біографічних оповіданнях "Бабця", "Циганка", "Душогубка" та "Яблука із саду Шліцбутера" просто не може не згадуватися Україна, бо ж батьки авторки родом звідси.
Про оповідання хочу сказати окремо. Це не типові зразки малої прози, ні. Це такі концентровані романи, два десятки сторінок яких вражають не менше, ніж чотири сотні розлогої оповіді. Це вибухова суміш спогадів, художньої вигадки, метафор, життя, авторських рефлексій, котрі часто тягнуть за собою читацькі. Це людське тепло і філософія життя в найбанальніших, а тому в найдієвіших поєднаннях. Це — талант Діни Рубіної, яким я не перестаю захоплюватися, скільки б не читала.
Вид. Vivat, 2016
Немає коментарів:
Дописати коментар