Якби я зважала лише на назву, то читати цю книгу синові не взялася б — з невідомих мені причин від дуже чітко розрізняє "дівчаче" і "хлопчаче" в усьому й уперто відкараскується від першого. Але я подивилася на отого розкішного дракона на обкладинці й не втрималася. І, як показав досвід прочитання, правильно зробила. Бо героїня книги, то не типове "принцесяче" дівчатко у пишній сукенці, а не менш типове, але зовсім протилежне за вподобаннями. Марися грається в лицарів і хоче бути... драконом.
Принцеса у книзі теж є, як же без неї? Але роль замкненої у вежі красуні грає... мама. Лицаря, звісно, — татко. А от які ролі припали дідусеві з бабусею — не скажу. Але і я, і син реготали до сліз і над ними, й над малюнками.
До речі, гумор у книзі просто неперевершений (Гжегож Касдепке ним якраз і відомий), і якщо дитині цікава сама історія, то я сміялася, впізнаючи себе й свої реакції у вчинках дорослих героїв. Ще й чоловікові книжку підсунула — не тільки пореготати, а ще й поміркувати над деякими виховними (не для дітей — для батьків) моментами.
Принцеса у книзі теж є, як же без неї? Але роль замкненої у вежі красуні грає... мама. Лицаря, звісно, — татко. А от які ролі припали дідусеві з бабусею — не скажу. Але і я, і син реготали до сліз і над ними, й над малюнками.
До речі, гумор у книзі просто неперевершений (Гжегож Касдепке ним якраз і відомий), і якщо дитині цікава сама історія, то я сміялася, впізнаючи себе й свої реакції у вчинках дорослих героїв. Ще й чоловікові книжку підсунула — не тільки пореготати, а ще й поміркувати над деякими виховними (не для дітей — для батьків) моментами.
Ілюстрації Емілії Дзюбак, переклад з польської Ігоря Андрущенка, вид. "Школа", 2016
Немає коментарів:
Дописати коментар