Ірина Вільде "Метелики на шпильках", "Б'є восьма", "Повнолітні діти"

Трилогія класика української літератури. Класика, твори якої чомусь у школі не вивчають. А даремно. Бо треба. Бо не так багато в українській літературі такого чисто жіночого чтива - це раз. Два - бо оживає на сторінках її книг Буковина, маловідома жителям інших регіонів України (як-от мені, полісянці). Три - бо вона по-справжньому українська письменниця!
Трилогія розповідає про дівчинку-дівчину з буковинського села Дарку Попович, доньку народного вчителя. Українку. В Румунії. Це важливо, бо коли в першій частині пи спостерігаємо за підлітком, за її дорослішанням, муками перехідного періоду та першої любові (ой як часто я у Дарці впізнавала себе у свої 12!), то у повісті "Б'є восьма" у дівчині зароджується свідома українка-борець за свої права. Усвідомлення оцієї потреби боротися, протистояти зрумуненню, доводити свою українськість - болюче. І Вільде точно й дуже майстерно описує всі порухи, сумніви, прагнення душі й розуму юнки. Складні стосунки між дівчатами-однокласницями, дружба й розчарування, кохання й біль - ці явища теж важливі, як же ж без них? І коли Дарка вибирає правильний (на думку свою, авторки та й читача) шлях - аж зітхається із якимось полегшенням.
Мені було шкода, що між подіями другої й третьої частин минуло аж вісім років. Бо ж у "Повнолітніх дітях" зустрічаємо вже дорослих людей. Подорослішало й прагнення до боротьби за права українців. Воно вже більш критичне, більш осмислене, не руйнуюче, а створююче... Хоча результат, власне, один і той самий, тобто - мінімальний... Інакше ставиться героїня й до себе самої - теж осмисленіше, критичніше, розуміючи, що життя не може дати їй усе й намагаючись взяти хоча б по-мінімуму... Але вчасно спам'ятовується...
Дуже сподобалися стосунки Дарки із батьками. Мені якраз атких н евистачало)) Тож маю можливість виправитися - вже як мама))