Галина Пагутяк "Сни Юлії і Германа"

З творчістю Галини Пагутяк я познайомилася досить пізно, однак це дало мені змогу не просто читати її книги, а смакувати ними. Не втримаюся, таки пригадаю тут містичного "Слугу з Добромиля", з якого, власне, і почалося моє знайомство з авторкою, і ще містичніших, до того ж сповнених пахощів зілля "Зачарованих музикантів", філософський диптих про писарів Східних та Західних воріт притулку (о, скільки разів мені хотілося сперечатися з авторкою під час читання цих книг!), і геть непритаманний (на мою, звісно, думку) авторці жанр наукової фантастики — маю на увазі "Господаря".

"Сни Юлії і Германа" стали черговим щаблем до пізнання творчості цієї неординарної сучасної української авторки. Історія і певна містичність, переплетення реальності та сну, суміш часів, які то схрещуються, то розбігаються врізнобіч, заплутують, тож часом, занурившись у текст, вже важко збагнути, де ти перебуваєш — у чиєму теперішньому і чиєму минулому героїв, імена яких винесені у заголовок. Як на мою скромну думку (чому я така скромна стала — трохи нижче))), то книги — про пошуки себе альтернативного в умовах незадоволеності реальним життям. Причини для цього незадоволення у Германа і Юлії зовсім різні. Однак обоє хочуть бути не там, де вони є. Тож й утікають у химерній підсвідомості кожен у свій світ.

Роман насичений символізмом. І у мене таке враження, що коли я почну зараз розповідати про своє прочитання символів, то розкажу вам про себе набагато більше, ніж хотіла б повідомити віртуальним незнайомим візаві))) Такий собі літературний психоаналіз... Тому про своє прочитання війни, зруйнованого міста, смерті, підземелля, коней, моря, річки, мосту, човна, утоплення, книг і т. д., і т. п. промовчу. Промовчу й іще з однієї причини — небажання вступати у дискусію (якої, втім, не буде, однак...) з авторкою, яка у своєму блозі пише: "Я чудово розумію, що в Україні не потрібна ця книжка. Але мені воно якось байдуже. Я останнім часом зрозуміла, що нема сенсу ображатися на людей, які повзають наче слимаки, нікого не помічаючи довкола себе. Коли вони наштовхуються на перепону, то ховаються в мушлю. Мій роман – перешкода для цих людей. Вони відчувають небезпеку, що йде від нього", і таким чином створити враження, начебто я намагаюся довести, що я не слимак))) Тому буду скромною і промовчу)))

До книги також увійшов "Кенігсберзький щоденник" — авторські розмірковування, рефлексії, фіксація процесу створення роману. Саме "створення", а не "написання", бо ж Пагутяк розповідає не стільки про продукування тексту, скільки про те, як народжується твір у свідомості автора, як він змінює її і змінюється сам тощо. Тут багато цитат, роздумів, Кенігсберга, Львова і дощу... :disappointed:

Вид. "Ярославав вал", 2011