Творчість Юрія Винничука у моєму сприйнятті — дуже неоднорідна. Є книги, які викликають ледь не відразу (як-от "Діви ночі", "Історія одного поросятка"), є такі, що захоплюють ("Танго смерті", "Мальва Ланда"). У зв’язку з цим до "Аптекаря" примірялася досить довго, зрештою взялася прочитати і, на щастя, книга мені, як-то кажуть, зайшла. Хоча варто зазначити: загалом зайшла, бо траплялися окремі моменти, з якими хоітлося посперечатися. Втім, це означає, що автор разом зі своїми героями спромоглися зачепити за живе)))
Отож, Середньовіччя, багатонаціональний Львів, ще судоходна Полтва, відьми з чортами, медики з аптекарями, важка катівська доля, любовний трикутник, чудові описи природи, цікаві, хоча почасти й дивні, розмірковуванняя про життя, смерть, бога, чорта, жінок і війну — із усього цього й не тільки складається цей атмосферний роман. Чому він називається "Аптекар", зрозуміти, втім, важко, бо ж цей персонаж, як на мене, не є головним героєм книги. У ній узагалі немає головного героя, а цілий ряд цікавих образів просто переплітаються у досить рівній пропорції. Кому більше симпатизувати: аптекареві, кату, юній відьмі чи переодягненій у хлопця хірургіні (отут точно без фемінітиву не обійтися))) — вирішувати читачеві. Що ж до мене, то я надаю перевагу Юліанні. Як дівчина, вона не мала змоги реалізувати себе в хірургії, тому жила, переодягнувшись юнаком. Отака жива ілюстрація тяжкого становища жінок в умовах гендерної нерівності, яка зробила б плюс Винничукові))) Проте в уста одного чоловіка, чи то пак чорта, він вкладає закид у бік феміністок (так-так, тоді їх не було, однак то такий собі "лист у майбутнє"). Чи ж не бешкетник цей Винничук?))) Хоча за можливість таким химерним чином іще раз побувати в улюбленому Львові я йому дуже вдячна.
Вид. "Фоліо", 2015
Немає коментарів:
Дописати коментар