Я наче заново познайомилася з Тарасом Прохаськом — філософом і химерником, який виявився ще й неабияким майстром дитинства. Саме так, бо у цій книжечці, крім чистої радості дитинства, по суті, більше нічого й немає. Ані якогось сюжету зі стандартними зав’язкою, кульмінацією та розв’язкою. Ані якоїсь чітко вираженої думки, котру можна було б назвати ідеєю твору. Ані ще чогось такого великого й конкретного, притаманного типовим у нашому розумінні книгам.
Однак тут є головне: щастя — величезне неймовірне щастя, котре наповнює кожну хвилинку життя кротячого сімейства і не тільки їх і якимось дивним чином передається читачам. Ми з сином посміхалися й обіймалися, вкладаючись спати після читання Прохаськів. Ми щиро вірили, що коли дочитаємо книгу — піде сніг (і погляньте-но за вікно!). А ще ми зрозуміли багато важливих речей. Наприклад, те, що мама повинна приділяти час і своїм захопленням, й тоді всі в родині будуть на дещицю щасливішими. А тато повинен займатися виключно улюбленою справою, і тоді всі будуть іще щасливішими. А діти мають просто бути щасливими, боятися і позбавлятися страху, ставити мету і досягати її, насолоджуватися лимонадом і какао, дбати одне про одного і ще трошки про когось чужого. А коли випаде сніг — кататися на санчатах, бо для чого іще сніг роблять ті кроти-сови-зайці-лисиці-білки-бобри-яструби-всі інші, які померли й оселилися на небі? Правильно: щоб зробити усіх іще трошки щасливішими...
Хужожнє оформлення Мар’яни Прохасько, вид. "Видавництво Старого Лева", 2015
Немає коментарів:
Дописати коментар