Чудово, що сьогодні українські читачі можуть знайомитися з сучасною літературою багатьох наших сусідів, яка нині перекладається ледь не масово й користується неабияким попитом. Однак прикро, що білоруси, з якими нас пов’язує значний шмат спільної історії, на українському книгоринку представлені дуже нечисленно. Власне, я, крім "Ночі дракона" Валерія Гапеєва, нічого українською не читала.
А от новий роман Людмили Рублевської читала білоруською — придбала його на Книжковому Арсеналі, куди традиційно приїздить багато зарубіжних книгарів. Оскільки частину відпустки проводила на рідному Поліссі, то вирішила, що рідна мені (саме так!) білоруська мова вдома згадається швидше. Так і сталося, бо коли спочатку трохи спотикалася об деякі слова, то дочитувала роман уже вільно, та й у розмовах із рідними й друзями почала використовувати багато красивих білоруських слів...
Однак досить лірики, я ж маю розповісти про роман. Чесно зізнаюся: отримала набагато більше, ніж очікувала. Бо продавець пообіцяв заплутаний детектив, а натомість виявилося, що книга — зовсім про інше. Насамперед вона — про пам’ять: національну, історичну, класову. Про те, як її десятиліттями, які вже, втім, злилися в століття, нищили, стирали, переписували, змінювали. Та й продовжують — якраз про це й ідеться в одній із трьох умовних частин книги, присвяченій сучасному часу. Головна героїня, — комп’ютерна дизайнерка, солом’яна вдова й "свідома білоруска", якщо можна так сказати. Вона знає історію, не сприймає нищення національної свідомості, спілкується з однодумцями, а ще — має сайт, де публікуються фанфіки. Й от одна із публікацій неочікувано тісно переплітається з реальністю, ба навіть із життям Ірини — це другий шар оповіді. Тридцяті й повоєнні роки минулого століття, репресії й переслідування вільнодумців та незгодних і вчених, котрі не співали в унісон із визнаними партією науковцями, брудна "справа лікарів", а ще — кохання й містика, яка проявляється й у реалі... Обидві історії переплітаються так неймовірно, що відірватися від книги стає неможливо (надолужувала ночами, чесно). Й уже коли читач думає, що все розкладено по поличках, а роман — це все-таки вигадка й містика, починається третя частина, в якій з’являється авторка власною персоною. Вона розкриває секрети своєї кухні, й з’ясовується, що насправді все набагато страшніше, ніж написано в книзі, а головне — деякі герої та їхні історії реальні. Так само, як реальні історії мільйонів інших героїв, про яких не написано книг, але які так само загинули в лабіринтах ГУЛАГу. Як і реальний біль від усвідомлення кривавих сторінок історії — нашої спільної...
Вид.: Мінск, Выдавец А. М. Янушкевіч, 2018
Немає коментарів:
Дописати коментар