Тарас Прохасько «БотакЄ»

Чомусь досі Прохаська не читала, а тут - ціла лавина його філософічних одкровень, від яких дух перехопило!
Але по-порядку.
Отже, до збірника увійшло кілька збірників (перепрошую за тавтологію) есеїв Тараса Прохаська. Саме есеїстикою і можна назвати його "оповідання", хоча там часто є й герої, і події, і зав'язка-розвиток-кульмінація-розв'язка, проте набагато більше споглядання життя та філософічних роздумів. Але ці роздуми, ці зафіксовані на папері спостереження настільки концентровані, настільки влучні, що практично кожен із есеїв зачіпляв мене за живе, змушував сидіти, вдивлятися-вслухатися в себе і розуміти набагато більше, ніж було до прочитання.
А ще Прохасько, як істинний філософ, у багатьох речах, котрі зараз відбуваються в Україні, став пророком. Хто читав, пригадайте його міркування про потребу в Україні справжньої революції, котра зробить країну ціліснішою і сильнішою попри всі революційні втрати. Хіба не це ми нині спостерігаємо?
Власне, книгу (за одним винятком, про який нижче) варто перечитувати раз-по-раз, бо всього мудрого мені осягти, відчуваю, не вдалося. Спочатку я виділяла й фіксувала цитати, але потім зрозуміла, що виписувати доведеться близько чверті величенької книги.
Про виняток. Не перечитуватиму повісті "Непрості", занадто химерно навіть для мене, а ще оте сексуальне співжиття головного героя з донькою, потім із онучкою... Щось я його не втямила ніяк.
Ну, і ще один недолік книги - занадто вона велика, тож забагато повторів (фактичних) і завелика концетрація думок. Зараз розумію, що треба було читати з перервами на щось інше, тож тим, хто візьметься, це і порадила б.