Ви працюєте в ЗМІ? Ви читаєте ЗМІ? Ви краєм ока слідкуєте за новинами? Ви дізнаєтеся про те, що відбувається у світі, лише із соцмереж? Тоді ця книга — для вас! Тобто, по суті, вона — для кожного, кого хоч трошки цікавить мистецтво маніпулювання свідомістю суспільства.
Роман, можна сказати, свіженький, вийшов друком 2015 року (за рік до смерті Умберто Еко). Тому й нюанси інформаційної сфери, описані в ньому, настільки актуальні, що часом навіть аж боляче було від усвідомлення: нами ж постійно й скрізь маніпулюють! А головне — ми на це ведемося! Навіть часом із радістю, бо ж так потрібно, аби хтось за нас вирішив, що добре, а що погано, хто винен, хто молодець і що робити.
Умберто Еко відверто говорить про те, що журналіст не може бути вільним: на його думку впливають головний редактор, власник видання, та й пересічні читачі також. До речі, ви знали, що "Пересічний громадянин" — це назва однієї з правоцентристських італійських партій середини минулого століття? Ні? Я теж, але тепер знаю, й не тільки це. Автор вірний собі як науковцю-історику, тому тут багато інформації, покликаної не розважати, а змушувати аналізувати, зазирати в примітки, копирсатися у Вікіпедії й прозрівати.
За сюжетом (це не спойлер, не бійтеся))) герої книги — зібрані з різних ЗМІ журналісти — мають випускати газету, яка розповідала б виключно правду. Оскільки це нереально, то газета не видаватиметься насправді, а просто готуватиметься — про всяк випадок, у якості каменя за пазухою одного з можновладців. Однак те, як саме робляться "правдиві новини" (а вони й справді не брехливі!) часом вражає навіть мене, людину, котра знає журналістську кухню з найрізноманітніших боків.
Крім того, тут є й любовний сюжет, і детективний, і навіть загадковий. Наприклад, іще одним героєм роману мимохідь стає Беніто
Муссоліні — один із журналістів упевнений, що його не стратили після
війни, а допомогли сховатися чи то у Ватикані, чи то в Аргентині (як,
утім, і Гітлеру), аби при потребі підняти сили, котрі могли б
протистояти комунізму. І це не просто загадка чи теорія, а ціла низка скрупульозно зібраних фактів, які підштовхують до певних висновків. Італія після закінчення Другої світової війни з усіма проблемами, пов’язаними із залишками фашизму, який постійно намагався (хоча чого я тут вжила минулий час?) підняти голову, наслідками "холодної війни", пошуками свого місця у світі, котрий постійно змінюється, — також один із повноцінних героїв роману. А ще в книзі такий живий Мілан — ним разом із героями можна було просто гуляти! Утім, як і в інших романах Умберто Еко. Люблю його за те, що змушує вмикати мізки, всотувати інформацію, думати й аналізувати. І насолоджуватися текстом, звісно))
Переклад Юлії Григоренко, вид. "Фоліо", 2015
Немає коментарів:
Дописати коментар