Сюжет із новин, але скільки в подібному короткому повідомлення болю, скільки запитань! Власне, твір лише ставить запитання, не даючи на них відповідей, які кожен має знайти самостійно...
Книга дуже важко читалася. На фоні трагічних смертей в Україні я, певно, так само гостро сприймала й ці вигадані смерті, бо плакала однаково над ними всіма.
Ще занадто близько до серця взяла роман й тому, що маю сина і, певно, мимохіть приміряла на нього - ролі героїв книги, на себе - ролі їх матерів.
Хто винен у смерті дітей - доведений до відчаю Пітер чи ті, хто довів його до такого стану? А чи батьки, котрі не бачили, не помічали того, що коїться з сином? Чи сам хлопець, бо не зміг, як Джоді, надягнути маску і прикидатися іншим?
І як зробити так, аби моя дитина була не вигнанцем у колективі і не тим, хто вирішує, кого виганяти?
Як не віддалитися від сина, як постійно лишатися найближчою йому людиною?
Як допомогти знайти оту рівновагу між "залишитися собою" і "бути популярним"?
Як?..
Я поки що не можу відповісти... Ні на ці, ні на багато інших запитань, поставлених зараз життям... Але я шукаю відповіді...
Немає коментарів:
Дописати коментар