Віктор Пелєвин «Жовта стріла»/ Виктор Пелевин - Желтая стрела

Чомусь останнім часом майже усе, що читаю, мимохіть порівнюю із тим, що переживаю: маю на увазі події в Україні, реакцію на них як суспільства загалом, так і конкретних осіб. Певно, серйозна література для того й пишеться, аби щось узагальнити, щось конкретизувати і щось пояснити.
"Жовта стріла" пояснила мені оту людську сліпоту, коли далі свого носа, свого розуміння ситуації, своєї здатності на якесь розуміння людина подивитися не в змозі. Ніяк. І скільки б таким особам не пояснював би, що насправді за межами поїзда (у книзі) чи телевізора (у реальності) - зовсім інше життя, інші цінності, інше розуміння, ніхто нічого не втямить, бо так комфортніше: їхати (жити) і не рипатися...
Головний герой книги рипнувся і зробив те, чого не можуть інші: зійшов із поїзда. Яким буде його життя за межами звичного світу, невідомо, але зрозуміло, що якщо він спромігся на таке, то й на облаштування нового (вільного) життя у нього сил вистачить.
Примітна ще одна деталь: маленька дівчинка, дивлячись на світ за межами вагона, почала розпитувати маму, що там, хто там живе тощо. Але мама її не зрозуміла, цитькнула і заявила, що там нічого немає. Діти бачать набагато більше за нас, у них свідомість ще незашорена і незазомбована, тож варто їх чути і намагатися зрозуміти.