Одна моя залюблена у книги подруга майже всі їх починає читати... з останніх сторінок. Вона каже, що не зможе покійно слідкувати за сюжетом і долею героїв, не знаючи, чим все закінчиться. Мене завжди дивувало це, бо ж чи не позбавляє знання фіналу насолоди від проживання історії героїв разом із ними, не відаючи, що далі?
Проте нещодавно я сама, вперше в житті, зробила так, як подруга: зазирнула в кінець книги. Прочитавши десь третину "Кімнати", відчула, що не зможу ані спати, ані їсти, ані заспокоїти біль у серці, якщо негайно не дізнаюся, що з п'ятирічним хлопчиком - головним героєм роману й оповідачем - все буде добре.Втім, отримана інформація все-таки не позбавила мене безсоння й глибоких переживань, бо читала роман не тільки як читач, а й як мама, мимохіть переносячи на себе все, що довелося пережити Джеку та його Ма.
Про книгу не можна розказувати, так чи інакше не розкривши її сюжету, чого я не люблю робити. Втім, можете далі не читати, якщо волієте вибирати книгу, як я, - майже наосліп)) Одне пораджу - виберіть цей роман, він того вартий.
Мене ж, як маму, історія Джека та Ма навчила багато чому. Не буде перебільшенням сказати, що знань, а точніше - розуміння того, як виховувати дітей, з цієї трагічної оповіді я отримала набагато більше, ніж зі спеціальної літератури, написаної професіональними педагогами та психологами (хоча такої й дуже мало читала, зізнаюся). Позбавлена волі, любові, турботи, догляду лікарів, нормального харчування й ще багато чого нормального, жінка інтуїтивно розуміла, що і як треба робити, аби виростити й виховати сильну, розумну, щасливу дитину. Вона робила все, що було в її силах, щоб син мав повноцінне (наскільки це було можливо в умовах ув'язнення) дитинство. І тепер, коли під час спілкування мам виникатимуть питання, як навчити, виховати, перевиховати тощо, я радитиму читати Донох'ю. Й сама, схоже, перечитуватиму, коли бракуватиме сил))
Ще одне питання зачепило за живе: суспільство, яке замість співчуття генерує шоу. Будь-що, особливо ж чийсь біль, чиєсь страждання, чиясь поламана доля викликають у нього, у нас усіх, шалений інтерес не тому, що хочемо допомогти, а тому, що це ж цікаво! Це ж навіть прикольно, подивитися на того, кому гірше, ніж тобі, по телевізору, стягнути його фото у свій комп чи телефон, а тицьнути пальцем на вулиці - і зовсім щастя, бо потім можна довго про це всім розказувати й навіть хвалитися, і стати трошки "зіркою"! Що під час цього відчуває той, хто мимохіть привернув геть непотрібну йому увагу, дізнаєтеся з роману...
З книги також можна дізнатися, як бути щасливим, попри всі втрати й негаразди; про що мріють п'ятирічні хлопчики; що таке справжня сміливість і справжня любов; який чарівний навколишній світ, навіть якщо це - лише одна кімната; про те, що наше життя - насправді прекрасне, яким би воно не було...
Немає коментарів:
Дописати коментар